№ 46
15  листопада  2017 року

Чужих дітей не буває

  • П'ятниця, Черв. 02 2017
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

У тихому четвертому  провулку Замостянському, що на окраїні Прилук, проживає родина Тищенків. Здавалося б, звичайна собі сім’я, але те, про що йтиме мова далі, під силу  лише обраним Всевишнім.
До літа 2014 року голова сімейства Микола Борисович та його дружина Наталія Михайлівна жили розміреним буденним життям: видали заміж доньку, виховували сина, допомагали ростити внука Єгорчика. І, як говорить пані Наталія, чим більше віддавала любові дітям та внучкові, тим частіше думала про знедолених діток, які не мали ні материнської ласки, ні батьківської турботи. А в неї ще стільки тепла, любові й нерозтраченої енергії, що вистачить і на своїх, і на чужих дітей. Та й прикладом була дружна родина кумів Ситченків, які перші в Прилуках створили дитячий будинок сімейного типу, де в добрі й любові виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
— А чому б і нам не віддати тепло й любов таким діткам,  – звернулася одного  разу Наталія Михайлівна до свого чоловіка. – Умови для проживання в нас є (Тищенки мають власний будинок – Авт.), діти вже дорослі, здоров’я ще вистачить.
Микола Борисович без вагань підтримав дружину, бо й сам не раз задумувався над цим питанням:
— А чого б і ні, якщо змогли виховати рідних дітей, то зможемо стати гарними батьками й чужим.


Син Андрій, який на той час ще проживав з батьками, підтримав їх наміри й усіляко допомагав утілити в життя.
Після сімейної ради Тищенки звернулися в Прилуцький міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, де озвучили своє виважене бажання взяти на виховання двох-трьох діток. Працівники Центру підтримали родину й після відповідної співбесіди та вивчення умов проживання направили Наталію Михайлівну та Миколу Борисовича на навчання до Чернігівської обласної соціальної служби. А потім доля піднесла Тищенкам несподіваний «сюрприз». Їм запропонували замість двох-трьох узяти на виховання зразу шестеро – усі з однієї сім’ї. Це було дещо несподівано, але добрі серця названих батька й матері не дозволили б поступити інакше. Адже Наталія та Микола вже знали, що дітки не мають батька, їх мати – невиліковно хвора, а самі вони перебували в Ніжинському реабілітаційному центрі. Після того, як Наталія Михайлівна та Микола Борисович уперше побачили діточок, сумнівів уже не було – вони замінять їм батька й матір.
Так у липні 2014 року в родині Тищенків з’явилися п’ятнадцятирічний Женя, дванадцятирічна Наташа, десятирічна Оля, семирічний Володя, п’ятирічний Олексійко та дворічний Сергійко. І в одну мить будинок Наталії та Миколи перетворився на гамірливий «вулик».
Коли я вперше завітала до Тищенків після того, як вони стали батьками-вихователями, з першого погляду в очі впало те, що ці дітки ніби тут і жили. Я не побачила сумних облич – усі вихованці, від найменшого до найстаршого,  посміхалися, легко йшли на контакт, провели для мене екскурсію по кімнатах і з великою гордістю показали те, чого в них не було дома: охайно застелені ліжечка, іграшки, багато одягу і взуття, посуд, відкрили два великі холодильники, де було багато смачненького… А ще вразило те, що пройшло зовсім небагато часу, як дітки з’явилися в Тищенків, але з якою любов’ю вони обнімали й цілували своїх названих маму й тата. Я була  розчулена до сліз, бо побачила, що в цій родині дітям надзвичайно добре, тут до них ставляться з ласкою й любов’ю. Якби не знала, я б ніколи не сказала, що ці діти не рідні Тищенкам.
 Усвідомлюючи, що чужих дітей не буває, ми наважилися взяти на виховання ще чотирьох, – говорить Наталія Михайлівна.
Отже, на сьогодні в дитячому будинку сімейного типу Тищенків проживає десятеро вихованців.
— Клопотів вистачає, – каже Микола Борисович, – бо кожна дитина потребує індивідуального підходу у вихованні. Дітки були педагогічно запущені, тому й доводиться багато часу приділяти кожному з них, – продовжує голова родини, – одні відвідують загальноосвітні заклади, інші – спеціальні, окрім того, водили ще й до репетиторів. Одним словом, даємо своїм вихованцям усе те, що давали б власним дітям, іноді навіть більше.
— А ще дітки потребують лікування, тому частенько доводиться звертатися як до місцевих, так і до обласних лікарів, – зауважила мама Наталія. – Дбаємо про  наших діток, як про власних, а вони без перебільшення вже наші, бо прикипаєш до них і серцем, і душею.
Тищенки адаптують дітей до життя в родині та в соціумі, долучають до сімейних свят і традицій, виховують у них почуття відповідальності, готовність прийти на допомогу, навчають поважати старших, не ображати менших. Батьки-вихователі зізнаються, що це надто непростий процес,  бо дітки різні за характерами й долями, але коли  щоденно й наполегливо йти до мети, то все вийде.
Двоє хлопчиків, Максим і Михайло, відвідують спортивну секцію – захоплюються  дзюдо і вже мають перші нагороди за досягнення. Наташа дуже любить куховарити і мріє стати поваром. Оля з великим задоволенням господарює біля качок. Володя хоче стати військовим. А найменшенькі просто відвідують дитячий садок.
— Скучати нам ніколи, – говорить Наталія Михайлівна,  – одне нанизується на інше, клопотів вистачає, але це приємні клопоти, бо коли ти знаєш, що робиш добру справу для діток – віддаєш їм те, чого вони ніколи не мали б у притулках, енергія й сила беруться невідомо звідки. Ми щасливі тим, що маємо можливість замінити батьків цим знедоленим діткам, дати їм родинне тепло й батьківську любов. А ще хочу сказати щирі слова вдячності за ту велику допомогу й підтримку, яку надають нам соціальні служби міста та наші нові друзі – керівництво одного з відомих у місті підприємств.
Дитячий будинок сімейного типу Тищенків за майже три роки свого існування має ряд досягнень. У 2016 році Наталія Михайлівна та Микола Борисович стали родиною року міста, за що отримали нагороду від міського голови. Цьогоріч Тищенки брали участь в обласному конкурсі «Ми – щаслива родина»: відправляли розповіді про сім’ю та дитячі малюнки – і вибороли перше місце.
Упевнена, що попереду в Тищенків і їхніх діточок ще багато досягнень  і перемог, бо Наталії та Миколі допомагає Всевишній, адже вони обрані Ним для того, щоб віддавати любов і ласку тим, хто цього потребує, – дітям.

Тетяна Білорус

Прочитано 370 разів
Оцінити матеріал
(0 голосів)
Опубліковано в Городяни
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Щиро вітаю...
Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із професійним святом –...
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного...
У затишній залі Прилуцької центральної районної бібліотеки...
БЕРЕЖНА СВІТЛАНА – вантажник, 4000 грн, тел. (095)4137649.ВОРОБЙОВА...
Шановні працівники соціальної сфери!Прийміть найщиріші вітання...
Щорічно восени, в першу неділю місяця листопада, у всієї нашої...
Зараз кожен у Прилуках знає: хочеш придбати якісне й недороге –...
28 жовтня – День звільнення України від фашистських...

Хто на сайті

Зараз 819 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама