№ 48
4 грудня 2019 року

Об’єднані одним спогадом, одним сумом, однією надією…

  • Середа, Лист. 27 2019
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

Пам’ять – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни загалом. Та багато сторінок вписано кривавим і чорним, читаєш і подумки здригаєшся від жаху. Однією з них є День пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років. 86 років відділяє сучасну державу від того страшного часу. Однак не притупляється людська пам’ять, не стираються в ній жахи голодного 33-го, а тяжкі спогади передаються від покоління до покоління, записуються дослідниками та видаються книгами, заповнюючи трагічними фактами цілу сторінку української історії.
День пам’яті жертв Голодоморів відзначається щорічно в четверту суботу листопада на підставі президентських указів 1998 та 2007 років. У ХХ сторіччі українці пережили три голодомори: 1921-1923, 1932-1933 і голод 1946-1947 років. Утім, наймасштабнішим був саме голодомор 1932-1933 років – геноцид українського народу, здійснюваний тоталітарним комуністичним режимом СРСР. І через багато десятиліть важко ступати болючими стежками трагедії. Не віриться, що тут, в Україні, раптово зник хліб і люди залишилися напризволяще. Адже голодомори в Україні у XX ст. – це не стихійне лихо, пов’язане з природними катаклізмами, а спосіб упокорення українців, планомірно спланована акція, усвідомлювана більшовиками.
Саме тому, 20 листопада у стінах Центральної міської бібліотеки ім. Л. Забашти відбулася година пам’яті «Чорний урожай 33-го» для учнів 8 класу гімназії №1. Головним завданням заходу було ознайомити школярів із трагічним минулим нашого народу, розкрити як білі, так і чорні його сторінки, гордо заявивши, що українці пам’ятають і будуть пам’ятати страшну історію своєї країни.
На столі – запашна хлібина, декілька сухих колосків, перев’язаних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику. Лунає «Реквієм» А. Моцарта, школярі навіть не перемовляються, бо всі присутні розуміють значущість такого зібрання. Адже голодомор став наслідком терористичної діяльності комуністичного режиму, який штучно створив умови існування, несумісні з життям. Зі слів працівників книгозбірні, особливо важким був голодомор у регіонах, які давали порівняно невеликі показники хлібозаготівель. Таким регіоном стала і Чернігівщина.
Примусові хлібозаготівлі, «червоні валки», «червоні толоки», «чорні дошки», натуральні штрафи, «хлібозаготівельні глибинні пункти», «конвеєрний метод», позбавлення житла, присадибної землі, унеможливлення пересування та інші форми терору (розкуркулення, депортації, ув’язнення, розстріли) розкривають далеко неповний перелік репресивних дій зі свідомою мотивацією масового вбивства великих груп людей.
Терор голодом, що діяв в Україні протягом 22 місяців, – це свідома та цілеспрямована політика сталінського уряду, стратегія й тактика якої виконувалася починаючи з 1928 року. Ця карально-репресивна акція була спрямована на упокорення українського селянства та знищення самостійних селянських господарств.
Марченко Людмила Василівна – молодший науковий співробітник фонду Прилуцького краєзнавчого музею імені В.І. Маслова зазначила, що в результаті голодомору 1932-1933 років, за різними оцінками, загинули від 3 до 7 млн осіб. Щохвилини Україна втрачала 17 своїх дітей, щогодини – близько тисячі, щотижня – близько 25 тисяч. Також за статистичними даними було визначено, що втрати українців у частині ненароджених становлять 6 мільйонів 122 тисячі осіб.


«Жертвами голоду виявилися не лише померлі, а також ті, які лежали опухлими, хворіли висипним і черевним тифом, дизентерією, шлунковими отруєннями, малярією. Смертність від голоду була масовою. Значна категорія людей, особливо діти віком до одного року, а також особи похилого віку помирали відразу. Певна група помирала від тифу – до 20% хворих. Решта гинули від різних хвороб. Спалах людоїдства в Україні припадає на весну – початок літа 1933 року. Поїдання людей були зафіксовані в усіх областях УСРР. В українських селах у 1933 р. абсолютно зникли коти та собаки, яких з’їли голодні селяни. Голодний психоз і тривале недоїдання спричинили мутацію моралі. Селяни-канібали втратили людську подобу», – зачитала науковець витяг з одного з документів про голод.
Жоден із організаторів голодомору та їхніх найближчих помічників так і не одержав по заслузі. Але прості люди вже ніколи не забудуть і не вибачать смерті своїх дітей і близьких. Про жахливі події минулого школярі дізналися і з підготованого працівниками бібліотеки відеоряду. Спогади очевидців, яким пощастило вижити, наразі зберігаються як документальна хроніка, представлена від першої особи.
Марія Кіндратівна Пасічник, яка проживає в селі Даньківка, згадує:
«Від голоду в нашій сім’ї померли батько та п’ятеро дітей. Масове вимирання в селі почалося з початком березня 1933 року. Коли розтанув сніг, почався справжній голод. Ловили мишей, щурів, горобців, мурашок, земляних хробаків. Мололи кістки на борошно й робили те саме зі шкірами та підошвами від взуття. Обтинали старі шкури та хутра, щоб приготувати якусь подобу «локшини», і варили клей. А коли зазеленіла трава, почали викопувати коріння, їсти листя та бруньки. Вживали все, що було: кульбабу, реп’яхи, проліски, іван-чай та кропиву. Липа, акація, щавель та інші рослини, які складали основний раціон родини, не мали в собі багато білків. Слимаків, що траплялися лише в деяких місцевостях, варили, а юшку споживали, хрящове м’ясо дрібно рубали, перемішували з листям і їли».
Спогади Леоніда Карпилянського:
«Крім масової смерті від фізичного виснаження, епідемій, канібалізму селяни гинули і від смертних вироків. Тисячі було засуджено згідно із законом про «п’ять колосків». Одного селянина засудили до страти за те, що в нього в хаті знайшли десять кілограмів колосків, які назбирала в полі його десятирічна донька. До 10 років концтаборів одержували ті, хто зрізав кілька десятків колосків, рятуючи від смерті своїх дітей, на власній ділянці. Одну жінку, не пам’ятаю, де це сталося, ув’язнили на 10 років за те, що вона підібрала десять цибулин на колгоспному полі. За кожну цибулину – рік».
Віра Федорівна Пироженко, яка проживала в селі Канівщина з болем згадує:
«Доводилося їсти товчену кору дерев, солому, кропиву. Уночі крадькома ходили на поле, щоб зібрати трохи зерна. Нам не було що їсти, то їли жаб. Міняли одежу в інших селах на продукти. І так вижили. А сім’я сусідів померла повністю».
У селі Ряшки, згадує Дмитро Степанович Головко, від голоду загинуло близько 800 його односельців. «У село приїхали спеціальні продовольчі загони, які забирали все до нитки. Виснажені люди падали на вулицях, під тинами. Вмирали сім’ями, кутками, вулицями. Селом їздила підвода, збирали померлих і ховали в братські могили. У людей було забрано останній шмат, останню надію на порятунок. Хіба можна про це забути?»
Наостанок школярам був зачитаний уривок із книги прилуцької письменниці Надії Маринохи-Стеценко «На побачення з долею» та оповідання «Окрайчик хліба» Тетяни Світлої. Хвилиною мовчання розчулені присутні згадали всіх тих, хто помер голодною смертю. Проте скільки б не прой- шло десятиліть, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме не одне людське серце. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився вже після страшних голодних років. Ця подія завжди буде об’єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже озиратися в минуле треба кожному, осмислити та зрозуміти його, бо історія має властивість повторюватися.

Тетяна Пилипченко

Прочитано 234 разів
Оцінити матеріал
(0 голосів)
Опубліковано в Редакційна стаття
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Дорогі воїни! Шановні волонтери!Вітаю вас із Днем Збройних Сил...
У Прилуках працюють дві телерадіокомпанії. Одна з них – ТРК...
АКТУАЛЬНІ ВАКАНСІЇ СТАНОМ НА 2 ГРУДНЯ 2019 РОКУ ДП «ПЛАСТМАС» ТОВ...
Відновлено гаряче водопостачання У зв’язку з наявністю...
Указом Президента України від 13 листопада 2014 року, з метою...
Пам’ять – нескінчена книга, в якій записано все: і життя людини,...
На засіданні постійної депутатської комісії з питань...
20 листопада в приміщенні Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І....
Під таким девізом проходять заняття у творчій майстерні...
У будь-якому місті, Прилуки тут не виняток, знаходяться...

Хто на сайті

Зараз 3140 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама