№ 4
22 січня 2020 року

Городяни

Городяни (74)

Середа, Січ. 15 2020

Прес-анонс соціального конкурсу

Конкурс журналістських матеріалів «Вони змогли: бізнес герої мого краю»

Всеукраїнський фінансовий сайт maanimo.com ініціює конкурс робіт «Вони змогли: бізнес-герої мого краю», завдяки якому ми прагнемо розповісти про найбільш успішні приклади підприємництва у вашому регіоні.

Формат – журналістські тексти будь-якого жанру (репортаж, оповідання, інтерв'ю) про реальні приклади створення конкурентних підприємств, сімейного бізнесу, індивідуальної справи в регіонах України, які мають соціальне значення для певного населеного пункту.

Для того, щоб взяти участь у конкурсі, необхідно:

  1. 1.Перейти на конкурсну сторінку - https://maanimo.com/projects/business-heroes та зареєструватися в спеціальній формі для зворотного зв’язку.
  2. 2.Написати роботу та надіслати на пошту Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра. "> Этот адрес электронной почты защищен от спам-ботов. У вас должен быть включен JavaScript для просмотра. . Обов’язково вказати тему повідомлення «Бізнес герої мого краю».
Вівторок, Груд. 24 2019

За своє довге та непросте життя їй довелося пройти чимало – конц- табір, голод, не набагато легші повоєнні роки… Та все це лише додало міці її характеру, активності та неабиякій працелюбності. Мова йде про незмінного впродовж останніх семи років секретаря Президії Ради ветеранів Прилук Валентину Павлівну Трепач, яка 27 грудня відмічає свій 80-літній ювілей.
Виявляється, дитяча пам’ять вибіркова: головні події долі вона фіксує на все життя. І в першу чергу – найжахливіші. Саме такі жахливі спогади має Валентина Павлівна зі свого дитинства.
4-річною дівчинкою її, з мамою, бабусею та двома старшими сестрами, вивезли на примусові роботи до Німеччини. Як згадує Валентина Трепач, людей заганяли в ешелони, не дивлячись на вік. Це були товарняки без вікон, вагони для худоби, в яких усі їхали стоячи, бо й сісти не було можливості. Дорогою помирало багато людей, тіла яких німці просто викидали з потяга на зупинках.
Уже в Гамбурзі, в концентраційному таборі всіх постригли та видали смугастий одяг. Робота знаходилася всім – і дорослим, і дітям, таким як була Валентина. Жалості з боку наглядачів не було ні до кого. Але це жахіття тривало лише два роки, чи не найстрашніші роки в її житті. І нарешті визволення, повернення додому, на Харківщину. Та випробування для Валентининої сім’ї не припинилися – домівку зруйновано, довелося будувати землянку, спати на підлозі. Та все ж вони були щасливими, що повернулися, що всі разом, і всі живі.
Перші повоєнні роки були тяжкими – люди пухли від голоду. Мама Валентини Павлівни їздила товарним потягом у Брянськ, де міняла мило та сірники на лушпиння від картоплі, з якого варився хоч якийсь суп. Але ж усе пережили. І той період життя ще більше додав сили духу малій Валентині. Хоч як було важко, а всі троє дівчат успішно закінчили школу, отримали гарну освіту.
Валентина Трепач закінчила швейне відділення технікуму легкої промисловості і з часом отримала направлення на Чернігівщину – в Прилуки, які вже давно стали для неї рідним містом. Ця вольова жінка ніколи не боялася та не цуралася роботи. І доказом цьому є 57 років безперервного трудового стажу. Працювала майстром швейного виробництва, інженером технологом, головним інженером. А останні 27 років перед заслуженою пенсією – військовим представником на швейних підприємствах Прилук, які виконували спецзамовлення для Міністерства оборони. На фабриці головних уборів шили пілотки, літні костюми, на швейній – ватні куртки і брюки, на «Прилучанці» – літні й зимові костюми, на шкіргалантерейній – сумки. На взуттєвій – черевики, чоботи. За підписаними Валентиною Павлівною документами продукцію відправляли вагонами по всьому Радянському Союзу.
За сумлінну працю та своє «таборове» дитинство Валентина Трепач нагороджена багатьма медалями («За доблесний труд», «За трудову відзнаку», «Ветеран праці», «Захиснику Вітчизни»), ордени «За мужність» ІІІ ступеня та святої княгині Ольги ІІІ ступеня, а також чимало ювілейних нагород.

Середа, Лист. 13 2019

Сьогодні майже жоден із нас не може уявити свого життя без музики. Її слухають під час роботи, по дорозі додому, на прогулянках, а іноді навіть засинаючи. Адже без пісень буденні справи відразу втрачають кольорові фарби, усе стає сірим, похмурим і нецікавим.
Музика – це те, що ми не тільки слухаємо, але й відчуваємо. Саме пісні допомагають формувати почуття та думки, розширювати світогляд і навіть вчитися. А ще пробуджувати творчі здібності. Про це, як ніхто більше, знає наша талановита семирічна прилучанка.
Владислава Сребродольська – звичайна школярка Дідівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Дівчинка навчається в другому класі, але вже проявляє свою сильну особистість та обдарованість. Вона добре вчиться, ходить до Прилуцької майстерні творчих ідей РБК «Чарівні пальчики» та співає в театрально-естрадному ансамблі «Позитив». Незважаючи на таку завантаженість, усі заняття відвідує із задоволенням, а співати на шкільних святах для малечі й узагалі – рай.
«Усе почалося ще в садочку №8 під назвою «Берізка». Там уважні вихователі й розгледіли талант нашої донечки. Бо виконала вона свою першу пісню «Я лисичка, я сестричка» просто бездоганно. А за нею й «Ой, пшеничечко-пшеничечко, золоті зернята». Не довго роздумуючи, ми пішли на прослуховування у школу мистецтв. І пройшли. Радості не було меж, адже будь-хто бажає своїй дитині тільки найкращого», – розповідає з посмішкою пані Марина.
Голос – як прояв особистості. Адже соло дівчинки звучить природно і від усієї душі. Без перебільшення, музика – її друге «я». Незважаючи на те, що заняття у Влади два рази на тиждень, удома школярка співає чи не кожну хвилину. Головне – ніяких «табу» в музиці для неї немає й бути не може. Здається, юна леді знає безліч композицій. У її щоденному репертуарі є не тільки сучасні хіти, а й українські народні пісні. Є у Владислави й кілька костюмів, багато елементів яких виготовлені власноруч, зокрема, вишита сукня та прикраси. Адже перед кожним шкільним святом мама пильно дбає про сценічний образ дівчинки.

Середа, Лист. 06 2019

Днями до редакції надійшов лист із таким закликом аж із Краснодару (Росія). Шабля Володимир Никанорович звертається до нас і всіх прилучан із проханням допомогти в розшуку родичів, які ще можуть проживати на території нашого району.
У 40-60-х роках Володимир Никанорович проживав в Україні – в с. Мечет (Грушківка) Гребінківського району Полтавської області. Так склалося, що після закінчення ВУЗу в Києві залишився жити в Росії, зв’язок із рідними обірвався.
Відомо, що в ті далекі роки в селі проживала Осадча Катерина Зіновіївна з дітьми – Аллою (1940 р.н.) й Тамарою (193? р.н.). Вона товаришувала з матір’ю пана Володимира (Шаблею Варварою Луківною). Пізніше стало відомо, що вони виїхали з села до Прилук.
Якщо вам щось відомо про людей, яких розшукують чи про їхню рідню – повідомте, будь ласка, в редакцію (3-52-99). Спробуємо допомогти рідним людям знайти один одного.

Середа, Жовт. 09 2019

2019 рік особливий для відомої українсько-білоруської письменниці – прилучанки Лілії Бондаревич-Черненко. На початку літа цього року вона відсвяткувала свій подвійний ювілей – віковий і, найголовніше, творчий: рівно 20 років тому побачила світ її перша резонансна книга «Зона грає блюз». Відтоді з-під її пера вийшли вже 17 книг російською, білоруською та, звісно ж, українською мовами. Великого святкування на той час не відбулося, адже нові книги були написані, але ще не видані.
І от наприкінці вересня письменниця таки зібрала на свою ювілейну мистецьку імпрезу «Спочатку було Слово» тих, хто був із нею всі ці роки, підтримував її та допомагав. Для них вона й презентувала дві нові збірки – поетичні «Фрески» та прозового «Янгола на порозі».
Перша книга – «Фрески» написана російською мовою. Ця книга вміщує в себе три розділи, які об’єднані єдиною темою філософсько-психологічних роздумів авторки про сенс життя, пошук себе та Бога… Поезії увібрали в себе всю палітру людських емоцій: іронію, щирість, відвертість, розчарування, радість. Кожен з її віршів - яскравий моноспектакль, історія жінки та чоловіка, історія їхнього кохання. Родзинка «Фресок» - п’ятирядкові вірші, кожне з яких має закінчений філософський смисл.
«Янгол на порозі» – це збірка прози, яка включає в себе оповідання, есеї, монологи різних років українською та білоруською мовами. Майже всі її прозові твори написані з елементами містики і фольклору. Оповідання «Звана вечеря» друкував кілька років тому Дмитро Стус на сторінках свого «товстого» журналу «Київська Русь».
Це далеко не перша україномовна книга пані Лілії. До цього були: «Відьма з майбутнього», «На берегах любові», «Ми всі – подорожні», «Прощена неділя»…
Під час творчої зустрічі панувала абсолютно невимушена, тепла атмосфера. Вона проходила у формі діалогу письменниці з друзями та шанувальниками її творчості. Було багато щирих усмішок, привітань, троянд і подарунків, гарних жартів і сміху, були вірші-присвяти Лілії Бондаревич-Черненко від колег по перу.

П'ятниця, Жовт. 04 2019

Музей – скарбниця людської пам’яті. Вона зберігає різноманітні предмети, якими користувалися попередні покоління. У Прилуцькому краєзнавчому музеї ім. В.І. Маслова є чимало таких раритетів: козацькі обладунки та зброя, нагороди й монети, книги та художні полотна, меблі й текстильні вироби та багато-багато іншого. Примноженням музейної колекції, дослідженням історії краю та популяризацією його минулого займались і продовжують це робити не лише працівники закладу, а і його сподвижники – люди, яким є небайдужою історико-культурна спадщина краю.
Протягом 1919-20 років у Прилуках діяло товариство дослідження міста та його повіту, яке складалося з двох секцій: археологічної та археографічної. Члени громади вивчали старожитності, збирали пам’ятки писемності, охороняли й описували пам’ятки історії та культури.
У 1927 році очільником музею став літературознавець Василь Маслов. Зібравши навколо себе однодумців, він почав активно займатися формуванням колекції музею: поповнював новими предметами, вивчав місцеву старовину та працював над створенням експозиції. Розуміючи важливість існування в Прилуках музею, його друзі – професор Олександр Щербина, літературознавець Євген Хоменко, мистецтвознавець і археолог Микола Макаренко та інші – активно допомагали Маслову. Останній, наприклад, організував у музеї куточок для незрячих; Хоменко – підготував для музейного видання розвідки про перебування Т. Шевченка на Прилуччині, а Макаренко займався розробкою карти скіфських курганів і мистецькою спадщиною Густинського монастиря. Чималу допомогу діяльності музею надавали також студенти місцевого педтехнікуму, які збирали матеріали до географічного словника Прилуччини.

Страница 1 из 13

Фото зі статті

Шановні прилучани! 22 січня 1919 року навіки вкарбувалося в історію...
У великий святковий день 19 січня Прилуки відзначають Водохреще!...
Питання щодо призначення субсидій постійно хвилюють мешканців...
Уже стало доброю традицією в дні різдвяних свят проводити теплі...
Як пам’ятаємо, влітку постало питання про те, що для завершення...
Як довго прилучани чекали, щоб у центрі міста нарешті з’явилася...
З 1 січня – два рахунки за газ Ціна за спожите блакитне паливо...
Замість святкових сукенок – піжами, на заміну стільцям –...
Протягом року мільйони людей чекають на різдвяні й новорічні...
Усі ми родом з дитинства, і кожен хоч не хоч у серці залишається...

Хто на сайті

Зараз 2423 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама