№ 25
20  червня  2018 року

Поки б’ються серця людей, звучатиме й голос Шевченка

  • Середа, Бер. 14 2018
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

(До дня народження Великого Кобзаря)

Є в Шевченка народження дата,
Дати смерті в поета нема…

Так склалося в моєму житті, що народився я й провів дитячі та юнацькі роки на вулиці, названій на честь Тараса Шевченка. Ще й досі стоїть на ній старенька хатинка – моя рідна оселя, придбана батьком на початку 30-х років минулого століття. Уже тоді вона потребувала косметичного ремонту. Проте батько невдовзі тяжко захворів унаслідок небезпечної травми, якої зазнав під час громадянської війни, і в 1935 році помер, так і не здійснивши запланованого ремонту.
З роками хата все більше старіла, осідала. Щоб урятувати її від остаточного руйнування, сволоки підперли стовпами. А відмикається та замикається вона за допомогою ключа, який являє собою довгенький металевий стержень (ручку) з прикріпленою до нього металевою пластинкою (язичком), яка через отвір в одвірках посуває з внутрішнього боку сіней металевий зубчатий засув, що рухається то вліво (при замиканні хати), то вправо (при відчиненні дверей).


Щоразу, коли відвідую сестру, яка проживає вже в новому будинку на тій же садибі, де стоїть наша старенька хата (яку ми жартома називаємо «шевченківською»), у пам’яті зринають рядки вірша, колись прочитані в журналі «Україна», у яких іде мова про Великого Кобзаря:
Народивсь Кобзар великий
У селянській хаті.
І жили в тій хаті люди
Зовсім небагаті.
Та багатством найдорожчим
Стало його слово,
Воно людям помагало
В горі і в любові.
І тепер в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Живе пам’ять про поета,
Звучить його слово.
Підтвердженням заключних рядків вірша є численні щорічні заходи з ушанування пам’яті Тараса Шевченка у березні (так звані «шевченківські дні») та відзначення дня його перепоховання 22 травня на Дніпрових схилах у Каневі. Свідченням цьому є також багатотиражні переклади творів поета мовами різних народів світу та величні пам’ятники, збудовані в різний час і які продовжують споруджувати в багатьох країнах по всій земній кулі. Це, зокрема, пам’ятники Кобзареві в Канаді, Сполучених Штатах Америки, Аргентині, Франції, Болгарії, у далекій Австралії та в інших країнах світу.
Важливо відзначити, що до вшанування пам’яті Тараса Шевченка причетні не лише вихідці з України, яких доля розкидала по всьому світу, а й високі урядовці названих держав. Ще в 60-х роках минулого століття я мав можливість листуватися з вихідцями з України й навіть земляками, котрі проживали в Канаді, США, Франції та Австралії. У липні 1964-го з міста Клівленд (США) мені надіслав листа уродженець села Валки Прилуцького району Степан Сергійович Самійленко, який повідомив про відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку в столиці США Вашингтоні. Він писав: «У суботу 27 червня у Вашингтоні бувший президент З.Ш.А. Двайт Айзеговер відкрив пам’ятник Т. Г. Шевченку при великому здвизі народу (було там при тому до 400 тисяч людей і то різних – і білих, і «кольорових»). Тут потрібно зазначити, що «Двайт Айзеговер» – це президент Дуайт Ейзенхауер: в абревіатурі «З.Ш.А.» буква «З» означає «З’єднані» Штати Америки.
Подробиць С. Самійленко не повідомляв, і лише з матеріалів, надрукованих у «Літературній Україні» вже в 1991 році, читачі змогли дізнатися, що до спорудження того монумента були причетні президенти США 1950-60 pp., які підтримали давнє прагнення українців встановити пам’ятник Шевченкові в столиці США. Про це, як відомо, говорив також колишній президент США Джордж Буш (старший), який 1 серпня 1991 року з візитом побував у Києві. Виступаючи в парламенті України, він цитував промовисті рядки «Кобзаря», нагадав, що у Вашингтоні височіє пам’ятник геніальному синові українського народу. А його наступник, президент Білл Клінтон, який побував із візитом в Україні в червні 2000-го, у своїй промові перед киянами кілька разів процитував українською мовою слова Великого Кобзаря: «Борітеся – поборете!» Цими словами він закликав українців активно проводити реформи, розвивати громадянське суспільство, захищати вільні засоби масової інформації та розірвати пута корупції. «Америка буде поруч із вами у вашій боротьбі за процвітаюче майбутнє», – заявив американський лідер.
Ще в 50-ті роки минулого століття, коли тривала дискусія про доцільність спорудження монумента, Гаррі С. Трумен перебрав на себе обов’язки почесного голови Комітету Пам’ятника Шевченкові. Дуайт Д. Ейзенхауер підписав схвалений Конгресом закон про спорудження пам’ятника, а згодом відкрив його та виступив на урочистостях із цієї нагоди з емоційною промовою. Сприяв реалізації зведення пам’ятника і Джон Кеннеді. Ліндон Б. Джонсон висловив своє ставлення до Кобзаря у спеціальному посланні, написаному з нагоди вмурування до підніжжя монумента Пропам’ятної грамоти-звернення до нащадків, у якій було закарбовано історію створення пам’ятника та списки тисяч людей, що підтримали ідею його спорудження щедрими пожертвами. Варто відзначити, що автор монумента – Леонід Молодожанин, український скульптор із Вінніпега, котрий став переможцем у конкурсі, на якому було представлено 17 оригінальних проектів. День відкриття пам’ятника преса назвала найвизначнішим днем життя української діаспори в Америці за всю її історію. Спорудженню пам’ятника та його відкриттю присвячено книжку одного з членів Комітету Пам’ятника Шевченкові Антона Драгана «Шевченко у Вашингтоні», що вийшла 1984-го року в Нью-Йорку. З неї й було передруковано висловлювання президентів США про Кобзаря в газеті «Літературна Україна» від 22 серпня 1991 року. Наведу одне з цих висловлювань: «Любов до українського поета цілком зрозуміла й гордість із його досягнень цілком виправдана. Прикметно, що тут, у столиці великої та вільної республіки, поставлено статую Шевченка, щоб вона всім живим і тим, хто прийде після нас, нагадувала про його велич» (Л.Б. Джонсон).
Шевченко цілком заслуговує на почесті, якими оточується. Він був більше ніж українцем – він був державним мужем і громадянином світу. Він був більше ніж поетом – він був хоробрим войовником за права та волю людей. Він писав вірші, щоб вести рішучий бій за волю. Його поезія з народу та для народу. Коло Шевченкових слухачів було таким широким, а вплив таким великим, що його слова знаходили читача й любов далеко поза кордоном рідної країни. Видання його поезій були такими вартісними, що кожна українська родина прагнула мати дві книжки: Біблію й «Кобзар» Шевченка.
Дослідники життєвого та творчого шляху Великого Кобзаря одностайно відзначають притягальну силу Шевченкової поезії для багатьох діячів науки та культури різних поколінь, починаючи від сучасників поета й до їхніх послідовників у наступні десятиліття. Цей процес триває й у наш час. Притягальна сила Шевченкової поезії передусім у глибокому патріотизмі й революційному пафосі з одного боку, і в дивовижній музичності, співзвучності – з іншого. Не випадково основоположник українського професійного музич­ного мистецтва, митець всеосяжного творчого діапазону Микола Лисенко був найглибшим інтерпретатором творів Т.Г. Шевченка. Його цикл, що носить назву «Музика до «Кобзаря» Шевченка», охоплює 87 вокальних творів, різних за формою. Особливу увагу композитора привертали в поезії Шевченка образи історичного минулого, споконвічне прагнення народу до волі, поклик до боротьби за кращу долю. Згадаймо знаменитий «Заповіт», у якому поет у свій глухий час так сміливо й просто сказав:
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
«З Шевченкового «Кобзаря» Лисенко, власне, починав свій творчий шлях, вважав його впродовж усього життя вірним супутником, об’єктом повсякчасної творчої уваги й безмежного натхнення», – зазначає М. Білинська. М. Лисенко написав на Шевченкові слова 56 солоспівів, 19 хорів, 9 вокальних ансамблів і 3 кантати. Як неповторний інтерпретатор «Кобзаря», Микола Лисенко мав немало послідовників – його учні й молодші композитори-сучасники продовжували розробляти в музиці твори геніального поета, і багато хто досягнув значного успіху.
Помітним явищем українського культурного життя кінця XIX століття стала «Катерина» – перша опера на текст однойменної Шевченкової поеми, написана М. Аркасом у 1891 році. Миколу Аркаса захоплювала полум’яна поезія Т. Шевченка передусім волелюбною спрямованістю, композитора вабили художньо витончені та рельєфні образи з народу. Опера досі має численних прихильників, залишається улюбленою завдяки реалізму сцен народного життя та глибокому психологізму драми Катерини.
Одним із найбільших досягнень української хорової музичної культури XIX століття є музично-хореографічна картина «Вечорниці», яку створив композитор, поет-перекладач і публіцист П. Ніщинський до драми Шевченка «Назар Стодоля». Написаний цей твір у 1875 році. У ньому не тільки реалістично відбито побут і звичаї українського села, а й подано широке узагальнення типових рис українського національного характеру: патріотизму, оптимізму, волелюбності, непримиримості до соціального зла.
Великий внесок у музичну літературу у зв’язку з Шевченковою поезією зробив К. Стеценко, молодший сучасник і учень М. Лисенка, активний продовжувач справи свого вчителя. До поетичної спадщини Шевченка зверталися й багато інших видатних композиторів: Я. Степовий, М. Вериківський, Б. Лятошинський, брати Майбороди, К. Данькевич,                С. Людкевич, Є. Козак. А. Штогаренко, А. Кос-Анатольський, І. Шамо, наш земляк Л. Ревуцький. Також чимало ґрунтовних праць, присвячених вивченню літературної та мистецької спадщини Т. Шевченка, написано в останні десятиріччя XX століття, і цей процес продовжується.
Ще з 60-х років XIX століття починається знайомство читачів зарубіжних країн, насамперед слов’янських (Польщі, Болгарії, Чехії, Сербії), з поезією українського генія.
Уперше охарактеризували Шевченка для свого читача в 70-х роках позаминулого століття у Франції – вчений-славіст Е. Дюран та історик Б. Малон, в Англії – професор В. Р Морфілл та письменниця Е.-Л. Войнич. У Німеччині в 1911 році було видано вибрані твори Шевченка в перекладі Ю. Віргінії. Про Шевченка писали відомий датський літературознавець Г. Брандес і шведський славіст А. Йєнсен. Але все це було тільки початком шляху автора «Кобзаря» до світового читача – шляху, який безмірно поширшав у 50-60-х роках минулого століття. У наступні десятиліття твори Шевченка перекладаються в найвіддаленіших країнах: Індії, Японії, В’єтнамі, на Кубі, у країнах арабського Сходу. «Шевченко, цей співець народної боротьби й надії, – зазначає Леонід Новиченко, – нікого не залишає байдужим – ні людей праці, що борються за свої права, ні тих, хто понад усе боїться цієї боротьби». Відомий турецький поет Назим Хікмет влучно порівняв Великого Кобзаря із сонячним світлом, волелюбний дух творчості якого «проникає в тюрму й приносить вість про свободу». «Шевченко тим більш великий, – вказує Хікмет, – що високо підніс не тільки тему українського народу, який стогнав під гнітом царизму, але й тему по-справжньому вільної людини. Ось чому, поки б’ються серця людей, звучатиме й голос Шевченка».

Анатолій Риженко

Прочитано 207 разів
Оцінити матеріал
(0 голосів)
Опубліковано в Культура
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Дорогі друзі! Щорічно в останню неділю червня ми відзначаємо...
Про кардинальну реформу житлово-комунального господарства уряд...
У Прилуцькій міськрайонній філії Чернігівського ОЦЗ...
14 червня у виставковій залі краєзнавчого музею ім. В. Маслова...
Буденне життя було б нудним та нецікавим без музики й танцю, адже...
12 червня на міському стадіоні «Супутник» пройшов Олімпійський...
Кожна людина хоче змінити світ на краще, але для цього потрібно...
13 червня в приміщенні міської бібліотеки для дітей ім. Павла...
Шановні медичні працівники! Прийміть найщиріші вітання з нагоди...
Таку назву має соціальна поличка або ж продуктова поличка...

Хто на сайті

Зараз 1279 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама