№ 50
13  грудня  2017 року

06.12.2017 08:22

У     пропонованій читачам статті мова піде про нашу землячку Івченко Катерину Миколаївну (1892-1983), активну учасницю двох світових війн, які стали жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій.

Катерина Миколаївна Івченко народилася 8 грудня 1892 року в селянській родині села Канівщина Прилуцького повіту (за тодішнім територіально-адміністративним поділом). Дитинство й юність, як і в її однолітків, проходили в умовах повсякденної нелегкої селянської праці, яка привчила молоду дівчину до сумлінного виконання своїх обов’язків по догляду за домашньою худобою, по обробітку землі-годувальниці чималої селянської родини.
Коли почалася Перша світова війна 1914-1918 рр., Катерина Івченко вирішила змінити професію землероба на професію сестри милосердя (так тоді називали медичних сестер). Цьому сприяло оголошення переходу в повіті й у місті Прилуки на воєнний стан, надруковане в місцевій газеті «Прилукский голос».
У №6 газети за 25 липня (тут і далі за старим стилем) було також зазначено: «Необхідно приступити до організації допомоги пораненим і хворим воїнам, так як ми живемо на близькій відстані від можливого епіцентру бойових дій і, очевидно, невдовзі після першої серйозної справи поранені воїни будуть передані нашому піклуванню».
Тут же місцевий Комітет Червоного Хреста звертався до жителів Прилук і повіту з палким закликом надати йому посильну допомогу. Зверталася увага на те, що допомога може бути надана як пожертвуваннями, так і особистою працею.

04.10.2017 06:58

Нині юнацтву видається, що призначення хустки – суто функціональне. Мені стало цікаво дослідити та переконатися, що хустка – це справді стародавній оберіг українців. Так, 23 вересня на Воздвиженському ярмарку в нашому місті я випадково зустрілася з прекрасними людьми Іванченко Ольгою Василівною, 1940 року народження, та Чернєцовою Лідією Анатоліївною, 1938 року народження, які розповіли мені, що насправді в Україні це не просто головний убір жінки. Навпаки, хустка широко використовувалася не тільки в побуті, обрядах, а ще символізувала рідну домівку, кохання й материнську любов. Наприклад, ще у 70-80-х роках минулого століття в селі хлопця, який запрошував прийти відсвяткувати його проводи до армії, перев’язували хусткою. І тугенько, щоб повернувся живим і здоровим. Поверх іншої в’язали своєю у кожному дворі, в який він заходив. Село мале, та пройшовши його все, юнак відчував, що від хусток і добрих побажань груди ставали, як щит.
Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує її обов’язки. Дівчатам належить ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Для цього складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим, щоб волосся було видко. Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. У протилежність до дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою й уже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.

16.08.2017 06:49

Студентська пора – це найкращий і найцікавіший час у житті людини, яка лише починає робити свої перші самостійні кроки. Ці роки, присвячені пошукам істини, творчості, прагненню до досконалості. Вони найщасливіші в житті: поглиблюється пізнання світу, відбувається становлення особистості та обирається подальший шлях.
Наразі вже пройшла вступна кампанія й хотілося б дізнатися про її результати в молодих прилучан. «До якого вузу вступили?» «Що було пріоритетом при виборі конкретного навчального закладу?» та «Які враження залишила вступна кампанія у пам’яті, тепер уже колишніх, школярів?» Із такими запитаннями «ГП» звернувся до місцевої молоді.

Шевченко Марина:

– З а к і н ч и в ш и  Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І. Я. Франка та здобувши кваліфікацію «Молодший редактор та коректор», я вирішила продовжити навчання в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова (м. Київ). Це – навчальний заклад європейського типу, який користується популярністю серед абітурієнтів. У цьому навчальному році було надано дуже мало державних місць на мою спеціальність, тому я не пройшла на бюджет. Але беручи до уваги значні переваги університету, мені буде дуже приємно навчатися саме в ньому. Це і висококваліфіковані педагоги, й позитивні відгуки колишніх студентів, і звісно ж, навчання терміном в 2-3 роки. Планую розвиватися в журналістиці, у видавничій справі, а зокрема публікувати власні статті та робити репортажі. Сподіваюся, що зможу удосконалити набуті знання та навички у рідному педколеджі, дізнатися багато нового та набратися досвіду у фахівців.

26.07.2017 08:25

До талановитої дівчинки Ані Куриленко ми завітали в той час, коли вона тренувалася, та були вражені від побаченого наживо номера, за який дівчинка отримала чимало нагород. Вона виконувала його з такою легкістю та посмішкою на обличчі, начебто професійна гімнастка з великим досвідом.
Батьки дівчинки родом з Прилук, певний час жили в Києві, де Аня й розпочала свій творчий шлях щойно їй виповнилося 2 роки, а вже в 3 зайняла І місце в турнірі з художньої гімнастики «Кияночка – 2014». Дівчинка є дуже здібною й тому, окрім гімнастики, вона захоплюється ще й вивченням англійської мови та малюванням.
На сьогодні родина проживає в рідному місті Прилуки. Тато, Вадим (41 рік) – за освітою інженер, зараз – приватний підприємець. Мама Юлія (38 років) – за освітою економіст, на даний час – домогосподарка, виховує двох дітей. Є в Анечки й старша сестра – 14-річна школярка Валерія.
У 2015 році Аня Куриленко зайняла І місце в ІІ Відкритому турнірі з художньої гімнастики «Варєнька» та ІІІ місце в XVII Міжнародному турнірі «Осінь». У Відкритій першості Чернігівської ОКДЮСШ з художньої гімнастики «Краса Полісся» вона виборола І місце.

10.05.2017 11:10

Міський голова Ольга Попенко, депутатський корпус, виконавчий комітет, апарат Прилуцької міської ради та члени Громадської ради при виконавчому комітеті з глибоким сумом висловлюють співчуття з приводу смерті Іванової Людмили Леонідівни.
22 квітня Людмила Леонідівна потрапила в жахливу дорожню аварію. Лікарі боролися за її життя шість днів, але в ніч з 28 на 29 квітня в 64-річному віці жінка померла. Похорон високошанованої прилучанки відбувся 3 травня. В останню путь жінку проводжали сотні людей, адже за своє недовге життя вона неодноразово допомагала їм, виконуючи професійні обов’язки та відстоюючи власні високоморальні цінності.

03.05.2017 09:33

Із кожним роком все далі в минуле відходять події Другої світової війни, яка коштувала людству величезних матеріальних, людських і моральних втрат. Пізно увечері 8 травня 1945 року в передмісті Берліна було підписано Акт беззастережної капітуляції Німеччини. У тодішньому Радянському Союзі на мить підписання Акта вже настало 9 травня (0 годин 43 хвилини), тому в СРСР святкування Дня Перемоги було встановлено саме 9 числа. Закінчилася ж Друга світова війна 2 вересня 1945 року беззастережною капітуляцією імперіалістичної Японії.
Активним її учасником був і наш земляк, мій двоюрідний брат Григорій Іванович Риженко.

МРІЇ, СПАЛЕНІ ВІЙНОЮ

Народився Григорій 16 березня 1923 року в нашому місті, у сім’ї робітника. Після навчання в школі №6  розпочав свою трудову біографію в 1937 році учнем жерстяника в місцевій артілі «Бляхарі». Стільки світлих мрій визрівало у молодого робітника, та їм не судилося збутися. Усі його плани перервала лиховісна війна…
У вересневі дні 1941 року німецько-фашистські окупанти принесли у місто над Удаєм «новий порядок». Сумний то був час. Два страшні роки окупації довелося пережити юнакові. Бачив, скільки лиха принесла людям війна. Досить часто доносилися до його вуха звуки то близьких, то віддалених пострілів. Фашисти розстрілювали мирних жителів: комуністів і членів їхніх родин ( у районі школи №6), фашистів (на Плискунівці). А рідну сестру Григорія Віру, як і сотні інших юнаків та дівчат, було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
То яким же радісним став день 18 вересня 1943 року, коли місто було визволене від ненависних окупантів!.. Наступного ж дня Григорій Риженко, разом із іншими юнаками, з’явився на призовний пункт, кули прибувало нове поповнення до лав Червоної Армії. Він був направлений у 12 окремий саперний батальйон 136 стрілецької дивізії.

12.04.2017 07:10

Людство відзначає Воскресіння Христове вже більше двох тисяч років. Із покоління в покоління традиція святкування Великодня розповсюдилася по всьому світу та дійшла до нас. В Україні цей день символізує загальне відродження та оновлення.

«Град» вирішив поцікавитись у прилучан – як у публічних людей, так і в пересічних жителів міста, як вони готуються до Великодня, які секрети, родинні рецепти чи традиції сповідують.

 

Марія Шабалтас, директор Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, депутат міської ради:  

‑ Для мене Великдень – це не тільки Христове Воскресіння, а й попередній піст. Моя родина постує перший та останній тиждень, адже важко повністю відмовитися від усіх спокус, яких у нашому житті вистачає. Потрібно розуміти, що піст – це не лише обмеження в їжі, а й духовне очищення.

Однією з наших родинних традицій є випікання пасок. Їх я печу сама вже три роки. Яйця фарбую лушпинням із цибулі за народним рецептом. Звичайно, перед Великоднем я причащаюся та сповідуюся. Також ми кожного року йдемо святити пасхальний кошик, а потім розговляємося разом із родиною. А найголовніше те, що всі мають пам’ятати: Великдень – це свято не одного дня, це тижні духових змін.

 

Марія Зінченко, представник ПМГО «Прилуцький козацький курінь ім. Івана Сірка»:

‑Спочатку я прибираю в оселі. Потім сама випікаю в печі паски. Вони набагато смачніші за куповані – наповнені вірою, любов’ю та добром. Та й аромат по будинку такий розходиться, що аж серце гріє. Цю традицію предків я підтримую три роки, і хочу передати її своїм дітям. А ще до мене щороку приїздять родичі з Києва. До речі, для них було справжнім дивом – побачити піч. Згодом ми з чоловіком плануємо розмалювати її на український лад, адже традиції потрібно шанувати, берегти й ніколи не забувати.

 

Ірина Павлютіна, директор телекомпанії «Прилуки»:

‑ У першу чергу, готуючись до Пасхи, ми родиною тримаємо піст. Адже це найголовніше – підготуватися тілесно й духовно. Якщо говорити про звичаї, то ми прибираємо в будинку, готуємо паски, які завжди пече моя мама, фарбуємо яйця.

Оскільки я є керівником телекомпанії, то в пасхальну ніч ми об’їжджаємо всі храми для того, щоб відзняти та показати прилучанам, як проходить служба в кожному храмі міста. Цього року також плануємо побувати на всіх молебнях, посвятити кошик, зустріти перші хвилини Пасхи у своєму домі, а потім поїхати до батьків для того, щоб це найбільше релігійне свято зустріти в колі близьких людей.

 

Олександр Ананіков, програміст:

‑ Великдень – світле свято. Я дотримуюся традицій: постую всі 40 днів, причащаюся, сповідуюся. Вдома тільки я готую м'ясо, адже це чоловіча справа. А от випіканням пасок займається моя мама.

 

Ілона Ларіонова, студентка:

– Моя сім'я кожного року готується до цього свята. Але ми не постуємо. За тиждень прибираємо в будинку, закуповуємо продукти, потім печемо паски та фарбуємо яйця. У цей день на столі різноманітні страви: окрошка, голубці, вареники, салати. А взагалі потрібно гарно відсвяткувати й отримати задоволення, щоб спогади гріли душу цілий рік.

 

Оксана Степаненко, викладач іноземних мов:

Я допомагаю мамі готувати паски та великодні страви. Йду із сім’єю вночі до церкви, щоб перейняти Благодатний вогонь, а потім одразу ж удома, спробувавши смачненького та освяченого, поздоровляю всіх знайомих зі святом.

 

Юлія Шакура, т. в. о. директора Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І. Я. Франка:

– Свято Христового Воскресіння дарує нам приємні клопоти та світлі відчуття. Усі ми стараємося більше посміхатися, зичити всього найкращого всім оточуючим. Як і повинна робити кожна господиня з християнської родини, напередодні свята я печу паски. Вночі йдемо святити великодній кошик, а повернувшись із церкви, запалюємо свічку та розговляємося всією сім’єю. Ці традиції Великодня допомагають людям вірити в краще, згуртовують і додають наснаги.

 

Наталія Грона, викладач української мови:

‑ Традиційно печу паски, купую щось у будинок (ковдру, набір постільної білизни, рушників для кухні тощо), щоб протягом усього року в нас були нові речі. Тільки з чистими та світлими думками, з веселим настроєм і проханням до Бога, щоб допоміг злагодити добру паску, приступаю до випікання, адже вважається, що від того, чи вдасться паска, залежатиме доля родини на весь рік.

 

З опитування зрозуміло, що наші земляки шанують і дотримуються пасхальних традицій. Вони щедро наповнюють свої великодні кошики символами життя – пасками та розфарбованими яйцями. Відвідати пасхальне богослужіння зобов’язана кожна православна людина, тому обов’язково сходіть на нічну або денну службу, щоб освятити воду та кошик із продуктами. Світлого всім вам Великодня!

 

Думками прилучан цікавилися Тамара Бульба та Марина Шевченко

22.03.2017 09:39

Мабуть, немає людини в Прилуках, яка б не чула про талант Миколи Турківського. Народився Микола Петрович у 1937 році в селищі Линовиця Прилуцького району. Тут пройшли його перші роки життя, тут вчився любити, пробачати і сюди завжди линули його думки – до рідної домівки.
Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського художнього училища, бо любив малювати змалку. Отримавши диплом скульптора-викладача малювання й креслення, працює в Дрогобичі на Прикарпатті. У 1971 році Микола Петрович переїхав із сім’єю в Прилуки, почав друкуватися в газеті «Правда Прилуччини».
Микола Турківський – автор багатьох поетичних збірок: «Материнка» (1969), «Видноколо» (1974), «Земні дороги» (1981), «Литаври літа» (1987), «Струни бандури» (1991), «Стодзвони» (1991), «Серця мого чорнобривці» (1992), «Мур-мур» (1994), «Заєць-писанкар» (1995), «Серце матусине б’ється» (1995-1996), «Цвинтар» (2004), «І дум, і років передзвін» (2004), «З Тарасовим іменем (2004)», «Моєї молодості зорі» (2005), «А дні за днями – журавлями» (2005), «Зацвіли в Прилуках абрикоси» (2007), «Акроцикл» (2007), «Вино любові» (2007), «На хвилях пам’яті» (2008), «В орлиному розкриллі гір» (2008), «Мати, Матусенька, Ненька» (2009), «У музиці – його життя і доля» (2009), «Хрещата доля» (2010), «У вічному квіті» (2010), «І таке буває» (2010), «Тобі, кохана» (2011), «Жниво», (2011), «Війна в душі моїй вогніла» (2012).

Фото зі статті

Шановні прилучани, дорогі діти!Щиро вітаю вас зі світлим і...
Сучасний світ сповнений нещасть та недосконалостей. Волонтери –...
12 грудня 2017 року відбулося 7 засідання Громадської ради, на якому...
7 грудня 2017 року в рамках реалізації міжнародного...
Борітеся-поборите!Вам Бог помагає!За Вас правда, за Вас слава.І...
49-річний Ростислав Хотин – один із найвідоміших українських...
Щороку, на початку грудня у світі відзначається Міжнародний день...
Шановні жителі міста, депутати міської ради, члени виконавчого...
Дорогі воїни! Шановні волонтери!Вітаю вас із Днем Збройних Сил...
Він не дожив до кінця війни, загинувши в бою…ВІКТОР ОЛЕГОВИЧ...

Хто на сайті

Зараз 755 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама