№ 50
13  грудня  2017 року

Редакційна стаття

Редакційна стаття (138)

Середа, Груд. 13 2017

49-річний Ростислав Хотин – один із найвідоміших українських журналістів, що працює за кордоном. Це його політичні огляди щодо ставлення Європи до подій в Україні часом можемо бачити у вечірніх новинах. Та, можливо, не всі знають, що Ростислав Георгійович – наш земляк, народився в Прилуках, де й зараз проживає його рідня: батько Георгій Хотин та рідний брат Ярослав із сім’єю. На жаль, декілька років тому померла мати журналіста Світлана Хотина. Їй було 76. Георгій Степанович багато років поспіль пропрацював журналістом у місцевій газеті «Правда Прилуччини», також був головним редактором і нашого видання. Зараз очолює міську Спілку ветеранів.
Нещодавно Ростислав Георгійович приїздив до родичів у Прилуки. Як тільки ми про це дізналися, то й виникло бажання поближче познайомитися з колегою-журналістом та розповісти дещо цікаве про нього вам, наші читачі. І от що в нас із цього вийшло:

– Ростиславе, як давно ви не були в рідному місті?
– Не скажу, що часто приїжджаю, але намагаюся принаймні раз чи два на рік бувати в Прилуках.
– Чи помітили якісь зміни в Прилуках?
– Так, звичайно. Місто  стало  чистішим, центр  досить гарно виглядає. Особливо радує, що відродились і відбудувались церкви – чи відбудовуються – як у випадку з церквою Київського патріархату в самому серці міста, яку я відвідую кожного разу, коли буваю в Прилуках. Також намагаюсь під час відвідин Прилук побувати й у Густинському монастирі, його відбудова теж дуже радує.
– Є ще люди, крім рідні, з якими обов’язково хочеться зустрітися по приїзду сюди? Сумуєте за Прилуками?
– Окрім рідних в мене в Прилуках також залишилось багато друзів. Не завжди під час кількаденних приїздів вдається побачитись, але зв’язок якось тримаємо. Зі своїми однокласниками ми зустрічаємось щоп’ять років на круглі дати закінчення школи. І нашого класного керівника, і першу вчительку теж запрошуємо. Наступна зустріч наша буде в 2019 році.
– Прилучани по праву можуть пишатися Вами як своїм земляком, бо не кожному жителю маленького містечка вдається досягти таких висот. Чи легким був Ваш шлях на теренах журналістики?
– Ну, Прилуки – не таке вже й «маленьке», і не таке вже й «містечко»... За європейськими нормами – це середнього розміру місто, яких на континенті багато. До того ж древнє місто, засноване ще в часи розквіту Київської Русі, було столицею Прилуцького козацького полку, який повним складом зробив європейський вибір разом із гетьманом Іваном Мазепою ще на початку 18-го століття.
Ну, а щодо професійного шляху, то я з дитинства завжди намагався стежити за міжнародними подіями й цікавився міжнародною політикою. Але в часи СРСР цілу Україну тримали в провінційному статусі. Тому коли Україна отримала незалежність, дуже пишаюсь тим, що причетний до створення першої телепрограми на українському телебаченні, присвяченої міжнародному життю, яка аналізувала міжнародну політику крізь українські очі й українську призму.
– Маємо інформацію, що Ви змінили місце роботи. Де зараз працюєте? З чим це пов’язано?
– Ну, я вже три з половиною роки працюю в Празі на Радіо Свобода. До цього майже рік працював у Брюсселі, а ще перед тим – довгий час на Бі-Бі-Сі в Лондоні. У Празі веду теми євроінтеграції України, стежу за процесами в ЄС, а також за мирним врегулюванням конфлікту на Донбасі, темою Криму. Оскільки Прага – в центрі Європи, то звідси цікаво стежити як за Центральною, так і за Східною Європою – так званою «новою Європою», яка раніше пройшла шляхом, яким нині йде Україна. Досвід найближчих західних сусідів України дуже й дуже цікавий і повчальний.
– Волею долі та у зв’язку з особливістю професії ви бували в різних країнах, містах. Яке Ваше улюблене місто?
– Важко сказати, яке найулюбленіше місто – Лондон дуже люблю, але й інші міста також. Вони всі різні. Київ дуже подобається, звісно. Щодо країн – величезне враження на мене справив Афганістан. Такої бідності я ніде й ніколи не бачив у своєму житті, й на мене це справило величезне враження з точки зору ставлення до матеріального. Але водночас такої гордості та самоповаги як у афганців я не бачив ні в кого.
– Де любите відпочивати?
– Найкращий відпочинок для мене – це активний. Або подорожі, або заняття спортом, або праця в садку. Також дуже люблю наші традиційні шашлики, коли приїжджаю в Прилуки до рідних. Приємна розмова, вогнище, вино... Отримуєш великий емоційний заряд на довгий час.
– У роботі Ви маєте доволі принципові позиції щодо політики чи нинішнього становища в державі загалом. А який Ви вдома, в сім’ї?
– У принципі, я думаю, що журналісти повинні бути об’єктивними, збалансованими й неупередженими. Тому свої особисті політичні погляди я намагаюся не демонструвати у своїх журналістських матеріалах. Я, наприклад, не роблю дописів на політичні теми в соцмережах і не пропагую свою позицію. Важко зрозуміти, скажімо, коли журналіст уже висловив свою особисту позицію в соцмережах, а потім повинен робити об’єктивний і збалансований матеріал на ту ж тему чи брати інтерв’ю...
Щодо мене «домашнього», то, в принципі, я не дуже люблю говорити на приватні теми. Одне можу сказати, що журналістика – це не робота з дев’яти до п’яти, як-то кажуть. Журналіст постійно працює над собою, й щоби залишатись «на плаву» в професії, журналіст повинен постійно вдосконалюватись і виходити за межі звичної «зони комфорту».
– Що Вам подобається, а що не подобається в людях?
– Я дуже ціную в людях порядність, скромність і почуття гумору. Оскільки я вже поміняв кілька країн і міст, у яких живу й працюю, то дуже ціную дружбу, яка витримала випробування часом і відстанню. Мабуть, це і є справжні дружні стосунки, які утримались на довгих відстанях і пройшли через роки.
– Ростислав Хотин – хто це з точки зору образів? Як би Ви себе охарактеризували?
– Я не дуже люблю говорити про себе особисто – я усього лише журналіст. Але з точки зору образів – намагаюсь поєднувати традиції й модерн. Тобто, мені дуже подобається історія (в тому числі й Прилук), але також намагаюсь іти в ногу з часом. Мені здається, що й найуспішніші країни – це оцей сплав традицій і консерватизму з одного боку, але водночас модернізму й готовності до змін.
– Порівнюючи життя в Європі, як Ви охарактеризуєте сьогодення українців, які виживають на одну заробітну плату, та й ту мінімальну?
– Ну, не треба ідеалізувати життя в Європі – тут люди дуже багато працюють. На мою думку, проблема України в тому, що перехідний період в країні затягнувся, що було втрачено два десятиліття, а справжні реформи почались лише після Революції Гідності. Не знаю, чи витримали б поляки, якби в них «шокова терапія» розтягнулася на два десятиліття... Але раніше, можливо, було не до справжніх реформ, бо Україна фактично чверть століття відстоювала свою державність і продовжує робити це й зараз, беручи до уваги війну на Сході.
– Як Ви вважаєте, які перспективи України – чи зможемо ми жити заможніше, щасливіше? Як скоро прийдуть кращі часи?
– Кращі часи – не за горами. Принаймні, в це хотілося б вірити. Але вже й так багато зроблено! А для того, щоб оте «краще» настало швидше, як на мене, треба рухатись у Європу, ставати членами ЄС, але й українцям треба трохи мінятись, стаючи й самим європейцями. Треба повірити у власні сили й активніше будувати Європу в самій Україні.
– Дуже Вам дякую за цікаві відповіді. Успіхів Вам і до побачення.
– І Вам спасибі й до побачення!

Мар’яна Гибенко

Середа, Груд. 06 2017

8 Березня в Україні під загрозою скасування. І, схоже, що в новому 2018 році українці отримають менше свят.
Один із кандидатів на скасування та переформатування – Міжнародний жіночий день 8 Березня, що традиційно відзначається всіма жінками, та й чоловіками теж, на самому початку весни. З ініціативи голови Українського інституту національної пам’яті Володимира В’ятровича, свято 8 Березня хочуть перейменувати на «День боротьби за права жінок». При цьому ще й позбавити його статусу офіційного вихідного, перетворивши на звичайний будній день.
Натомість інститут пам’яті пропонує в списку державних свят України замінити святкування Міжнародного жіночого дня традицією відзначати Шевченківський день 9 березня й зробити його офіційним вихідним.
Ця пропозиція озвучилася в рамках декомунізації радянських свят, і в число «опальних дат» також можуть потрапити 1 і 9 Травня. При цьому 1 Травня називатиметься Днем праці, а вихідний із 9 травня перенесеться на 8 травня як День пам’яті та примирення.
Ця тема не нова, а питання про те, щоб скасували 8 Березня, вже піднімалося в 2017 році. Але тоді загроза оминула улюблене свято, й жінки змогли відсвяткувати свій законний день. І тепер багатьох громадян України цікавить питання, чи буде 8 Березня вихідним наступного року або ж за рішенням уряду він перекочує в список будніх днів. Редакція «Град Прилуки» не оминула нагоди поцікавитися і враженнями прилучан із даного приводу. І ось які думки ми почули:

Середа, Лист. 22 2017

У всьому світі ставлення до найменш захищених є показником цивілізованості суспільства. Сьогодні найменш захищеними членами нашого суспільства є тварини. І за ставленням до них Європа оцінює свою та нашу людяність. Лише визнання за іншим права на гідне життя і робить людину людиною. У цьому й є сенс моральності та гуманізму. Прагнення України стати повноправним членом Європи неможливе без сприйняття та втілення європейських цінностей, а гуманне поводження з тваринами є однією з них.
Не являється секретом, що в нашому місті є значна кількість безпритульних та бродячих тварин. Ця проблема в Прилуках існує вже багато років. Що ж робити з тваринами, які стали непотрібні хазяїнам? Створити офіційний притулок для їх утримання та стерилізації, згідно вимог чинного законодавства, для нашого міста дуже дорого. Навіть не всі великі міста можуть виділити кошти на такі, хоч і гуманні цілі. Так, це дорого… Але завжди знаходяться небайдужі люди, які не можуть дивитися як страждають тварини. У Прилуках вони також є, це – Громадська організація «Прилуцьке товариство захисту тварин». І це навіть не притулок, це – реабілітаційний центр для кволих, стареньких тварин та тварин-інвалідів.
Реабілітаційний центр знаходиться в приватному секторі, тому таке сусідство часто завдає клопотів мешканцям прилеглих дворів, але більш підходящого та зручного місця влада поки що запропонувати не може. У Центрі на даний час знаходиться близько 20 собак. Вони живуть у будах, прив’язані цепками, але гавкіт заважає людям. Це й зрозуміло… Але ж і мовчати вони не можуть. Це живі істоти.

Середа, Лист. 22 2017

Як ми знаємо, ще навесні 2017 року Кабмін пообіцяв виплатити українцям гроші за зекономлені житлові субсидії. Такий проект реалізується в Україні вперше й мав стати поштовхом до глобальної монетизації. Сума винагороди складає до 700 грн. залежно від заощаджених ресурсів. Загалом влада планувала витратити на цю програму 1,5-1,8 млрд грн з бюджету.
Наразі можна сказати, що Україна перейшла в активну фазу нарахувань коштів на рахунки громадян. Половина жителів країни, які претендували на компенсацію за заощаджені субсидії в опалювальному сезоні 2016-2017 років, вже її отримали.

Середа, Лист. 01 2017

Щорічно восени, в першу неділю місяця листопада, у всієї нашої країни є привід відсвяткувати чудове свято – День працівників соціальної сфери України. Встановлене це свято було ще 13 квітня 1999 року екс-президентом Леонідом Кучмою.
Установа Дня працівника соціальної сфери України є доказом того, що держава високо оцінює роль працівників, які щодня забезпечують реалізацію політики держави з таких злободенних питань, як організація безпечної й оплачуваної праці, зайнятість, соціальний захист, трудові стосунки. День у день соціальні працівники стикаються з різноманітними сферами життя усього нашого українського суспільства в цілому та кожної людини зокрема: із здійсненням правосуддя, профілактичними діями проти асоціальної поведінки, психічним і фізичним здоров’ям, конфліктами особового і групового характеру, а також проблемами в працевлаштуванні, соціальній і професійній адаптації населення, плануванні сім’ї та багатьма іншими.
Саме тому, напередодні свята, ми вирішили розповісти про роботу одного представника соціальної сфери в нашому місті – Прилуцького міського центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Для цього зустрілися з директором закладу Юлією Миколаївною Касьян.
– Юліє Миколаївно, розкажіть читачам, чим конкретно займається ваш Центр, ким опікується.
– Прилуцький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді працює як самостійна структурна одиниця Прилуцької міської ради. Під нашим контролем знаходяться сім’ї, які перебувають у складних життєвих обставинах, інваліди війни та діти-інваліди, діти-сироти, позбавлені батьківського піклування, які перебувають в опікунських чи прийомних сім’ях, а також в дитячих будинках сімейного типу (ДБСТ). Опікуємося також особами з числа дітей-сиріт у віці з 18 до 23 років. До того ж, уже більше двох років надаємо послуги учасникам АТО та їх сім’ям, сім’ям загиблих/померлих (таких у місті 8). Також більше двох років спів- працюємо з громадськими організаціями й маємо можливість надавати гуманітарну допомогу внутрішньо-переміщеним особам. До речі, якраз надійшла така допомога, речі розфасовані, чекають свого часу, коли ми передамо їх у сім’ї.

Середа, Лист. 01 2017

Зараз кожен у Прилуках знає: хочеш придбати якісне й недороге – йди на Центральний ринок. Підприємці пропонують товар на всі смаки і випадки життя. Треба накрити святковий стіл чи організувати шашлики – будь ласка; зібрати дитину до школи, вдягнутися самим – не проблема; зробити ремонт оселі, осучаснити інтер’єр – запросто; придбати рибальські снасті або запчастини до велосипедів, мотоциклів, авто – ласкаво просимо. А ще на ринку торгують дитячими іграшками, канцтоварами, побутовою хімією, годинниками, квітами, галантереєю та іншим крамом. Перерахувати увесь просто неможливо. Адже на ринку №1 у Прилуках більше 800 торгівельних місць! Не обділені й селяни, котрі привозять до міста на продаж картоплю, домашній сир, яйця, молоко, мед тощо. Варто відмітити й те, що перед тим, як потрапити на прилавки, всі без винятку продукти проходять ветеринарно-санітарну експертизу. Її проводить державна лабораторія, що знаходиться на території ринку.
А нещодавно «Прилуцький ринок 1» відсвяткував 10-річчя в оновленому вигляді. З цієї нагоди редакція «Град Прилуки» й вирішила поспілкуватися з його директором, Олексієм Гавришем, та дізнатися більше про зміни, що відбулися за останні роки.
– Олексію Михайловичу, то які ж можна назвати зміни за час вашого керівництва Центральним ринком?
– Зміни видно неозброєним оком. На зміну палаткам та контейнерам (їх ще є пара десятків, але це явище тимчасове) прийшли зручні магазинчики з освітленням та опаленням. Майже половина території ринку викладена сучасною тротуарною плиткою. Крім того, облаштовано безкоштовну автостоянку для продавців та клієнтів.

Страница 1 из 23

Фото зі статті

Шановні прилучани, дорогі діти!Щиро вітаю вас зі світлим і...
Сучасний світ сповнений нещасть та недосконалостей. Волонтери –...
12 грудня 2017 року відбулося 7 засідання Громадської ради, на якому...
7 грудня 2017 року в рамках реалізації міжнародного...
Борітеся-поборите!Вам Бог помагає!За Вас правда, за Вас слава.І...
49-річний Ростислав Хотин – один із найвідоміших українських...
Щороку, на початку грудня у світі відзначається Міжнародний день...
Шановні жителі міста, депутати міської ради, члени виконавчого...
Дорогі воїни! Шановні волонтери!Вітаю вас із Днем Збройних Сил...
Він не дожив до кінця війни, загинувши в бою…ВІКТОР ОЛЕГОВИЧ...

Хто на сайті

Зараз 954 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама