Дійство відкрилося виставою «Ніч перед Різдвом»
Чернігівського академічного українського музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка (на фото). Сюжет, як відомо, доволі простий: молодий сільський коваль Вакула до безтями закохався в мудру вродливу дівчину Оксану. Вийти за нього заміж вона пообіцяла за умови, якщо він подарує їй черевички. Від самої імператриці! Що ж зробив із цим сюжетом режисер Андрій Бакіров? Він доречно інтегрував туди такі джерела натхнення, як українська міфологія, прадавні звичаї, народне мистецтво, краса природи й сакральну тематику настільки майстерно, що глядачеві перехоплювало дух. У такий спосіб довів: тільки з традицій може народитися щось вартісне. Вдалі ж мізансцени, декорації, освітлення, костюми – це, так би мовити, допоміжні елементи.
Головним у будь-якій виставі є актор та сила його перевтілення. Із цим у театрі теж ідеальний порядок, позаяк цей осередок культури має особливу ауру: майже третину трупи становлять заслужені та народні артисти України. Це видно неозброєним оком – вони демонструють динамічну та філігранну гру і, що не менш важливо, дарують образи, очищені від бруду й банальності, до яких ми поступово звикли.
Львів покорив красою і психологізмом гри
Одним із сюрпризів фестивалю стало те, що в Прилуки завітали артисти зі Львова. Не профі, а студенти акторського факультету Львівського національного університету ім. Франка, серед яких і наша землячка Валерія Котеленець, студентка 4 курсу. Звісно, не з порожніми руками, а з виставою Марка Кропивницького « Дай серцю волю» – складним морально-психологічним твором. Їм слід було донести палітру людських почуттів пореформного села (1861 рік – час посилення класової диференціації), владу грошей, заробітчанство бідних. Замахнулись – і не програли. Виступ львів’ян пройшов на одному диханні. Вразила як краса національного вбрання, так і тонка психологічна гра, адже перед ними стояло складне завдання – довести глядачеві істину: від чого залежить доля людини? Від середовища, виховання чи правильного вибору? Звісно, легко було грати позитивних персонажів (Семена, Одарки, Івана). Важче негативного, чванливого й егоїстичного хлопця Микиту Гальчука, аморальні вчинки якого породжені багатством. Судячи з оплесків, студенти добре справилися. Вони сподобались усім прилучанам.
Не МБК, а професійний театр!
Варто нагадати, що фестиваль «Мрій дім» працював щодня (з 6 по 10 червня). Навіть в останній день, коли почався буремний дощ, зала була переповнена. Виступали діти, учасники гуртків МБК: народний хореографічний театр «Апломб», гурт «Не ждали»; циркова студія «Удай» із Анею Куриленко (ЦТДЮ); учасники фестивалю, вихованці дитячої театральної студії «Чорний квадратик» (Київ); «Наш новий театр» (Прилуки); хореографічний проект Анни Чуйко (Київ) і запрошені артисти – дует «Mirakle» – за підтримки міжнародного фонду «Viktor Kee Fundation». З іншого боку сцени товпилися фанати мистецтва. Саме для них були заготовлені перформанси на теми: «Спілкування», «Дружба», «Кохання», «Розставання». Впоралися на «відмінно».
Епатажним фактом став і приїзд у Прилуки відомих українських митців із Києва, Дніпра, Сум, Львова, Мукачева. Ось що сказав один із них, Євген Тищук, головний режисер Закарпатського драматичного театру:
– Колись це чудове приміщення називалося театром, подібним Харківському театру ім. Т. Шевченка і Київському ім. І. Франка. А в Прилуках називається МБК. Чому? Гадаю, настане час, коли цю абревіатуру замінять на слова «Професійний театр». За усіма ознаками він таким і є. Звісно, якщо ми насправді турбуємося про моральне й духовне зростання земляків.
Що таке культура?
На це запитання дала відповідь вистава «Циліндр» (творча майстерня народного артиста України Давида Бабаєва, актора Київського національно-драматичного театру ім. Лесі Українки.
Уявіть собі італійські реалії, точніше, дві злиденні родини, яких господар мусить вигнати на вулицю за несплати боргів. Трагедія! Несподівано з’являється ще один нещасний: 75-річний бідолаха з 300 тисячами лір у кишені, котрий поховав дружину і, на думку лікарів, має неодмінно підлікуватися. То що ж вчинив у цій ситуації наш герой? Він із легкістю віддає свої кревні цим бідним родинам, аби врятувати їх від наглої смерті.
– Шановні друзі! – втрутився в дію спектаклю сам Давид Бабаєв. – У чому полягає щастя? У грошах чи в милосерді, а значить – у культурі? Звісно, в культурі! Бо культура – це і є милосердя!
Насамкінець на сцені велелюдної зали МБК, як і годиться, пані Тетяна Фесенко, заступник мера Прилук, вручила заслужені нагороди: Артему Аніщенку –«Подяка» від голови організаційного комітету фестивалю; Катерині Аніщенко – «Подяка волонтерам» від оргкомітету фестивалю. Приємно відзначити, що протягом усього фестивалю міська рада не випускала з поля зору потреби артистів, дбаючи про їхній комфорт. Низький їм за це уклін.
Клара Лис
