№ 49
5  грудня  2018 року

03.10.2018 07:04

Так сталося, що 22 червня 1941 року хлопці десятого класу Ряшківської середньої школи за розпорядженням районного відділу освіти мали поїхати до Іваницького військкомату, аби стати на облік. Зі святковим настроєм, із атестатом зрілості разом із учителем військової підготовки, група випускників прибула до місця призначення. Тут хлопці дізналися про страшну біду – рано вранці фашистська Німеччина напала на Радянський Союз.
Серед групи хлопців був випускник школи Микола Однолько. Він тоді не знав, як складеться його подальша доля і що він пройде суворими шляхами війни, захищаючи рідну землю, визволяючи країни Європи.
5 вересня 1941 року він теж запам’ятав – саме цього дня він був призваний до лав Червоної Армії. У Чугуєві, Харківської області, освоїв військову спеціальність розвідника, артилериста, сапера.
Після навчання воював на Південно-Західному фронті. Отримав поранення. Після одужання був учасником Корсунь-Шевченківської операції, брав участь у завершальних діях по знищенню найбільшого угрупування ворожих військ. Йому довелося брати участь у звільненні Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Австрії. Про те, як він воював, свідчать нагороди: Орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта».

03.10.2018 06:58

Болем у серці багатьох прилучан відгукнулося повідомлення про раптову смерть Сакун Лариси Олександрівни, її добре знають прилучани. Працювала в комсомолі, інструктором міськкому партії, 14 років у виконкомі міської ради депутатів, бо володіла високими якостями людини. Це те, що потрібно було для відповідального секретаря міської ради. На той час депутатський корпус міського органу становив 220 депутатів (нині 34). Вона контролювала й допомагала місцевим обранцям виконувати накази виборців, вирішувала питання життєдіяльності міста Прилуки.
Її талант організатора проявився й тоді, коли почала працювати на громадських засадах у міській організації ветеранів. Саме вона організувала тут волонтерську групу, члени якої допомагали матеріально малозабезпеченим прилучанам. Лариса Олександрівна зібрала кошти для увіковічення пам’яті прилучан, які звільняли місто від фашистів, трьом із них, за її ініціативою, встановлені меморіальні дошки. А ще зробила, якщо так можна висловитися, «літературний подвиг», написавши 180 нарисів, замальовок про прилучан і учасників Великої Вітчизняної війни, які на фронтах проявили героїзм і відвагу. Про те, що всі розповіді написані талановитою людиною, свідчить той факт, що в книгу «Йшли в бій молодими», що видана в Чернігові, були включені 10 розповідей про прилучан, написані Ларисою Сакун.

06.12.2017 08:22

У     пропонованій читачам статті мова піде про нашу землячку Івченко Катерину Миколаївну (1892-1983), активну учасницю двох світових війн, які стали жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій.

Катерина Миколаївна Івченко народилася 8 грудня 1892 року в селянській родині села Канівщина Прилуцького повіту (за тодішнім територіально-адміністративним поділом). Дитинство й юність, як і в її однолітків, проходили в умовах повсякденної нелегкої селянської праці, яка привчила молоду дівчину до сумлінного виконання своїх обов’язків по догляду за домашньою худобою, по обробітку землі-годувальниці чималої селянської родини.
Коли почалася Перша світова війна 1914-1918 рр., Катерина Івченко вирішила змінити професію землероба на професію сестри милосердя (так тоді називали медичних сестер). Цьому сприяло оголошення переходу в повіті й у місті Прилуки на воєнний стан, надруковане в місцевій газеті «Прилукский голос».
У №6 газети за 25 липня (тут і далі за старим стилем) було також зазначено: «Необхідно приступити до організації допомоги пораненим і хворим воїнам, так як ми живемо на близькій відстані від можливого епіцентру бойових дій і, очевидно, невдовзі після першої серйозної справи поранені воїни будуть передані нашому піклуванню».
Тут же місцевий Комітет Червоного Хреста звертався до жителів Прилук і повіту з палким закликом надати йому посильну допомогу. Зверталася увага на те, що допомога може бути надана як пожертвуваннями, так і особистою працею.

04.10.2017 06:58

Нині юнацтву видається, що призначення хустки – суто функціональне. Мені стало цікаво дослідити та переконатися, що хустка – це справді стародавній оберіг українців. Так, 23 вересня на Воздвиженському ярмарку в нашому місті я випадково зустрілася з прекрасними людьми Іванченко Ольгою Василівною, 1940 року народження, та Чернєцовою Лідією Анатоліївною, 1938 року народження, які розповіли мені, що насправді в Україні це не просто головний убір жінки. Навпаки, хустка широко використовувалася не тільки в побуті, обрядах, а ще символізувала рідну домівку, кохання й материнську любов. Наприклад, ще у 70-80-х роках минулого століття в селі хлопця, який запрошував прийти відсвяткувати його проводи до армії, перев’язували хусткою. І тугенько, щоб повернувся живим і здоровим. Поверх іншої в’язали своєю у кожному дворі, в який він заходив. Село мале, та пройшовши його все, юнак відчував, що від хусток і добрих побажань груди ставали, як щит.
Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує її обов’язки. Дівчатам належить ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Для цього складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим, щоб волосся було видко. Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. У протилежність до дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою й уже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.

16.08.2017 06:49

Студентська пора – це найкращий і найцікавіший час у житті людини, яка лише починає робити свої перші самостійні кроки. Ці роки, присвячені пошукам істини, творчості, прагненню до досконалості. Вони найщасливіші в житті: поглиблюється пізнання світу, відбувається становлення особистості та обирається подальший шлях.
Наразі вже пройшла вступна кампанія й хотілося б дізнатися про її результати в молодих прилучан. «До якого вузу вступили?» «Що було пріоритетом при виборі конкретного навчального закладу?» та «Які враження залишила вступна кампанія у пам’яті, тепер уже колишніх, школярів?» Із такими запитаннями «ГП» звернувся до місцевої молоді.

Шевченко Марина:

– З а к і н ч и в ш и  Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І. Я. Франка та здобувши кваліфікацію «Молодший редактор та коректор», я вирішила продовжити навчання в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова (м. Київ). Це – навчальний заклад європейського типу, який користується популярністю серед абітурієнтів. У цьому навчальному році було надано дуже мало державних місць на мою спеціальність, тому я не пройшла на бюджет. Але беручи до уваги значні переваги університету, мені буде дуже приємно навчатися саме в ньому. Це і висококваліфіковані педагоги, й позитивні відгуки колишніх студентів, і звісно ж, навчання терміном в 2-3 роки. Планую розвиватися в журналістиці, у видавничій справі, а зокрема публікувати власні статті та робити репортажі. Сподіваюся, що зможу удосконалити набуті знання та навички у рідному педколеджі, дізнатися багато нового та набратися досвіду у фахівців.

26.07.2017 08:25

До талановитої дівчинки Ані Куриленко ми завітали в той час, коли вона тренувалася, та були вражені від побаченого наживо номера, за який дівчинка отримала чимало нагород. Вона виконувала його з такою легкістю та посмішкою на обличчі, начебто професійна гімнастка з великим досвідом.
Батьки дівчинки родом з Прилук, певний час жили в Києві, де Аня й розпочала свій творчий шлях щойно їй виповнилося 2 роки, а вже в 3 зайняла І місце в турнірі з художньої гімнастики «Кияночка – 2014». Дівчинка є дуже здібною й тому, окрім гімнастики, вона захоплюється ще й вивченням англійської мови та малюванням.
На сьогодні родина проживає в рідному місті Прилуки. Тато, Вадим (41 рік) – за освітою інженер, зараз – приватний підприємець. Мама Юлія (38 років) – за освітою економіст, на даний час – домогосподарка, виховує двох дітей. Є в Анечки й старша сестра – 14-річна школярка Валерія.
У 2015 році Аня Куриленко зайняла І місце в ІІ Відкритому турнірі з художньої гімнастики «Варєнька» та ІІІ місце в XVII Міжнародному турнірі «Осінь». У Відкритій першості Чернігівської ОКДЮСШ з художньої гімнастики «Краса Полісся» вона виборола І місце.

10.05.2017 11:10

Міський голова Ольга Попенко, депутатський корпус, виконавчий комітет, апарат Прилуцької міської ради та члени Громадської ради при виконавчому комітеті з глибоким сумом висловлюють співчуття з приводу смерті Іванової Людмили Леонідівни.
22 квітня Людмила Леонідівна потрапила в жахливу дорожню аварію. Лікарі боролися за її життя шість днів, але в ніч з 28 на 29 квітня в 64-річному віці жінка померла. Похорон високошанованої прилучанки відбувся 3 травня. В останню путь жінку проводжали сотні людей, адже за своє недовге життя вона неодноразово допомагала їм, виконуючи професійні обов’язки та відстоюючи власні високоморальні цінності.

03.05.2017 09:33

Із кожним роком все далі в минуле відходять події Другої світової війни, яка коштувала людству величезних матеріальних, людських і моральних втрат. Пізно увечері 8 травня 1945 року в передмісті Берліна було підписано Акт беззастережної капітуляції Німеччини. У тодішньому Радянському Союзі на мить підписання Акта вже настало 9 травня (0 годин 43 хвилини), тому в СРСР святкування Дня Перемоги було встановлено саме 9 числа. Закінчилася ж Друга світова війна 2 вересня 1945 року беззастережною капітуляцією імперіалістичної Японії.
Активним її учасником був і наш земляк, мій двоюрідний брат Григорій Іванович Риженко.

МРІЇ, СПАЛЕНІ ВІЙНОЮ

Народився Григорій 16 березня 1923 року в нашому місті, у сім’ї робітника. Після навчання в школі №6  розпочав свою трудову біографію в 1937 році учнем жерстяника в місцевій артілі «Бляхарі». Стільки світлих мрій визрівало у молодого робітника, та їм не судилося збутися. Усі його плани перервала лиховісна війна…
У вересневі дні 1941 року німецько-фашистські окупанти принесли у місто над Удаєм «новий порядок». Сумний то був час. Два страшні роки окупації довелося пережити юнакові. Бачив, скільки лиха принесла людям війна. Досить часто доносилися до його вуха звуки то близьких, то віддалених пострілів. Фашисти розстрілювали мирних жителів: комуністів і членів їхніх родин ( у районі школи №6), фашистів (на Плискунівці). А рідну сестру Григорія Віру, як і сотні інших юнаків та дівчат, було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
То яким же радісним став день 18 вересня 1943 року, коли місто було визволене від ненависних окупантів!.. Наступного ж дня Григорій Риженко, разом із іншими юнаками, з’явився на призовний пункт, кули прибувало нове поповнення до лав Червоної Армії. Він був направлений у 12 окремий саперний батальйон 136 стрілецької дивізії.

Фото зі статті

Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із Міжнародним днем ...
МІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ ВИТЯГ ІЗ НАКАЗУвійськового...
Із кожним роком в Україні все більш актуальною стає проблема...
Не так давно мені випала нагода побувати на презентації Рейтингу...
25 листопада Військово-Морські Сили ЗС України повідомили, що в...
З 10 листопада «Чернігівгаз Збут» почав розсилати населенню...
Члени Громадської ради у складі конкурсної комісії Відповідно...
Великий голод-вічний гріхЗ лихої прихоті й сваволі…Рік 33-й горем...
Так уже сталося, що оплата комунальних платежів займає левову...
Уже п’ятнадцять років поспіль народознавчий клуб «Оберіг»...

Хто на сайті

Зараз 1442 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама