№ 46
15  листопада  2017 року

Городяни

Городяни (52)

Середа, Лют. 15 2017

Пішла з життя
відома прилучанка, режисер
міського Будинку культури
Катерина Олександрівна Аніщенко

Колектив міського Будинку культури висловлює щиру скорботу з приводу смерті режисера масових заходів МБК Катерини Олександрівни АНІЩЕНКО.
Катерина Олександрівна була знаним висококваліфікованим, талановитим спеціалістом, а також доброю, чесною та порядною людиною, яку ми всі любили. Це величезна втрата й страшна трагедія, яка торкнулася всіх, хто її знав.
Щиро співчуваємо рідним і близьким, усім серцем розділяємо біль важкої втрати, підтримуємо в годину скорботи.
Вічна пам’ять.

Середа, Лист. 02 2016

 

26 вересня виповнилося чотири роки з дня смерті місцевого краєзнавця, палкого патріота України Олексія Савона. Олексій Антонович, як згадують його знайомі, був напрочуд скромною та інтелігентною людиною. Він завжди намагався бути корисним для громади, і цю користь вбачав у дослідженні минувшини рідного краю.

Хоч за освітою Олексій Савон був техніком-механіком сільського господарства та працював у 11-й дистанції сигналізації і зв'язку Південної залізниці в Прилуках, він був справжнім істориком, який трудився в бібліотеках, архівах і фондових зібраннях Прилуцького музею. Разом із краєзнавцем Георгієм Гайдаєм Олексій Савон здійснював піші мандрівки по всіх населених пунктах Прилуччини, намагаючись зібрати якомога більше з відомостей про те чи інше село та його мешканців.

Завдяки пошуковій роботі з-під пера Олексія Антоновича вийшов ряд друкованих праць: «Дідівці. Садиба творчості і доброти», «Матеріальна культура Прилуччини. Промисли і ремесла», «Удай тихоплинний. Минуле і сучасне річки і її притоків», а разом із доктором технічних наук, професором Дмитром Шкоропадом та Георгієм Гайдаєм виданий енциклопедичний довідник «Прилуччина». Але не лише автором цих публікацій є Олексій Антонович – він постійно друкувався в періодичній пресі місцевого та загальноукраїнського значення.

Олексій Савон вів досить активне громадське життя, був членом товариства «Краєзнавець» ім. В.І.Маслова та клубу книголюбів «Джерело», де постійно знайомив присутніх зі своїми розвідками про минуле рідного краю та ділився думками щодо прочитаних книг, статей і журналів. Постійно запрошували Олексія Антоновича на виступи і в місцеві бібліотеки, де він за допомогою своїх напрацювань намагався донести до присутніх розуміння величі рідної землі, багатства її культурної спадщини та прищепити любов до своєї малої Батьківщини й України загалом. За свою самовіддану працю Олексій Антонович Савон у 2009 році став лауреатом літературно-мистецька премії імені Люьові Забашти «Квіт папороті».

Усе життя Олексій Антонович намагався бути корисним суспільству. Розуміла цю потребу і його сім'я, яка після смерті краєзнавця передала величезну кількість книг і фотознімків Прилуцькому краєзнавчому музею для користування, за що співробітники музею дуже вдячні родині Савон.

Нині багата краєзнавча спадщина, яку нам залишив Олексій Антонович, є тим джерелом, із якого черпають знання як сучасні пошуковці, так і пересічні жителі краю, дізнаючись щось нове, цікаве та не знане раніше.

Старший науковий співробітник Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова Ірина Біленко

Завдяки пошуковій роботі з-під пера Олексія Антоновича вийшов ряд друкованих праць: «Дідівці. Садиба творчості і доброти», «Матеріальна культура Прилуччини. Промисли і ремесла», «Удай тихоплинний. Минуле і сучасне річки і її притоків», а разом із доктором технічних наук, професором Дмитром Шкоропадом та Георгієм Гайдаєм виданий енциклопедичний довідник «Прилуччина». Але не лише автором цих публікацій є Олексій Антонович – він постійно друкувався в періодичній пресі місцевого та загальноукраїнського значення. 

Олексій Савон вів досить активне громадське життя, був членом товариства «Краєзнавець» ім. В.І.Маслова та клубу книголюбів «Джерело», де постійно знайомив присутніх зі своїми розвідками про минуле рідного краю та ділився думками щодо прочитаних книг, статей і журналів. Постійно запрошували Олексія Антоновича на виступи і в місцеві бібліотеки, де він за допомогою своїх напрацювань намагався донести до присутніх розуміння величі рідної землі, багатства її культурної спадщини та прищепити любов до своєї малої Батьківщини й України загалом. За свою самовіддану працю Олексій Антонович Савон у 2009 році став лауреатом літературно-мистецька премії імені Люьові Забашти «Квіт папороті».

Усе життя Олексій Антонович намагався бути корисним суспільству. Розуміла цю потребу і його сім’я, яка після смерті краєзнавця передала величезну кількість книг і фотознімків Прилуцькому краєзнавчому музею для користування, за що співробітники музею дуже вдячні родині Савон.

Нині багата краєзнавча спадщина, яку нам залишив Олексій Антонович, є тим джерелом, із якого черпають знання як сучасні пошуковці, так і пересічні жителі краю, дізнаючись щось нове, цікаве та не знане раніше.

Старший науковий співробітник Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова Ірина Біленко

Середа, Жовт. 26 2016

Зрілість будь-якої громади, як відомо, характеризується рівнем свідомості її представників. А нещодавно й самій довелося переконатись у тому на власні очі.
Інцидент стався на початку жовтня поточного року. Уявіть собі майже безлюдну вулицю першої половини дня, нескінченний дощ і жінку середнього віку, яка лежить на холодному брудному асфальті, щільно притулившись плечем до стіни будинку. Час від часу вона силиться зіп’ятися на ноги. Проте марно…
Поступово збирається народ у єдиному пориві вирвати бідолаху із лабетів нахабної смерті. Руку допомоги першою надає велосипедистка (як з’ясувалося пізніше, пані Катерина, продавець квіткового магазину «Лорен»). Недовго думаючи, вона набирає номер швидкої допомоги, і настає час очікування.
Небайдужими до чужого горя стають ще й троє старшокласників (ЗОШ №14), що бігли до сусіднього магазину по свіжі пиріжки, але вмить застигли на місці: такою трагічною їм здалася ситуація. Згодом приєдналася ще й пара інтелектуалів – очевидно, студентів-медиків, бо вони відразу заборонили ставити хвору на ноги, аби не накоїти їй ще більшої біди. Зауважу: усі вони стояли, немов укопані. Без парасольок і плащів!

Середа, Жовт. 05 2016

Це свято зазвичай відбувається в ошатній залі Територіального центру, оздобленій національною символікою, осінніми квітами й, на диво сьогоденним реаліям, розкішно сервірованими столами. Привітати земляків, «чиї літа на осінь повернули» того дня, 30 вересня, прийшли дошкільнята, учні, студенти, а також Ганна Малиш, начальник управління праці та соціального захисту населення, і наш мер Ольга Попенко.

«Оскільки це свято збігається з християнським Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, то бажаю всім до нього причетним довгих років життя, любові до рідних і підтримки від держави, – зауважила очільниця міста. – Я і моя команда працюватимемо на совість, щоб виправдати довіру земляків. Наразі ж турбує одне – піднесення духовності й національної культури краю».
Досить логічно по мірі необхідності у святковий сюжет додавались історичні коментарі від директора ТЦ Валентина Попка. Ось один із них: «День людей похилого віку було започатковано 1 жовтня 1991 року Генеральною Асамблеєю об’єднаних націй задля того, аби вшановувати передовиків виробництва, культури, науки». Власне тих, хто сприяв прогресу людства. Наш обов’язок – не забувати героїв!
Цю думку миттєво підхопила Ганна Малиш, звертаючись до колишніх тріумфаторів: «Ви сумлінно працювали для нас, прийдешніх поколінь, тоді, коли визволяли Прилуччину від фашистів, і тоді, коли піднімали місто з руїн ціною власного життя. Низький вам за це уклін. Тепер ми маємо зробити все, щоб ваша старість була спокійною і забезпеченою».

ДІЙСТВО ОЖИВИЛИ ДІТИ,

наші онуки і правнуки (вихованці дитсадка №2). Спершу гуморесками, затим молитвами-проханнями, зверненими до Пресвятої Богородиці, аби захистила від зла тата, маму, бабусю, дідуся, братів і сестер. Надзвичайно зворушливо!
Також діти активно брали участь у конкурсах: «Шановна бабуся», «Золотий голос», «Улюблена справа», «Чарівний чобіток» … Усі удостоїлися орденів (пам’ятних значків) та призів (чашок, мисочок). Дрібничками, але такими значимими для формування особистості!

ПОКАЗАЛИ СЕБЕ Й ПЕНСІОНЕРИ,
ЗАКОХАНІ В МИСТЕЦТВО

Сплеск емоцій викликали в їхньому виконанні гуморески «В окуліста» та «265-а серія фільму «Донна Роза». До сліз же зворушив вокал неповторної Наталії Півторак (пісня «Шануйте батьків!») Затамувавши подих, усі сприймали дует Олександра Циганка та Миколи Ведмедського, які перфектно виконали твір «Клен ти мій опалий». І, певна річ, витончений спів Лариси Караченцевої та Миколи Міщенка разом із хором ветеранів – професіоналів, гордістю Прилук, гідних оперної сцени!
Між іншим, програма урізноманітнювалася й філософськими роздумами, до прикладу: чи може літня людина бути красивою? «Безперечно, може!» – відповів Микола Міщенко, але її краса в іншому: високій культурі спілкування та духовній зрілості.
Наснажені 4-годинною життєдайною енергією, присутні довго дякували ведучій програми Юлії Куценко та Валентину Попку за логічно скомпоновану програму. І, ясна річ, Ользі Попенко – за талант як дбайливої господині, психолога, співачки, промовця, так і успішного керівника. І всім разом – за великодушність. Адже один лише спомин про це свято довго-довго цілитиме наші душі!

Клара Алексєєва

Середа, Вер. 07 2016

У ці вересневі дні минає десять років відтоді,
як не стало прилуцького поета і журналіста,
члена Національної спілки письменників України Миколи Ткаченка (Чорновуса)

Було йому лише 58, як «позахмарна вись покликала в оселю неба». Він ніколи не чекав зиску зі Слова, звіряв його на звук, на смак, на дотик. Радів з’яві кожної нової книжечки віршів так само, як народженню обох донечок. І нині, перечитуючи видані збірки «Спілих вишень тепло», «В обіймах саду», «На межі протиріч», знову й знову відчуваєш, як у єдиній сув’язі його чутлива душа поєднувала вись із глибиною, день прийдешній із сивою давниною. І чим коротшою ставала земна дорога, тим прискіпливіше Микола Никифорович вдивлявся у себе:
Я слухать темряву учуся:
грайливе слово – компроміс.
Ще й не лякавсь, а вже боюся,
що сам до себе не доріс.

Середа, Сер. 17 2016

17 серпня минає десять років із дня трагічної загибелі
прилуцького фотохудожника Володимира Яковенка

Ще рости, наливатися колосу,
а тобі вже – прощальні вірші.
Впізнаєм тебе не по голосу,
а по сяйву душі…
Володя прийшов у цей світ, коли травнево квітчалася земля, недавно січена кулями. Була це десята мирна весна після фашистського лихоліття. За життєвий взірець хлопець мав батька-фронтовика, Степана Васильовича, совісного й відповідального фельдшера. Але син про медицину не мріяв, бо з ранніх літ захопився фотосправою. І хоч вона не стала його фахом, та назавжди залишилась душевною пристрастю, зафіксованою в тисячах чорно-білих і кольорових кадрів.
Скептик не збагне тієї насолоди, яку отримуєш, переглядаючи Яковенкові фотокартини та фотосюжети. Це таке багатство емоцій, образів! І все до щему рідне, промовисте, зачіпає в тобі, здавалось би, давно замулені джерела, що й слів не знайти. Та чи потрібні слова, коли говорить душа? А може, це озивається утаємничений генний код, який кличе нас бути собою на своїй землі?!
Талановитий, патріотичний, Володимир Яковенко вихоплював із-під коліс часу історичні миттєвості. Ось Густинські храми – всі в руїнах. А ось вони відреставровані, відновлені, тримають на своїх плечах високе небо… Він мандрував із фотооб’єктивом рідною Чернігівщиною, Західною Україною, Кримом і Білоруссю. Він любив ліс і поле, гори й море, дощ і веселку. Від його завороженого погляду не вміла сховатися навіть роса на пелюстці…
Та в серпні 2006-го трагічний випадок обірвав життя художника. Справді, художника! Адже його вільна від дріб’язкової суєтності, неокайданена душа на тлі прісно-сірої реальності творила свій пласт духовності.
Вірна й віддана дружина Володимира Степановича Людмила Василівна докладає неймовірних зусиль, аби донести до нас, людей, приземлених і пригнічених бідністю й несподіваною війною, його одкровення, передані через колір, виокремлену деталь, через композицію. Незважаючи на буденні труднощі, в різних залах влаштовує фотовиставки з художнього доробку чоловіка. Особливою подією стало видання альбомної книги «Спалах», що вмістила сотню робіт майстра та визнана лауреатом літературно-мистецьких премій імені Любові Забашти та Леоніда Глібова. Книга долетіла до Америки й Австралії, Німеччини й Італії, Англії та Ізраїлю…
Знов ходять по стежинах мальви –
їх найвидніше серед трав.
І цю красу ти впізнавав би,
і нам її заповідав…
Із плином часу зміщуються й змінюються акценти. Але не забудьмо: все в цьому світі починається з любові, рясноцвіт якої так щедро явила Яковенкова душа. І хай вона втішиться тим, що його фотостудія «Майстер» діє в Прилуках понині (нею опікується вдова Людмила Яковенко), і що з’явилися давноочікувані нові гілочки роду – онуки Роман та Ернест…

Ніна Ткаченко

Страница 3 из 9

Фото зі статті

Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Щиро вітаю...
Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із професійним святом –...
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного...
У затишній залі Прилуцької центральної районної бібліотеки...
БЕРЕЖНА СВІТЛАНА – вантажник, 4000 грн, тел. (095)4137649.ВОРОБЙОВА...
Шановні працівники соціальної сфери!Прийміть найщиріші вітання...
Щорічно восени, в першу неділю місяця листопада, у всієї нашої...
Зараз кожен у Прилуках знає: хочеш придбати якісне й недороге –...
28 жовтня – День звільнення України від фашистських...

Хто на сайті

Зараз 755 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама