№ 50
13  грудня  2017 року

05.04.2017 07:35

Це був Міжнародний день театру. Але цього разу він мав гіркий присмак…  Прилуки театральні прощалися з режисером МБК, педагогом, засновником і керівником Народного студентського театру «Первоцвіт», керівником театральних студій «Спалах» (ЦТДЮ) та «Стріла» (гімназії №1) Катериною Олександрівною Аніщенко (Котеленець)
Здавалося б, уже все й сказано, лишається додати лише кілька рядків із відзнаками, нагородами та й годі… Тим паче, що й Катерина Олександрівна  завжди обирала «тінь» гучних подій, які часто сама створювала зі своїми вихованцями. Але при цьому ніколи не рвалася в перші ряди, не «штурхалася ліктями» за нагороди, вміла радіти малому і тому, що її постановки, номери, ідеї торкають серця глядачів.
То чому ж 27 березня заповнена глядачем зала театру майже три години сміялась і плакала, гучно аплодувала й затамовувала подих, а в фіналі десять хвилин стоячи прощалася з Катериною? Спробуємо ще раз пригадати цю прощальну виставу з красивою жінкою, закоханою в театр, у життя.
Понеділок, 18-00. Зал і балкони продовжують заповнюватися людьми. Впадає в очі «різношерстість» публіки: від солідних і знаних прилучан до дітей (напевне, вихованців Катерини Аніщенко), багато молоді, відомих діячів культури та громадських активістів міста… «Її знали та поважали всі», – народжується висновок. Але чому? Ніколи не займала керівних посад, ніколи не була політичним лідером, взагалі оминала політику, переважно працювала з молоддю й дітьми... 18-15. Три дзвінки… Гасне світло… Пошук відповідей починається.
Серед темної глядацької зали в промені світла з’являється актриса (Анастасія Шестопал). Біла сукня з рукавами-крилами відразу дає асоціацію з дівчиною-душею у шкільному театрі, але в контексті вечора й того, що пані Катерина була ще й керівником шкільного театру, даний образ звучить органічно. Актриса читає поезію Ліни Костенко «Доля», що йде ніби від імені самої винуватиці вечора Катерини. На словах «І я прийняла її як закон…» актриса підіймається на авансцену, «І в мене жодних претензій нема, до долі моєї обраниці…» – відкривається завіса, за нею – зоряно-казковий вигляд (сценічне оформлення Юлії Сікалової). Ніби на п’єдесталі сяє будівля міського театру (МБК), з боків вишуканим плетінням гармонійно поєднані рояль і подіум із музикантами (ансамбль «Фермата», керівник Віталій Кендзерський») і фантастичне на всю сцену зоряне небо.
Актриса-душа зникає на перших звуках мелодії, а за нею вже стоїть солістка МБК Інна Кірічок. Біла сукня артистки продовжує асоціації з душею, яка співає пісню «Хто вас вигадує, дивнії сни?» Текст написаний Катериною Аніщенко в 2012 році до власної постановки казки «Синій Птах» театральною студією «Спалах», ЦТДЮ. На екранах транслюються уривки «Дивних снів»: відеозаписів вистав, композицій, подій, створених «Первоцвітом», «Стрілою», «Спалахом». Варто зазначити, що впродовж усього вечора екрани відігравали значну інформаційно-акцентуючу роль. Саме з них ми дізнаємося, що улюблені автори Катерини – Ліна Костенко, Олена Теліга, Вадим Крищенко, Віталій Іващенко (їхня поезія і звучатиме впродовж вечора), а також багато іншої біографічної інформації.

Пісня плавно перетікає в читання поезії Івана Франка «Якби знав я чари» у виконанні режисера вечора, директора МБК і чоловіка Катерини Артема Аніщенка. Зміст вірша, поєднаний із хореографічними етюдами (Тетяна Харченко і Владислав Пироженко) на музику Ігоря Поклада, задав ноту глибокого суму й відвертості всьому вечору. Відчувся біль втрати щирого кохання… І, як підтвердження цього, прозвучала пісня-присвята Катерині Аніщенко «Маєш крила», написана Максимом Даниленком і виконана автором під гітару.
Оплески… Звук годинника, більше схожий на метроном… Зоряний театр… Зоряне небо… Музика… Вишуканість «Фермати» в поєднанні з читанням Анни Дзядченко поезії «Зорі» Ліни Костенко відривають нас від землі, і ми вже ніби летимо в космосі життя, роздумуючи про його швидкоплинність… Із польоту нас повертають у реальність звуки годинника та мелодія пісні Жанни Агузарової «Звезда» (саме ця пісня була лейтмотивом до постановки в 2000 році Катериною Аніщенко п’єси «Незнакомка» за Олександром Блоком). На екранах годинник відмотує стрілки назад, з’являється фото Прилуцького агроколеджу і напис: «Ніна Науменко, голова профспілкового комітету «Монолог про викладача, яка любила театр». І дійсно йде монолог від душі про творчу й чесну жінку, яка любила свій навчальний заклад і майже 30 років життя та праці йому віддала. Колега згадує, як у 1996 році ідею Катерини Олександрівни про створення студентського театру підтримав директор Павло Черніков, як здобували відзнаки та нагороди постановки, як в обласному етапі конкурсу «Вчитель року» (ще один маловідомий факт із життя Катерини) вона задіювала театральні постановки для наочності вивчення матеріалу та як це відзначало обласне журі. Підтвердять ці слова фото дипломів різних конкурсів і фестивалів. Ще багато цікавого та незнаного про Катю-педагога було в цім монолозі, який завершився постановкою «Нашого нового театру» сценічної мініатюри «Сільські бувальщини». Екрани підказали нам, що вперше ця робота була поставлена в «Первоцвіті» 1999 року. Нині ж у ній зіграли останні й улюблені вихованці Катерини Олександрівни Сергій Газярян, Олександр Волошин і Анастасія Кононенко.
Щирий сміх… Оплески… І знов годинник, який ніби відлунює дитячий гамір… Фото ЦТДЮ… «Монолог директора, який був на репетиціях до півночі», на сцені – директор ЦТДЮ та подруга Катерини Тетяна Савченко. Їй важко говорити, бо їхня дружба народилася з чесної та самовідданої роботи на благо дітей. Тетяна Михайлівна згадує вже 15-річну історію театральної студії «Спалах», творчі пошуки й оригінальні режисерські знахідки Катерини Олександрівни. Як усім ЦТДЮ думали, як зробити на маленькій сцені рідного закладу гойдалку, без якої, за словами режисера: «Вистава «Синій птах» не відбудеться», як усі діти чекали осені, аби почати роботу над новорічною казкою і як вона чекала на роботі до півночі власного сина, який закохався в театр. На екрані – фото дипломів і відзнак театру, серед яких переважно Гран-прі та перші місця. І знову маловідомий широкому загалу знайомих і друзів факт: мама Катерини Олександрівни пише вірші, а онукам у дитинстві писала сценарії мініатюр, постановками яких діти були зайняті днями та влаштовували сусідам справжні театральні вечори. Уклін Вам, Ольго Іванівно Горбань, від Тетяни Михайлівни й усіх глядачів у залі, за Вашу доньку! Доказом яскравого таланту Каті-театрального педагога став виступ зразкової театральної студії «Казкар» (ЦТДЮ), керівник якого Юлія Сікалова з 2012 року була актрисою «Первоцвіту». Більше двадцяти талановитих, яскравих юних акторів, здавалося, просто заповнили весь простір глядацької зали своєю світлою позитивною енергією. Стало не просто зрозумілим, а відчутним, що театральна справа живе, має силу й потугу та зовсім скоро розквітне новими барвами, іменами, постановками.
І знов годинник нас повертає до головної теми вечора. Звуки автомобілів… Вир великого міста… На сцені Тетяна Погребняк із «Монологом подруги, з якою творили театр у Прилуках». Яскраві спогади про театральну дружбу двох театрів-одноліток, які вже розміняли третій десяток, про спільні традиції, звички. Схожість доль, смаків цих подруг підкреслюють іще й зовнішня схожість і подібність голосів. Їх завжди плутали й називали сестрами. Таня привідкриває завісу на непублічний період життя Каті – час її боротьби з хворобою, розповідає про велику силу духу, невичерпну любов і доброту, які не змогла забрати недуга, про бажання подруги репетирувати, обговорювати нові творчі плани при цілковитій усвідомленості своєї ситуації… Про здійснене і нездійсненне… Про творчу й чисту душу…
Театр вогню та світла «Агній» (керівник Яна Дробот), який часто задіювала у своїх постановках Катерина Олександрівна, з новим світлодіодним номером ніби повернув нас до космічної подорожі між зірок, і глядач, милуючись цікавими світловими фігурами, мав час іще раз подумати над життям і його цінностями. І, ніби даючи цим роздумам позитивний вектор, народжується музика і звучить поезія Олени Теліги у виконанні Анастасії Кононенко «Життя» та «Ми живемо в багатоповерхівці» Віталія Іващенка у виконанні Діани Будюк.
Годинник набирає темпу… Його звуки все швидші й тривожніші… Зорі… Театр… «Монолог про щиру патріотку», на сцені – актор «Первоцвіту», отаман Прилуцького окремого козацького полку ім. П. Сагайдачного, заступник військового комісара з територіальної оборони Прилуцького ОМВК Андрій Сікалов. Він говорив про те, що відчув на собі. Про вміння Каті виховувати по-жіночому, але справжніх чоловіків, про те, що вона вміла прищепити кращі з якостей козаків, про її щирий та непоказовий патріотизм, про нежіноче вміння тримати удар. Отаман нагадав усім, що його побратим, керівник козацького куреня ім. І. Сірка Роман Зінченко був учасником постановок народних дійств у «Первоцвіті», а після підготовки номеру «Козацькі розваги», елементи до якого шукала Катерина, захопився бойовим гопаком і вже майже десять років навчає молоді покоління козачат-патріотів. Коли на сцені з’явився Михайло Кирпа та прочитав поезію «Я малий без неба» Вадима Крищенка (якого прилуцькому глядачеві відкрила Катерина Аніщенко), дуже переконливо й щиро прозвучали фінальні рядки: «А без батьківщини – я навіки мертвий». Підхопило ці слова акапельне багатоголосся народного фольклорного ансамблю «Горлиця» (керівник Вікторія Лемещенко), у співпраці з яким було відтворено ряд народних обрядів і дійств, поставлено ряд яскравих номерів. Яскравим доказом живих козацьких традицій став показовий виступ козачат куреня ім. І. Сірка. Продовжила тему патріотизму поезія Вадима Крищенка «Лист» у виконанні Єлизавети Кендзерської. Нотою болю війни, яка забрала діда Катерини Олександрівни, стала написана нею у вересні 2016 року пісня до Дня визволення Прилук «Коли пісні ми на землі співали» і виконана Регіною Ганзенко (учениця школи мистецтв, солістка зразкової вокальної студії «Натхнення», керівник Надія Ратинська). Інсценізацію втілив у життя народний театр «Рампа» (керівник Анатолій Кизим).
І знову невпинний звук годинника… Із зоряного космосу з’являється поетеса Лілія Черненко, звучить прекрасний «Монолог подруги про красиву Жінку». Тепер глядача поглинають ці влучні спогади про жіночу дружбу і творчу співпрацю, страхи та мрії, про любов, заздрісників і боротьбу, жіночі слабкості й беззахисність, про світлу пам’ять подруги, про дійсно красиву жінку, гарну доньку, люблячу маму, віддану дружину.
«Незламні» – таку назву мав номер народного театру хореографічної мініатюри «Апломб» (керівник Тетяна Харченко), із засновником і хореографом якого Аллою Прокоф’євою дружила творчо та в житті Катерина. Із цього моменту починається частина вечора, яку можна порівняти хіба що з оголеним нервом. «Спливло життя, як листя за водою. Я пригадала матір молодою…» – з цими словами Ліни Костенко («Маруся Чурай») на сцену вийшла донька Катерини Валерія Котеленець. Зал завмер і ловив кожне слово:
Вона й мені казала: – Як не буде,
не скигли, доню, то великий брид.
Здушили сльози – не виходь на люди.
Болить душа – не виявляй на вид.
Кодою стала пісня «Материнська любов» Миколи Мозгового у виконанні Валерії. Це був не номер, це був голос доньчиної душі, говорило її серце, а не вуста. Квіти для мами в Міжнародний день театру, які так і лишились лежати на авансцені під усе наростаючі звуки годинника…
На сцені вішак із піджаком… З’являється Артем Аніщенко, вдягає піджак, поправляє зачіску, виходить у промінь до мікрофону… На його обличчі білий грим-маска. Він говорить «Монолог директора, який полюбив». Промова суха, стримана, як в офіційної особи. Говорить про професійні якості режисера МБК, її значний вклад у підняття іміджу очолюваного ним закладу, її новаторські проекти – такі, як перші загальноміські свята «Щедрий вечір! Добрий вечір!», «Ой, на Івана, Ой, на Купала», етно-перформанс «І народилася дитина» в 2015 році, яскраві режисерські концерти «Ювілейний вечір МБК», 70-ліття Великої Перемоги, відкриття ярмарків і фестивалів, концерти до Дня Жінки, святого Валентина та багато інших. Згадує про значні проекти, які вона встигла реалізувати, які вже робила, тяжко хворіючи: народний мюзикл із живим виконанням «Ходить гарбуз по городу», свято 300-ліття села Стрільники та роботу над 8 числом часопису «Прилуки. Фортеця» (редактор Ігор Павлюченко). Але, роздумуючи про те, що й сам автор монологу є вихованцем і чоловіком Катерини Аніщенко, розумієш, що всі його досягнення можна сміливо приписати тій, котра його в свій час «зліпила», яка в нього повірила й пожертвувала багатьма особистими бажаннями та планами заради нього… Закінчує промову словами: «Нам Вас не вистачає! Прилукам Вас не вистачає!» – і йде до вішака. Звучить гітара (Дмитро Потіпака), як у кращі часи «Первоцвіту», випускники якого Олександр Скудний і Олександр Овдієнко співають пісню Сергія Бабкіна «Прилетай».
Тим часом на сцені, знявши грим і костюм директора, Артем Аніщенко приєднується до гурту. За ним ідуть «Первоцвітівці» різних поколінь. Здається, що ось за ними вийде й сама натхненниця та очільниця цієї творчої братії, але… Пісня закінчується, і актори починають спогади про славне театральне життя, плавно це переростає в монолог актора Сергія Радченка, який читає поезію Володимира Набокова в перекладі Катерини Олександрівни «Нас мало, юних і крилатих». Цей неофіційний гімн «Первоцвіта» підхоплюють усі актори. Він звучить життєствердно й ніби народжує ще одну улюблену «Первоцвітівцями» пісню (автор уже зрозумілий) «На нашім побаченні з вами», на фіналі якої долучаються вже всі вихованці театральних студій, очолюваних пані Катериною. Вони тримають у руках великі картки з написами визначних її постановок, подій, досягнень.
Знову цей невпинний годинник… Цього разу він пробиває час… Картки досягнень перевертаються й утворюють великий портрет господарки сьогоднішнього вечора… Падає сніг, як і в день похорону… Глядач підіймається і вже не сяде до кінця вечора, аплодуючи, віддає шану Катерині, і раптом оплески перериває її глибокий чарівний голос: «Мої хороші, любі, милі, рідні дітоньки», – говорить вона всім, хто на сцені та в залі. Цей запис «Берег материнської любові», зроблений нею до того ж самого «Синього птаха» в 2012 році, став своєрідним пророчим посланням у майбутнє, у сьогодення… Оплески… Вихованці розлітаються, і на сцені лишаються вони вдвох: Артем і фото Катерини. Він прощається з нею під пісню «Напитись голосу твого»… Її фото злітає в небо і постає над театром… Звучить «Молитва» Світлани Королько (спеціально для неї Катерина переклала цей текст Булата Окуджави за два тижні до смерті).
Зал не сідає… На коду виходять усі учасники концерту, вихованці, друзі… Їх погляди звернені вгору на фото… На фінальних акордах пісні її фото зникає в небі… Зорі засвітилися яскравіше… Здається, серце зараз може зупинитися від цієї втрати… Віє холодний вітер… Але хтось всемогутній знову заводить годинник, починається новий відлік… Звучить фінальна пісня «А знаєш, все іще буде» з того ж знакового «Синього птаха»…
Вечір лишив по собі глибокі роздуми про те, як мало ми знаємо тих, хто поряд, як мало їх цінуємо та як пізно намагаємося щось змінювати. А ще – народив тривожне питання: що буде далі з театром? Із концертами МБК? Можливо, відповіддю й були фінальні слова «Знов зустрінемося, я точно це знаю», адже подумки кожен собі додав: «Неодмінно зустрінемося! У театрі!»

Климентій Максим

29.03.2017 08:25

Доля непередбачувана, навіть трохи жорстока, адже вона – так, саме вона – для кожного приготувала купу випробувань, з якими ми зобов’язані впоратися, щоб перейти на інший етап життя і, звичайно, стати сильнішими. Але коли від нас іде близька людина, йде в небуття, де знайти сили, щоб не впасти духом?..

У понеділок, 27 березня, в міському Будинку культури пройшов вечір пам’яті Катерини Аніщенко – режисера МБК, засновника народного театру «Первоцвіт» і театральної студії «Спалах», педагога. На дійство зібралося безліч людей, які хотіли віддати свою шану подрузі, кумиру та просто талановитій людині.
Розпочала цей вечір Анастасія Шестопал віршем Ліни Костенко «Доля». І не дарма, адже саме ця поетеса була для Катерини Олександрівни улюбленою. Пізніше пролунали ще й такі її поезії: «Зорі» у виконанні Анни Дзядченко та ансамблю «Фермата», «Мати» — Тетяни Погребняк.
Вірші у виконанні молодих виконавців – Анастасії Кононенко, Діани Будюк, Єлизавети Кендзерської – чудово переплітались із присвятою «Маєш крила», яку виконав Максим Даниленко, виступами акторів із народного театру «Первоцвіт», народного аматорського театру «Рампа», народного театру хореографічної мініатюри «Апломб», театральної студії «Казкар», театру «Стріла», театру вогню та світла «Агній», козацького куреня імені Івана Сірка, народного фольклорного ансамблю «Горлиця».

06.07.2016 07:43

Прилуцький аматорський театр «Рампа», який у далекому 1982 році здобув звання народного, продовжує славити своєю творчістю рідне місто. Із 28 по 30 червня наш театральний колектив на чолі із заслуженим працівником культури України, режисером Анатолієм Кизимом гостював у Очакові Миколаївської області, де тими днями проходили ХХІ Всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва «Від Гіпаніса до Борисфена» та VІ Всеукраїнський фестиваль-конкурс виконавців гумору та сатири «Усмішки Глазового». Додому прилучани повернулися з масою незабутніх вражень і щедрим урожаєм нагород.

За виставу «Безталанна» (за мотивами п’єси Івана Карпенка-Карого), показану на фестивалі «Від Гіпаніса до Борисфена», народний аматорський театр Рампа отримав диплом лауреата. Крім того, фестивальне журі відзначило молодіжний склад колективу з Прилук. Найбільше до вподоби авторитетним театралам припала гра Віти Удовенко, Анастасії Горбач, Андрія Черепа й Оксани Хантіль, які отримали схвальні відгуки.

30.06.2016 07:46

День молоді – це свято самоствердження та пізнання, натхнення й творчості, любові та романтики. Увечері 26 червня на Театральній площі вирувала святкова молодіжна вечірка. Прилуцьку молодь розважали сповнені енергії місцеві артисти. Порадували своїми виступами колектив «Агній», Інна Карцева, Дмитро Яковенко, Олексій Підгайний, Сергій Чунь та Анна Ведмідська, діджей Тамплієр і діджей Лексус, Денис Кинчев. Багато приємних емоцій подарували й ведучі концерту – Олександр Василенко та директор міського Будинку культури Артем Аніщенко.

15.06.2016 07:44

Із 6 по 10 червня в Прилуках відбулося значне театральне дійство: п’ятирічний ювілей нашого рідного фестивалю «Мрій дім», започаткованого нинішнім директором міського Будинку культури Артемом Аніщенком. Як і зазвичай, свято розпочалося яскравою ходою від Центральної до Театральної площі, а продовжилося як у стінах МБК, так і в ЦТДЮ, центральному парку, ресторані «Хрущовка». Підтримували «Мрій-дім» морально й матеріально Почесний громадянин міста Прилуки Юрій Коптєв (у 2012-2013 роках) та Дмитро Барнаш, колишній мер міста (у 2014-2015 роках).

Унікальність фестивалю в тому, що він знайомить жителів нашого краю не лише з репертуаром місцевих самодіяльних колективів, а й зі здобутками інших театрів України – з Хмельницького, Дніпра, Чернігова, Полтави, Києва, Львова, Мукачева… Твори пропонуються на різний смак та вік глядача. Окрім цього, для бажаючих відбуваються майстер-класи з ходуль та хула-хуп від місцевого театру вогню та світла «Агній», лекції знаменитих київських фотографів та акторів, презентації робіт учасників майстерні «Чотири кімнати» тощо.

28.10.2015 07:40

Тригодинний концерт до Дня народження міського Будинку культури не здивував аншлагом. Хіба міг стати чимось надзвичайним повен глядацький зал, якщо долучитися до свята творчості й краси прагнули всі, хто хоч колись виступав, творив чи був присутнім за лаштунками театральної сцени?

 

Вечірня феєрія 23 жовтня зібрала докупи глядачів із різних куточків країни, колишніх зірок прилуцької сцени та меценатів Будинку культури. Поздоровити домівку Мельпомени приїхало багато депутатів, серед яких було й двоє народних: Олег Дмитренко та Валерій Дубіль. Подарунковими наборами колектив МБК не обділили й інші чиновники. Та родзинкою свята став не менш солодкий від сухого винограду торт у формі «фортеці» театру.

Бережно та з гордістю свій колектив представив директор закладу Артемій Аніщенко. З його легкої руки на сцені по черзі з'являлися члени величезної родини, що на сьогоднішній день складає 33 колективи, з яких 10 мають звання народних аматорських, 1 зразковий та 2 любительські об'єднання.

02.09.2015 07:34

У Прилуках уміють знімати оригінальне кіно. Короткометражний фільм «Мрія», створений творчою командою громадської організації Art-Tema, виборов перемогу на Міжнародному фестивалі фільмів і телепрограм для дітей та юнацтва «Золоте курча». Цією новиною з «Градом» поділилися режисер, команда операторів та актори фільму.

Привітати переможців та особисто вручити нагороду в руки «мрійникам» зі столиці приїхав представник фестивалю, кінооператор-постановник, член Національної спілки кінематографістів України Євген Калін (на знімку крайній праворуч). Кращий короткометражний фільм виробництва прилучан за версією Каліна увібрав у себе всі необхідні для перемоги якості: високоякісний монтаж, оригінальні спецефекти, а головне – правдивість гри акторів і свіжу сюжетну ідею. А це, зважаючи на всі обставини й труднощі зйомок, неабиякий комплімент.

25.06.2015 06:57

«Ой, на Купала» – так називався другий етноперфоменс від Катерини Аніщенко, режисера-постановника міського Будинку культури. З метою прищеплення ідеї «Жити в народній традиції – це жити вічно» Катериною Олександрівною розроблено річний цикл народознавчих вистав.

Нагадаю, що перший етноперфоменс «І народилася дитина» відбувся 23 квітня. А минулої неділі, 21 червня, сценічним майданчиком народознавчого дійства став пленер – радикально реконструйований міський пляж на березі тихоплинного Удаю серед соковитої зелені. При погоді, як на замовлення! І, звісно, при наявності кількох сотень прилучан та гостей міста в українських строях, котрі воліли не лише екологічного, а й духовного відпочинку.

 

КАЗКОВА ФЕЄРІЯ

Відразу зауважу: до найменших деталей продуманий сценарій пані Аніщенко тримав публіку в приємній напрузі протягом чотирьох годин.

«Одне з найстаріших народних свят Купала припадає на період літнього сонцестояння, – наголосила режисер-постановник. – Свого часу християнська церква приурочила його до свята Івана Хрестителя, яке за новим стилем відзначається 7 липня. І святкують його як у Європі, так і на американському континенті – в Бразилії, куди цей обряд занесли переселенці з Європи. Однакові й прикмети святкування: збирання трав і зілля, плетіння вінків, купання й обливання водою… Те все вважається цілющим! А ще – легенда про дивовижний цвіт папороті, котрий буцімто розквітає в купальську ніч. Хто його знайде, той і ощасливиться».

Тон святу насамперед задавали музика й пісня у виконанні самодіяльних колективів МБК. Потужними голосами й розкішним національним вбранням вразили фольклорні ансамблі «Горлиця» (керівник Вікторія Лемещенко) та «Вербиченька» (керівник Леонід Ситник). У супроводі оригінального репертуару гурту «Мамай» (керівник Максим Даниленко) проводилися майстер-класи з народних танців режисером театру «Рампа» Анатолієм Кизимом. Фольклорному ансамблю «Калина» (керівник Марія Петренко) вдалося неймовірно виразно передати характер українців.

Одначе найбільше жару в концертну програму додав ансамбль «Родослав» під керівництвом Сергія Костюка. Їхні чудодійні композиції «Барська полічка» та «Угорський чардаш» змусили всіх гостей – від 5 до 85 років – забути про все на світі, миттєво піднятися з лавочок, стільців, ряден і пуститися в шалений танок. Така магічна й незбагненна сила мистецтва!

 

ХАЙ ЖИВУТЬ ОБРЯДИ ПРЕДКІВ!

І спокута гріхів зокрема. Чи не найбільша увага приділялася саме цьому звичаю. Порада древньої науки грішникам така: скупатися Купальською ніччю, пройти через вогнище або через кропиву.

Або ж здійснити обряд Морени (слово походить від французького la morte – смерть). У даному випадку Морена – чорний хрест, на якому грішники чіпляють мотузки, клаптики тканини – своєрідне матеріальне втілення гріхів. І той хрест (Морену), перевантажений людськими гріхами, кидали у воду, вимолюючи в Бога помилування.

Врешті-решт тут, на пляжі, дівчині можна було дізнатися, коли й куди вона вийде заміж. Задля того плели з живих квітів вінки та кидали їх у річку, стежачи за тим, куди і як попливе вінок.

 

УЖЕ ДОБРЕ СМЕРКАЛОСЯ…

але гості не квапилися додому: на них чекало вогняне шоу від театру вогню та світла «Агній», ходіння по гарячих вуглинах, водіння хороводів, ігри та смачна каша.

Мене ж особисто бентежило інше: хто спромігся на цей унікальний захід? Відповідь отримала раптово від одного з будівельників пляжу: «Ініціатива оновлення й реконструкції міського пляжу належить прилуцькому козацтву, зокрема Сергію Григоровичу Ткаченку, голові громадської організації «Прилуцький козацький полк». А підтримував і всіляко сприяв її втіленню міський голова Дмитро Васильович Барнаш, тямущий господар і доброзичлива людина».

Від імені глядачів дякую всім організаторам, а особливо Катерині Аніщенко, за увагу до наших потреб. Добре знаємо, чого їй коштувала підготовка свята, а ще більше – роль ведучої, котра з усіх сил підтримувала увагу гостей. І, судячи з оплесків, перфектно. Здоров’я їй та оптимізму!

Клара Алєксєєва

P. S. Організатори етноперфоменсу «Ой, на Купала» висловлюють вдячність за підтримку агропромисловому об’єднанню ім. І. Супруненка ВАТ «Прилуцький хлібозавод» та підприємцю Олександру Уміну.

Фото зі статті

Шановні прилучани, дорогі діти!Щиро вітаю вас зі світлим і...
Сучасний світ сповнений нещасть та недосконалостей. Волонтери –...
12 грудня 2017 року відбулося 7 засідання Громадської ради, на якому...
7 грудня 2017 року в рамках реалізації міжнародного...
Борітеся-поборите!Вам Бог помагає!За Вас правда, за Вас слава.І...
49-річний Ростислав Хотин – один із найвідоміших українських...
Щороку, на початку грудня у світі відзначається Міжнародний день...
Шановні жителі міста, депутати міської ради, члени виконавчого...
Дорогі воїни! Шановні волонтери!Вітаю вас із Днем Збройних Сил...
Він не дожив до кінця війни, загинувши в бою…ВІКТОР ОЛЕГОВИЧ...

Хто на сайті

Зараз 750 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама