№ 38
18 вересня 2019 року

18.09.2019 06:31

«…І нема розради, нема неньки, нема віри, нема України». Такі рядки зустрічаються в листі Михайла Каленіченка, остарбайтера №7004,425, 1590 робітничих таборів на території Бельгії.

75 років тому почалося вивезення населення України на примусові роботи в Німеччину. 15 квітня 1942 року до Німеччини вирушив перший ешелон робітників, набраний з усієї області, в т.ч. і з Прилуцького повіту. На дорогу видали по три хлібини та по кілограму ковбаси. (Інформація з окупаційної газети «Вісті Прилуччини» за 1942 р.)
Кількість таких «добровольців» доводилася постановами райстарастату з указаним числом людей. Серед них був і Михайло, який попав на роботу в окуповану німцями Бельгію. У листі описує всі жахіття життя й роботи на шахті та просить пробачення у своїх рідних: «...похудав, зблід, одні кісточки та кожа…тут уже вмирають, буде і моя черга. Звідти не вернутись, хіба калікою. Моліть Бога, нехай і він мене простить».
Він передає вітання своїй коханій дівчині Дусі, сестрі Ніні: «Цілую Дусю, маму, папу, Марію, Ніну» і знову, звертаючись до рідних, особливо, до мами, просить за все, що, можливо, було не так, просить пробачення.

28.08.2019 07:36

Ранок видався напрочуд гарний, сонечко ласкаво пощипувало віки, відганяючи геть сон. Навіть спів птахів за вікном був якийсь святковий, не такий як завжди. Підійшовши до стільця, на якому лежала заздалегідь підготовлена форма, відчув приплив ностальгічних почуттів, перед очима промайнули роки військової служби: суворовець, курсант, лейтенант, прибуття в частину, новий колектив, служба, навчання… анексія Криму, мобілізація, війна, заплющив очі. Трохи забарився, міркуючи чи правильно начепив шеврони. Наче, все вірно, пора.
Київ виглядав святково і чим ближче до центру міста, тим більше це ставало очевидним. Жовто-сині прапори, хлопці в одностроях, дівчата у віночках, багато людей у національних костюмах, діти з прапорцями – навкруги все дихало святом, пахло незалежністю та Україною. Місцем збору учасників «маршу захисників України» був визначений парк ім. Т.Г. Шевченка. Звичайно, кістяк учасників маршу складали учасники бойових дій, військовослужбовці, бійці добровольчих батальйонів, військові медики та волонтери. Емоції зашкалювали. Багато хто не бачився з 14-го року. Усі обіймалися, вітали один одного з Днем Незалежності України, на очах були сльози радості. Люди спілкувалися, показували один одному фотографії, згадували бойовий шлях, побратимів, а інколи замовкали й, потупивши в нікуди погляд, деякий час стояли мовчки. Колона формувалася за територіальним принципом (за областями).

15.05.2019 06:55

8 травня в міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти відбувся історичний журнал (до Дня пам’яті та примирення) «Про минуле серце пам’ять зберігає».
До уваги студентської молоді було запропоновано підбірку нових цікавих книг, на сторінках яких висвітлюються проблеми Другої світової війни. Розповідь ведучої Ніни Заболотної про період окупації України показала молоді роль і значення визволення для українського народу. Адже, День пам’яті та примирення та День Перемоги символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу й застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом. Війна скінчилася й найважливішим її висновком має бути не перемога, а мир.

10.10.2018 08:42

Усіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на Сході
та Майдані захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що недаремно син життя своє віддав.

Сьогодні багато синів і дочок України віддають своє життя, захищаючи цілісність і незалежність України на Сході держави від російського агресора, терористів та сепаратистів.
У списку героїв, що загинули, є й наші земляки. І ми не повинні залишатися байдужими, не згадуючи про них, бо що може бути страшніше, ніж смерть молодих, праглих до життя людей.
Варто пам’ятати всіх тих, хто не злякавя та не роздумуючи став на захист держави, на вівтар незалежності України.
І хтозна, може, саме завдяки їм, у нас за вікнами не стріляють гради, ми живемо у своїх будинках і впевнені в тому, що вранці побачимо схід сонця та чисте небо… Але війна, на жаль, продовжується.
Саме таким героєм був наш земляк – прилучанин Сергій Олександрович Джевага – солдат резерву Збройних Сил України. Чому був?.. Та тому, що відразу після початку бойових дій на Сході України пішов добровольцем. Був командиром мінометного розрахунку 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас». Але ранком 29-го серпня 2014-го його не стало. Він загинув під час виходу «зеленим коридором» з Іловайського котла. Їхав у «Газелі» в складі автоколони батальйону «Донбас» по дорозі з села Многопілля до Червоносільського, зазнав смертельного поранення. Помер на руках побратима.
За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25.03.2015, посмертно).

27.06.2018 06:42

1418 чорних днів і ночей ішов український народ шляхом війни, через труднощі та незгоди, втрати та страждання, йшов, не шкодуючи сил в ім’я перемоги.
Усе далі відходять сумнозвісні події Другої світової війни. Чимало років пройшло від тієї страшної пам’ятної червневої пори, коли пролунали слова: війна, та в пам’яті людській вони залишаться назавжди. У червні ми вкотре повертаємось думками до подій, пережитих нашим народом у страшні дні початку війни.
Саме тому, 22 червня о 9 годині ранку в Меморіалі-сквері Вічної Слави відбувся мітинг-реквієм під назвою «Ще довго пам’яттю болітиме війна», присвячений Дню скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні.

16.05.2018 08:17

Минають роки, і чисельні списки героїв Другої світової війні перекочовують до підручників історії. Проте є ще живі очевидці тих славних подій. Напередодні Дня перемоги над нацизмом ми разом із заступником директора по зв’язкам із громадськістю ТОВ «Агрікор Холдинг» Пишевським Олександром Юзефовичем завітали в село Дубовий Гай Прилуцького району, щоб привітати тамтешніх ветеранів із прийдешнім святом. 91-річний Вовк Микола Вікторович поділився з нами своїми спогадами.
– Народився я 17 грудня 1926 року в селі Яблунівка, мав ще трьох братів та сестер. На жаль, уже нікого немає. Один я залишився. Що ж до війни, то повоювати мені вдалося всього рік. У 1943 році забрали, а в грудні 1944-го демобілізували у зв’язку з пораненням (була ушкоджена рука та шийний відділ).
Коли наше село звільнили в 1943-му, усіх парубків узяли до Києва. Своїми ж підводами їхали. Доїхали ми до Дніпра, й усіх під очеретом виставили, а над головами – німецькі літаки… Як зараз пам’ятаю, як генерал Ватутін прокричав: «Де наша авіація?» А ми собі, молоді хлопці, під очеретом стоїмо. Тоді відібрали з нас підходящих, а я ще малий зовсім був, то й додому на тих же підводах і відправили. Та через місяць забрали знову, але тепер уже в Ульянівську область, на станцію Інза. Там я пробув 6 місяців. Жили в землянках, проходили навчання. Спочатку потрапили в мінометну роту, а потім – у кулеметну. Був першим номером, стріляв із станкового кулемета.

18.04.2018 07:34

Минуло чотири роки від подій, які назавжди змінили нашу країну й кожного жителя в ній. Адже лютий 2014 року закарбувався в історичній пам’яті нашого народу назавжди. Уся Україна і весь світ стали свідками холодної жорстокості «катів» і відчайдушного пориву «повстанців». Ніщо так не об’єднує людей, як біда. Сьогодні вона для всіх одна – неоголошена війна. На полі битви – захисники, воїни. Це бійці, що зі зброєю в руках захищають крихкий східний кордон України, лікарі, які в мирний час рятують поранених в АТО, волонтери, на плечах яких тримається наша армія.
Саме тому 13 квітня біля пам’ятного знаку воїнам АТО, які загинули за незалежність України, представники трудових колективів, установ, організацій і підприємств, громадських організацій та учасники антитерористичної операції на чолі з заступником міського голови з питань діяльності виконавчих органів ради Фесенко Тетяною Михайлівною, вшанували полеглих за волю, незалежність та європейське майбутнє нашої держави хвилиною мовчання. А також до пам’ятного знаку учасників АТО було покладено квіти.

27.06.2017 07:43

22 червня в парку Вічної Слави був проведений мітинг-реквієм, присвячений Дню скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні, що зібрав чиновників, ветеранів, дітей війни й інших прилучан.
22 червня 1941року страшне слово «війна» увірвалося в життя людей. Затамувавши подих, слухали вони урядове повідомлення про напад фашистської Німеччини. Цей, на перший погляд, мирний день відпочинку обернувся довгими роками страждань. 76 років відділяє нас від того страшного дня. Для історії це небагато, а для людини – це майже все життя. Народна мудрість свідчить: «Герої живуть доти, поки про них пам’ятають».
Зі словами до присутніх ветеранів, дітей війни та гостей звернулася Ольга Михайлівна Попенко – міський голова: «Ми низько вклоняємося тим, хто зі зброєю в руках боронив рідну землю, хто працював і кував перемогу в тилу: на фабриках, полях, та заводах і забезпечив фронт усім необхідним. Сьогодні із повагою та любов’ю ми згадуємо усіх тих, хто віддав своє життя задля того, щоб Україна була вільною і незалежною від будь-якого загарбника, хто вже приніс нам перемогу, і тих хто сьогодні кує перемогу за нашу територіальну цілісність на Сході країни…».…
Мільйони людей забрала війна. Це важко усвідомити. Мільйони людей в усьому світі знають про звіряче обличчя нацизму з книг, документальних та художніх фільмів. Все менше залишається тих, хто пам’ятає злочини нацистів зі свого трагічного досвіду.

Телефон редакції

(04637) 35299

Реклама