№ 47
22  листопада  2017 року

Гончарівське – як випробування на мужність

  • Середа, Квт. 02 2014
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт
Командир танкової бригади Андрій Грицьков Командир танкової бригади Андрій Грицьков

Зараз усі пишуть про війну без пострілів – це така «дружня» війна між двома братами або війна зі знахабнілим сусідом, який захотів захапати частину городу свого сусіда. Що робити тому, кого обікрали? Або судитись, або просто побити знахабнілий писок загарбника. Який варіант обирає Україна? Поки що перший: зараз збираються всі докази підступного вторгнення, а потім – звернення до міжнародних судів. А поки відпрацьовується цей сценарій, треба подумати й про велику вірогідність другого варіанту. Тільки чим і кому відбиватися від російського «братана», який уже ніколи не буде нам братом? Як виявилося, для нас це не питання, бо ми маємо найбільше резервне військо в Європі: 700 тисяч українців, переважна частина яких – патріотично налаштовані чоловіки, котрі ще не забули, що таке армія і як розбирається автомат. Правда, проблема в тому, що на всіх бажаючих не вистачає цих автоматів – не вистачає їх навіть на тих, кого призвали на перепідготовку. Бракує і бронежилетів: на 15 військових – один бронежилет, вартість якого до трьох тисяч.

Згадайте героїв Майдану (світла їм пам’ять), яких відстрілювали, наче на полюванні. Не маючи бронежилетів, вони прикривалися дерев’яними саморобними щитами. Скільки життів героїв можна було б урятувати? І Майдан, і війна розкрили нам очі: ми всі зрозуміли, наскільки нас обікрав «пахан» разом зі своєю командою «гопників», наскільки вони розікрали та обеззброїли нашу армію, наскільки далеко вони кинули нас у боргову яму і до якої міри вони нас приймали за повних ідіотів. Але ці «кидали» не врахували одного – сили духу та взаємопідтримки українців, які будуть навіть лопатою відбиватися від ворога.

Не позбавлені цих рис характеру й жителі Прилук і Прилуцького району, які вже більше 15 днів як були призвані через військкомат і проходять військовий вишкіл у Гончарівському. На днях, аби вже вкотре передати гуманітарну допомогу нашим хлопцям, делегація Прилуцької райдержадміністрації, Прилуцької районної ради та представників козацтва відвідала земляків у Гончарівському. Така нагода випала й автору статті. Враження від відвідин – лише найкращі, і більше того – не залишало відчуття, що в нас не таку все й безнадійно.

Із першого погляду військова частина чимось нагадує санаторій, бо розташована вона в мальовничому лісі. Біля КПП стоять чисельні машини родичів призовників, які щодня привозять їм гостинці. Хвилюються, чи не схудли – це перше, про що вони питають у своїх синів, братів, чоловіків. Не вірте тим, хто говорить, що крім каші «шрапнелі» військовослужбовці нічого не бачать. Достеменно не знаю, скільки було передано городянами продуктів на Гончарівське. Точно можу сказати, що Прилуцький район у перший день передав до 60 тонн продуктів та 180 948 гривень на потреби наших призовників, із яких 54 тисячі було потрачено на придбання ГСМ, спецодягу, взуття, матраців. Матраців дійсно не вистачало, бо військова частина розрахована на менше тисячі особового складу, а прибуло новобранців більше двох тисяч. Цікаво, що наші хлопці відмовилися від матраців, що передавали інші райони області, – чекали, поки привезуть обіцяні «наші, прилуцькі». Відчуття «своїх матраців» хоча б трохи, але гріло їм душу.

У їдальні, яку ми відвідали, на столах бачили не «шрапнель», а макарони з м’ясом, на кожному столі – варення на різний смак, на підлозі попід стінами – ціла батарея консервації, а про кількість сала й казати нічого. У цигарках, як ми зрозуміли, теж немає дефіциту: крім «гуманітарки» у великих кількостях за 5 днів до «чопка» (гарнізонного магазину) завели цигарок на 60 тисяч. А якщо згадати про оковиту, про яку говорять на кожному кроці, то не треба було її вживати ще тоді, коли вантажились у автобуси, і нічого її привозити, як гостинець. Ну п’ють її, заразу, п’ють, і не тільки у Гончарівському… П’ють, але не упиваються, бо щось мені підказує, що коли той, хто п’є, та побачить танки від «рассейскаго» брата поміж гончарівських сосен, то зразу і хміль, пройде і з’явиться відвага. Усім відомі факти про «гвардейские 100 грамм» на фронті, які давали перед атакою. Тож поодинокі факти вживання спиртного – не найбільший гріх наших призовників.

Страшніше за пиятику – деморалізаційний настрій, якщо він з’явився, але це теж поодинокі випадки. Основна мотивація такого стану: казали, що забирають на 10 днів, почалися городи, треба копати та садити, жінка чи мати не справляться і т. д. По-перше, призив на 45 днів, по-друге, якщо хтось перелізе через огорожу та втече, – це буде розцінюватися як дезертирство та ухилення від військового обов’язку, що потягне від 3 до 8 років. А по-третє – якщо хтось думає, що посадивши картоплю, він її з’їсть узимку, то помиляється, бо годувати своєю бульбою та консервацією він невдовзі буде окупантів. Отже, наші воїни, не міняйте гвинтівку на лопату, поки «брат» під воротами.

Але ж мова не про городи, а про патріотичний настрій як призовників, так і громад, які їм допомагають. У нас не прийнято говорити про патріотизм – люди опускають очі або червоніють, якщо їм кажуть: «Ти патріот!» Та зараз ми всі згуртовані в єдиному патріотичному пориві. Ролі в нас різні – хто служить, а хто допомагає, але ціль одна – відстояти незалежність і територію України. Кремлівський нацист Путін погано вчив історію: армія непереможна, коли її підтримує народ. Якщо він хоче в цьому пересвідчитися, хай спробує. Чого тільки варта 3-літрова банка з салом, на якій хтось старанно приклеїв герб України та написав «Продукт для перемоги». А чого варті листи воїнам від дітей і дорослих? Дуже дорогого!

Поспілкувавшись із командиром танкової бригади Андрієм Грицьковим, стало спокійно за нашу армію. Ця людина дійсно на своєму місці, 6 років керує бригадою і жодного разу навіть подумки не зрадив клятві на вірність Україні. Почувши, що він розмовляє чистою російською, я поцікавилась, звідкіля він родом, на що Андрій Миколайович відповів: «Я русский, но я верно служить буду неньке-Украине, это мой дом». Він володіє прекрасно й українською мовою, для нього це ніколи не було проблемою – на відміну від кримських сепаратистів. Наша делегація дуже йому вдячна за ту увагу, що він нам приділив.

Повірте, не кожен день можна бувати на полігоні, бачити в ділі танки (більше того, навіть проїхати на цій бойовій машині), а потім спостерігати, як працюють установки «Град». Серед делегатів були голови селищних рад, учителі, медики, преса, керівники району, але всі ми були одностайні в думці взяти шефство над цією військовою частиною. Тим більше, що Прилуччина нині справді допомагає як гарний шеф, і тим більше, що ми втратили своїх підшефних у Севастополі – ракетний катер «Прилуки».

Репортаж ТБ «Прилуки» про надання шефської допомоги 27 березня (а це була семитонна машина, що привезла 200 матраців, 200 ковдр, взуття, спідню білизну, цигарки та продукти) не повною мірою зміг осягнути події та розмови того дня. 11 хвилин, як на мене, замало. Мало спілкування, мало інтерв’ю, мало вражень, мало сказано про тих, хто це організував (а саме селищних голів та підприємців). До того ж, не всі делегації мали таку увагу до себе з боку командування. А тому треба відходити від «вікторіанського періоду» (від імені Вікторії Сак) в історії розвитку «ТБ Прилуки». Більше про героїв та воїнів, коли така година настала, і поменше пісень окупантів від Бабкіної та Кадишевої, які сиділи на зборах Ради Федерації, коли забирали в нас Крим. Невже у нас немає своїх достойних пісень для привітань прилучан? Перезавантажуйтесь і дійте разом із часом!

З повагою, Ольга Костюк

(як делегат від громади до Гончарівського)

Фото автора

Прочитано 2419 разів
Оцінити матеріал
(1 голос)
Опубліковано в Редакційна стаття
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

1 коментар

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Пам’яті жертв Голодомору У четверту суботу листопада в Україні...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із великим державним святом...
У рамках впровадження громадського бюджету з 19 жовтня по 2...
У всьому світі ставлення до найменш захищених є показником...
Як ми знаємо, ще навесні 2017 року Кабмін пообіцяв виплатити...
Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Щиро вітаю...
Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із професійним святом –...
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного...
У затишній залі Прилуцької центральної районної бібліотеки...

Хто на сайті

Зараз 805 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама