№ 46
15  листопада  2017 року

Українська стародавня хустка

  • Середа, Жовт. 04 2017
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

Нині юнацтву видається, що призначення хустки – суто функціональне. Мені стало цікаво дослідити та переконатися, що хустка – це справді стародавній оберіг українців. Так, 23 вересня на Воздвиженському ярмарку в нашому місті я випадково зустрілася з прекрасними людьми Іванченко Ольгою Василівною, 1940 року народження, та Чернєцовою Лідією Анатоліївною, 1938 року народження, які розповіли мені, що насправді в Україні це не просто головний убір жінки. Навпаки, хустка широко використовувалася не тільки в побуті, обрядах, а ще символізувала рідну домівку, кохання й материнську любов. Наприклад, ще у 70-80-х роках минулого століття в селі хлопця, який запрошував прийти відсвяткувати його проводи до армії, перев’язували хусткою. І тугенько, щоб повернувся живим і здоровим. Поверх іншої в’язали своєю у кожному дворі, в який він заходив. Село мале, та пройшовши його все, юнак відчував, що від хусток і добрих побажань груди ставали, як щит.
Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує її обов’язки. Дівчатам належить ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Для цього складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим, щоб волосся було видко. Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. У протилежність до дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою й уже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.


Яких кольорів були хустки та що на них було зображено? Розповідають прилучанки, що хустки були білого кольору, в цьому полягає національний характер української хустки. Крім білих хусток покривали голову й білим рушником. Він служив для урочистих подій. Ткали його з тонких ниток, переплітаючи з білою шовковою ниткою. Залежно від товщини ниток і кількості шовку на рушнику можна було дізнатися про достаток сім’ї. Молоді жінки прикрашали рушники віночком із чорнобривців. Колись хустки в Україні вишивалися шовком і найбільше використовувалися червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Найпоширенішими були хустки з червоним та зеленим полем, на якому розсипано різні квіти. Ними покривали голову молодій ґаздині, залишаючи відкритим чоло. Один із кінців турпана випускали наперед, щоб похвалитися його красою. Зрідка траплявся й чорний колір. Сині нитки ніколи не використовувалися окремо. В орнаменті на хустках переважали квіти рожі, васильків, гвоздик.
Хустка є невід’ємним атрибутом на весільному обряді. У молодого при боці була припоясана хустинка, обов’язково червона. Хустка, з якою мати заводила молодих до хати і виводила із хати під час весілля, мусила бути світлою і яскравою – таким буде і життя молодих. Коли молодий приходить до молодої, він приносить весільну хустку. Нею наречений пов’язував дівчину через плече. З цим турпаном молода не повинна розлучатися протягом усього весілля. А коли наставав час покриття голови, молодий віддавав цей турпан братові молодої або старшому дружбі. Ним покривають молоду. Після цього мати знімає з молодої вельон (фату) і цією хусткою її підв’язує.
Донині зберігся звичай «покривання» молодої хусткою. Це означало, що вона ніколи вже на вечорниці до дівчат не піде, бо вона стає заміжньою жінкою, господинею в домі. Упродовж усього весілля руки молодих повинні бути покриті хустинками. Вони не мають права вітатися відкритими руками, щоб ніяке зло не торкалося їхньої сім’ї. Ці хустинки в кінці весілля зав’язувалися одна з одною та з весільним одягом і клалися в скриню, де зберігалися як оберіг сім’ї.
Ще поважні прилучанки розповідають, що кожного дня не можуть не носити хустку. Для них – це один із обов’язкових убрань сьогодення. Дуже незвично було дізнатися те, що носять вони українські хустки з народження, тобто майже 80 років.
Отже, поспілкувавшись із Ольгою Василівною та Лідією Анатоліївною, я прийшла до висновку, що одним із символів, який сьогодні, на жаль, занедбаний і забутий, є хустка. Кожного дня переконуюся в тому, що українські традиції – це скарб, яким ми маємо пишатися, вивчати та поширювати.

Аліна Шацька,
учениця 9 класу
Прилуцької ЗОШ № 10

Прочитано 65 разів
Оцінити матеріал
(0 голосів)
Опубліковано в Культура
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Щиро вітаю...
Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із професійним святом –...
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного...
У затишній залі Прилуцької центральної районної бібліотеки...
БЕРЕЖНА СВІТЛАНА – вантажник, 4000 грн, тел. (095)4137649.ВОРОБЙОВА...
Шановні працівники соціальної сфери!Прийміть найщиріші вітання...
Щорічно восени, в першу неділю місяця листопада, у всієї нашої...
Зараз кожен у Прилуках знає: хочеш придбати якісне й недороге –...
28 жовтня – День звільнення України від фашистських...

Хто на сайті

Зараз 835 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама