№ 29
19  липня  2017 року

10.05.2017 11:10

Міський голова Ольга Попенко, депутатський корпус, виконавчий комітет, апарат Прилуцької міської ради та члени Громадської ради при виконавчому комітеті з глибоким сумом висловлюють співчуття з приводу смерті Іванової Людмили Леонідівни.
22 квітня Людмила Леонідівна потрапила в жахливу дорожню аварію. Лікарі боролися за її життя шість днів, але в ніч з 28 на 29 квітня в 64-річному віці жінка померла. Похорон високошанованої прилучанки відбувся 3 травня. В останню путь жінку проводжали сотні людей, адже за своє недовге життя вона неодноразово допомагала їм, виконуючи професійні обов’язки та відстоюючи власні високоморальні цінності.

03.05.2017 09:33

Із кожним роком все далі в минуле відходять події Другої світової війни, яка коштувала людству величезних матеріальних, людських і моральних втрат. Пізно увечері 8 травня 1945 року в передмісті Берліна було підписано Акт беззастережної капітуляції Німеччини. У тодішньому Радянському Союзі на мить підписання Акта вже настало 9 травня (0 годин 43 хвилини), тому в СРСР святкування Дня Перемоги було встановлено саме 9 числа. Закінчилася ж Друга світова війна 2 вересня 1945 року беззастережною капітуляцією імперіалістичної Японії.
Активним її учасником був і наш земляк, мій двоюрідний брат Григорій Іванович Риженко.

МРІЇ, СПАЛЕНІ ВІЙНОЮ

Народився Григорій 16 березня 1923 року в нашому місті, у сім’ї робітника. Після навчання в школі №6  розпочав свою трудову біографію в 1937 році учнем жерстяника в місцевій артілі «Бляхарі». Стільки світлих мрій визрівало у молодого робітника, та їм не судилося збутися. Усі його плани перервала лиховісна війна…
У вересневі дні 1941 року німецько-фашистські окупанти принесли у місто над Удаєм «новий порядок». Сумний то був час. Два страшні роки окупації довелося пережити юнакові. Бачив, скільки лиха принесла людям війна. Досить часто доносилися до його вуха звуки то близьких, то віддалених пострілів. Фашисти розстрілювали мирних жителів: комуністів і членів їхніх родин ( у районі школи №6), фашистів (на Плискунівці). А рідну сестру Григорія Віру, як і сотні інших юнаків та дівчат, було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
То яким же радісним став день 18 вересня 1943 року, коли місто було визволене від ненависних окупантів!.. Наступного ж дня Григорій Риженко, разом із іншими юнаками, з’явився на призовний пункт, кули прибувало нове поповнення до лав Червоної Армії. Він був направлений у 12 окремий саперний батальйон 136 стрілецької дивізії.

12.04.2017 07:10

Людство відзначає Воскресіння Христове вже більше двох тисяч років. Із покоління в покоління традиція святкування Великодня розповсюдилася по всьому світу та дійшла до нас. В Україні цей день символізує загальне відродження та оновлення.

«Град» вирішив поцікавитись у прилучан – як у публічних людей, так і в пересічних жителів міста, як вони готуються до Великодня, які секрети, родинні рецепти чи традиції сповідують.

 

Марія Шабалтас, директор Центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, депутат міської ради:  

‑ Для мене Великдень – це не тільки Христове Воскресіння, а й попередній піст. Моя родина постує перший та останній тиждень, адже важко повністю відмовитися від усіх спокус, яких у нашому житті вистачає. Потрібно розуміти, що піст – це не лише обмеження в їжі, а й духовне очищення.

Однією з наших родинних традицій є випікання пасок. Їх я печу сама вже три роки. Яйця фарбую лушпинням із цибулі за народним рецептом. Звичайно, перед Великоднем я причащаюся та сповідуюся. Також ми кожного року йдемо святити пасхальний кошик, а потім розговляємося разом із родиною. А найголовніше те, що всі мають пам’ятати: Великдень – це свято не одного дня, це тижні духових змін.

 

Марія Зінченко, представник ПМГО «Прилуцький козацький курінь ім. Івана Сірка»:

‑Спочатку я прибираю в оселі. Потім сама випікаю в печі паски. Вони набагато смачніші за куповані – наповнені вірою, любов’ю та добром. Та й аромат по будинку такий розходиться, що аж серце гріє. Цю традицію предків я підтримую три роки, і хочу передати її своїм дітям. А ще до мене щороку приїздять родичі з Києва. До речі, для них було справжнім дивом – побачити піч. Згодом ми з чоловіком плануємо розмалювати її на український лад, адже традиції потрібно шанувати, берегти й ніколи не забувати.

 

Ірина Павлютіна, директор телекомпанії «Прилуки»:

‑ У першу чергу, готуючись до Пасхи, ми родиною тримаємо піст. Адже це найголовніше – підготуватися тілесно й духовно. Якщо говорити про звичаї, то ми прибираємо в будинку, готуємо паски, які завжди пече моя мама, фарбуємо яйця.

Оскільки я є керівником телекомпанії, то в пасхальну ніч ми об’їжджаємо всі храми для того, щоб відзняти та показати прилучанам, як проходить служба в кожному храмі міста. Цього року також плануємо побувати на всіх молебнях, посвятити кошик, зустріти перші хвилини Пасхи у своєму домі, а потім поїхати до батьків для того, щоб це найбільше релігійне свято зустріти в колі близьких людей.

 

Олександр Ананіков, програміст:

‑ Великдень – світле свято. Я дотримуюся традицій: постую всі 40 днів, причащаюся, сповідуюся. Вдома тільки я готую м'ясо, адже це чоловіча справа. А от випіканням пасок займається моя мама.

 

Ілона Ларіонова, студентка:

– Моя сім'я кожного року готується до цього свята. Але ми не постуємо. За тиждень прибираємо в будинку, закуповуємо продукти, потім печемо паски та фарбуємо яйця. У цей день на столі різноманітні страви: окрошка, голубці, вареники, салати. А взагалі потрібно гарно відсвяткувати й отримати задоволення, щоб спогади гріли душу цілий рік.

 

Оксана Степаненко, викладач іноземних мов:

Я допомагаю мамі готувати паски та великодні страви. Йду із сім’єю вночі до церкви, щоб перейняти Благодатний вогонь, а потім одразу ж удома, спробувавши смачненького та освяченого, поздоровляю всіх знайомих зі святом.

 

Юлія Шакура, т. в. о. директора Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу ім. І. Я. Франка:

– Свято Христового Воскресіння дарує нам приємні клопоти та світлі відчуття. Усі ми стараємося більше посміхатися, зичити всього найкращого всім оточуючим. Як і повинна робити кожна господиня з християнської родини, напередодні свята я печу паски. Вночі йдемо святити великодній кошик, а повернувшись із церкви, запалюємо свічку та розговляємося всією сім’єю. Ці традиції Великодня допомагають людям вірити в краще, згуртовують і додають наснаги.

 

Наталія Грона, викладач української мови:

‑ Традиційно печу паски, купую щось у будинок (ковдру, набір постільної білизни, рушників для кухні тощо), щоб протягом усього року в нас були нові речі. Тільки з чистими та світлими думками, з веселим настроєм і проханням до Бога, щоб допоміг злагодити добру паску, приступаю до випікання, адже вважається, що від того, чи вдасться паска, залежатиме доля родини на весь рік.

 

З опитування зрозуміло, що наші земляки шанують і дотримуються пасхальних традицій. Вони щедро наповнюють свої великодні кошики символами життя – пасками та розфарбованими яйцями. Відвідати пасхальне богослужіння зобов’язана кожна православна людина, тому обов’язково сходіть на нічну або денну службу, щоб освятити воду та кошик із продуктами. Світлого всім вам Великодня!

 

Думками прилучан цікавилися Тамара Бульба та Марина Шевченко

22.03.2017 09:39

Мабуть, немає людини в Прилуках, яка б не чула про талант Миколи Турківського. Народився Микола Петрович у 1937 році в селищі Линовиця Прилуцького району. Тут пройшли його перші роки життя, тут вчився любити, пробачати і сюди завжди линули його думки – до рідної домівки.
Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського художнього училища, бо любив малювати змалку. Отримавши диплом скульптора-викладача малювання й креслення, працює в Дрогобичі на Прикарпатті. У 1971 році Микола Петрович переїхав із сім’єю в Прилуки, почав друкуватися в газеті «Правда Прилуччини».
Микола Турківський – автор багатьох поетичних збірок: «Материнка» (1969), «Видноколо» (1974), «Земні дороги» (1981), «Литаври літа» (1987), «Струни бандури» (1991), «Стодзвони» (1991), «Серця мого чорнобривці» (1992), «Мур-мур» (1994), «Заєць-писанкар» (1995), «Серце матусине б’ється» (1995-1996), «Цвинтар» (2004), «І дум, і років передзвін» (2004), «З Тарасовим іменем (2004)», «Моєї молодості зорі» (2005), «А дні за днями – журавлями» (2005), «Зацвіли в Прилуках абрикоси» (2007), «Акроцикл» (2007), «Вино любові» (2007), «На хвилях пам’яті» (2008), «В орлиному розкриллі гір» (2008), «Мати, Матусенька, Ненька» (2009), «У музиці – його життя і доля» (2009), «Хрещата доля» (2010), «У вічному квіті» (2010), «І таке буває» (2010), «Тобі, кохана» (2011), «Жниво», (2011), «Війна в душі моїй вогніла» (2012).

22.03.2017 09:35

До 95-річчя з дня народження Олексія Андрійовича Денисенка

Мало кому в Прилуках із кінця 60-х років ХХ століття не було відоме ім’я Олексія Денисенка, мало хто не чув його захоплюючих розповідей про минуле прилуцького краю, про наших славних предків. Цього приємного, з привітною посмішкою, яка ховалась у довгих козацьких вусах, чоловіка товариші та друзі ласкаво називали «Наш історик».
Олексій Андрійович народився 24 березня 1922 року в селі Дейманівка на Срібнянщині, тут закінчив семирічку, а потім у Срібному десять класів і вступив до військового училища в білоруському містечку Пуховичах. Але мрію отримати професію військового, що давала можливість носити гарну форму й багато подорожувати, раптово обірвала війна. Олексій Андрійович, як командир танково-десантної роти, брав участь у боях на Волховському, Ленінградському, Першому Українському фронтах, в обороні та ліквідації блокади Ленінграда, за що був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни І, ІІ ступенів і багатьма медалями. По закінченні війни продовжив службу в Збройних Силах.
Із 1957 року його доля була пов’язана з Прилуками. Як колишній військовий, працював у міському оборонному товаристві, читав лекції з цивільної оборони, патріотичного виховання молоді. Маючи фотографічну пам’ять, детально розповідав про героїзм своїх товаришів у роки Другої світової.

26.10.2016 12:12

Зрілість будь-якої громади, як відомо, характеризується рівнем свідомості її представників. А нещодавно й самій довелося переконатись у тому на власні очі.
Інцидент стався на початку жовтня поточного року. Уявіть собі майже безлюдну вулицю першої половини дня, нескінченний дощ і жінку середнього віку, яка лежить на холодному брудному асфальті, щільно притулившись плечем до стіни будинку. Час від часу вона силиться зіп’ятися на ноги. Проте марно…
Поступово збирається народ у єдиному пориві вирвати бідолаху із лабетів нахабної смерті. Руку допомоги першою надає велосипедистка (як з’ясувалося пізніше, пані Катерина, продавець квіткового магазину «Лорен»). Недовго думаючи, вона набирає номер швидкої допомоги, і настає час очікування.
Небайдужими до чужого горя стають ще й троє старшокласників (ЗОШ №14), що бігли до сусіднього магазину по свіжі пиріжки, але вмить застигли на місці: такою трагічною їм здалася ситуація. Згодом приєдналася ще й пара інтелектуалів – очевидно, студентів-медиків, бо вони відразу заборонили ставити хвору на ноги, аби не накоїти їй ще більшої біди. Зауважу: усі вони стояли, немов укопані. Без парасольок і плащів!

07.09.2016 08:29

У ці вересневі дні минає десять років відтоді,
як не стало прилуцького поета і журналіста,
члена Національної спілки письменників України Миколи Ткаченка (Чорновуса)

Було йому лише 58, як «позахмарна вись покликала в оселю неба». Він ніколи не чекав зиску зі Слова, звіряв його на звук, на смак, на дотик. Радів з’яві кожної нової книжечки віршів так само, як народженню обох донечок. І нині, перечитуючи видані збірки «Спілих вишень тепло», «В обіймах саду», «На межі протиріч», знову й знову відчуваєш, як у єдиній сув’язі його чутлива душа поєднувала вись із глибиною, день прийдешній із сивою давниною. І чим коротшою ставала земна дорога, тим прискіпливіше Микола Никифорович вдивлявся у себе:
Я слухать темряву учуся:
грайливе слово – компроміс.
Ще й не лякавсь, а вже боюся,
що сам до себе не доріс.

13.07.2016 09:07

Протягом тисячоліть люди прагнули знайти секрет довголіття, вважаючи, що для життя кожному з нас відведено дуже мало часу. Пройшло багато часу, та еліксир молодості так нікому й не вдалося відшукати. Зараз, у період бурхливого технологічного розвитку, жінки ризикують своїм життям, щоб виглядати молодшими та відповідати сучасним рамкам краси. Всі прагнуть до ідеалу, до чогось нереального, не замислюючись, що насправді все просто, а відповідь вічного питання лежить на поверхні.

Для того, щоб ваше життя було довшим і щасливішим, а ви виглядали на 10 років молодше, не потрібно лягати під ніж пластичного хірурга – варто лише жити активним життям. Прикладом у цьому випадку може слугувати звичайна родина Левковичів із Прилук. Їхніми секретами можна назвати кілька правил, які для цих людей є буденністю.

Фото зі статті

13 липня у міській бібліотеці імені Любові Забашти відбувся...
13 липня 2017 року в Прилуцькій районній бібліотеці відбулася...
Літо – це довгоочікувана пора року. Час спекотних днів та теплих...
6 липня в Прилуцькому краєзнавчому музеї ім. Маслова відбулося...
Проблема стічної каналізації під залізничним мостом існувала...
Усі ми встигли помітити, як гарно виглядає в ці літні дні...
Щорічно в Україні святкують таємниче та містичне свято  – ...
Стан доріг — одне з найбільш обговорюваних питань у суспільстві,...
30 червня — нова історична дата в життєписі Прилук. Цього дня під...
Минулого тижня прилуцькі вузи випустили у світ своїх...

Хто на сайті

Зараз 509 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама