№ 33
16  серпня  2017 року

Є проблема

Є проблема (69)

Середа, Сер. 09 2017

Дорога редакціє газети «Град Прилуки»!
Я являюсь постійним вашим читачем. І ось у попередньому номері прочитала статтю про недоліки благоустрою мікрорайонів міста. А недоліків таки вистачає. Я – мешканка Рокитного, як і один з опитуваних вами прилучанин. У приватному секторі дійсно доводиться самим прибирати прибудинкові території, від комунальників цього не дочекаєшся. Але чоловік у статті відмітив, що радує хоча б те, що сміття вивозиться вчасно. Ось це й обурює, бо хіба ж це – своєчасно, коли сміттєві баки переповнені, навколо них також купи пакетів та мішків, які розгризають і розтягують собаки? Та й аромати відповідні.
Хотілося б, що комунальні служби все-таки краще виконували свою роботу. Якось не дуже хочеться жити серед сміття.

Мешканка мікрорайону Рокитний

Середа, Лип. 12 2017

Усі ми встигли помітити, як гарно виглядає в ці літні дні центральна частина Прилук. Як приємно, що місто стало виглядати красивішим, охайнішим. З’являється багато новеньких деталей, які радують око кожного мешканця. Так, наприклад, ці ошатні різнокольорові квіти, які ростуть у кашпо на стовпах по центральних вулицях міста. Виглядають вони дуже красиво й велично. Дехто скаже, що це досить дороге задоволення, але ж як приємно спостерігати, як твоє місто змінюється на краще. Це візитівка Прилук, його обличчя. Також дуже красиві клумби розташувалися біля будівлі міської ради та біля МБК. Добре доглянуті квіти дарують свою красу прилучанам та гостям міста.

Середа, Лип. 12 2017

Стан доріг — одне з найбільш обговорюваних питань у суспільстві, одне з найважливіших та найболючіших для нього. Не лише тому, що дороги — це «товар», який так чи інакше «споживають» усі без винятку, а й тому, що від них залежить безпека кожного з нас. На жаль, по всій країні вже котрий рік поспіль автодорожні шляхи знаходяться в жахливому стані.
По-справжньому гарних доріг у нас лише декілька. Із заходу на схід — це дорога Чоп-Київ, яка за столицею переходить у трасу Київ-Харків. Із півночі на південь можна відносно нормально доїхати з Чернігова до Києва, а далі по дорозі вічної реконструкції – в Одесу. Плюс іще декілька трас, серед яких варто відзначити «варшавську» — на Коростень-Сарни-Ковель, та «московську» — на Батурин-Глухів. Якщо ви з них ненароком з’їхали — привіт СТО! Можна легко влетіти в несподівану яму.
“От чорт!” — кричите ви, але вже запізно. Яма вигулькнула, ніби нізвідки, й шина розірвана в шмаття. Добре, коли тільки шина. Їздити по більшості доріг можливо на швидкості не більше 70 км/год, рештою ви повзтимете — 30-40 км/год.
На превеликий жаль, так і в нашому місті, але завдяки міському голові Ользі Попенко чимало доріг реконструйовано або знаходяться в черзі. Звісно, всі вулиці разом охопити та відремонтувати неможливо, бо на це потрібні великі кошти, та й частенько я чую обурення водіїв щодо незадовільних автошляхів у Прилуках. Я поцікавилася думкою декількох молодих водіїв із цього приводу.

Середа, Лип. 05 2017

Хліб українці називають «святим», «Божим даром», «батьком», «годувальником», «головою», «розпорядником». Без хліба в Україні не обходиться жодна важлива подія. В обрядах та звичаях хліб символізує життя.
В Україні він здавна був і залишається учасником багатьох народних свят. Ним благословляли молодих на щасливе життя, вітали матір з новонародженим, з хлібом-сіллю зустрічали дорогих гостей, вперше входили в нову хату, проводжали в останній шлях. Як бачимо, хліб супроводжує нас із початку й до кінця життя. Але чому цю божу святиню ми повинні їсти з рук ворога?
У 2014 році, вперше в історії своєї незалежності, Україна зіткнулася з зовнішньою військовою агресією Російської Федерації. Як наслідок,  було окуповано близько 8% території країни, на якій проживало понад 5,8 мільйона осіб. Війна забирає життя українців, а в цей час ми купуємо символ життя у ворога.
На прилавку місцевого магазину «Фуршет» прилучани  можуть зустріти бутербродний хліб російського виробництва. Всім відомо, що Прилуцький хлібозавод виробляє безліч видів хліборобних виробів, то навіщо ж віддавати гроші нашому недругу. Дізнаємось, що думають про цю ситуацію наші прилучани.

Боблян Артем, продавець: На мій погляд, у такий час ганебно купувати щось у Росїї.  Молоді хлопці не повинні гинути дарма, наш обов’язок — довести, що їхня жертва не даремна.
Гребеневич Катерина, студентка: Я вважаю, головне не виробник товару, а його якість. Мені байдуже хто його випускає, адже в кожної країни є те, чого немає в іншої.
Архипенко Марія Миколаївна, пенсіонерка: Хліб завжди був символом життя та миру, нам не потрібно це забувати. Він  все одно святий, хто б його не пік. Але й з рук ворога теж не варто його приймати, особливо зараз, адже слід пам’ятати, що нашим героям  хліб дається дуже тяжко.
Кирута Наталія, студентка: Так, в Україні зараз непрості часи, й мені дуже шкода наших героїв, але на вибір харчів для мене це не впливає, я ніколи не звертаю увагу на їхнього виробника, головне  — термін зберігання та якість.
Кудряшова Анна, студентка: Мені взагалі не подобаються російські товари, останнім часом Україна стала все більше розвиватися, вдосконалюватися й випускати багато хороших та якісних товарів. Тож я віддаю перевагу українським продуктам і звичайно ж українському хлібу, адже хліб — найважливіший продукт харчування.
Ми побачили, як прилучани відносяться до російського хліба в наших магазинах. Хтось —  більш патріотичний, тому й зосереджується на цьому, а хтось — не звертає на це уваги, живе своїм життям, адже все одно не в силі чимось допомогти.

Гапетченко Вероніка

Вівторок, Черв. 27 2017

Почну з того, що всі ми живемо в одній державі. Здавалось би, закони мають бути одні для всіх. Та де там. Коли береш квитанцію за спожиту електроенергію, яку отримують родичі чи знайомі в інших містах, наприклад, в Ірпені Київської області, то бачиш, що вона проста-простісінька: зазначені останні й попередні показники, виведена різниця й сума, яку абонент має оплатити – і все. А у квитанціях, які прилучани отримують від Прилуцького РЕМу, як говорять, чорт ногу зламає. Тут попередні показники й останні на одну дату, потім якісь донарахування вже без дати, далі залишок до сплати на початок місяця, потім залишок до сплати на кінець місяця, а далі – ще цікавіше: плановий платіж за наступний місяць. Уловили різницю між зрозумілими платіжками в Ірпені й плутаними-заплутаними в Прилуках. Я розумію, що енергопостачальні компанії належать різним власникам, але ж вони діють на  території однієї держави. То чому ж в ірпінських квитанціях все ясно, як у білий день, а в прилуцьких – темніше темної ночі.
    Щоб розібратися в незрозумілих нарахуваннях, ми з чоловіком завітали в Прилуцький РЕМ. Посиділи в черзі, бо, як з’ясувалося, таких «допитливих», як ми, було тут чималенько. Коли звернулися до оператора №1 і поставили декілька, напевно, не зовсім зручних  запитань, відповіді не отримали. Тоді ми попросили оператора назватися, щоб знати, з ким спілкуємося (бейджика  в неї не було), на що отримали відмову. Але все-таки оператор зробила нам «послугу», а може, просто таким чином вирішила зняти з себе відповідальність  і відвела нас в інший кабінет, господар якого спочатку зустрів нас не дуже люб’язно. Лише тоді, коли я запитала, з ким маємо справу, і почала записувати інформацію в блокнот, чоловік назвався, що він Костянтин Хантіль — начальник інспекції РЕМу. Ми попросили показати нам документи, якими керуються при оформленні квитанцій, та затверджений графік зняття контролером показників лічильника. На жаль, жодного документа нам не показали.  І знову ж таки, коли почали ставити незручні запитання, начальник інспекції заявив, що він розрахунки не проводить, і намагався перенаправити нас до керівника РЕМу або до заступника. А ще пан Костянтин наполегливо радив нам створити особистий кабінет споживача й через комп’ютер передавати показники станом на перше число місяця, що ми, до речі, і зробили відразу після повернення з РЕМу. Але ж людям, особливо поважного віку, які не мають комп’ютерів, так і будуть дурити голови такими «замороченими» квитанціями.

Середа, Черв. 14 2017

Щороку, починаючи з весни й до самої пізньої осені, доводиться спостерігати картину, від якої стає моторошно: діти гуляють на даху недобудованої лікарні, що знаходиться на розі вулиць Перемоги та Чехова. Явище не для слабких нервів, коли бачиш, як діти бігають, повзають, сидять на висоті, адже будівля має кілька поверхів. Кожного разу, коли бачу підлітків на даху, думаю про те, хто несе відповідальність за їхнє життя.
Батьки? Але, не доведи Боже, трапиться нещасний випадок, вони будуть винити кого завгодно, тільки не себе.Учителі? Але вони не несуть відповідальність за дітей, які перебувають поза школою. Поліція? Але ж у її повноваження не входить охорона приватного об’єкта. Тоді хто ж?

Страница 1 из 12

Фото зі статті

Поновлення маршрутів Із двома перевізниками укладено...
Поновлення маршрутів Із двома перевізниками укладено...
Поновлення маршрутів Із двома перевізниками укладено...
Під таким гаслом 19 серпня на центральному пляжі міста відбулося...
Улітку 2015 року ГО «Прилуцький козацький полк» започаткував...
Кабінет Міністрів України та Міністерство охорони здоров’я...
15 серпня 2017 року відбулася 30 (позачергова) сесія Прилуцької...
8 серпня 2017 року в приміщенні міської ради відбувся тренінг...
Відпочинок та оздоровлення дітей Уже третій рік поспіль...

Хто на сайті

Зараз 774 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама