№ 3
17  січня  2018 року

Городяни

Городяни (55)

Середа, Бер. 29 2017

Доля непередбачувана, навіть трохи жорстока, адже вона – так, саме вона – для кожного приготувала купу випробувань, з якими ми зобов’язані впоратися, щоб перейти на інший етап життя і, звичайно, стати сильнішими. Але коли від нас іде близька людина, йде в небуття, де знайти сили, щоб не впасти духом?..

У понеділок, 27 березня, в міському Будинку культури пройшов вечір пам’яті Катерини Аніщенко – режисера МБК, засновника народного театру «Первоцвіт» і театральної студії «Спалах», педагога. На дійство зібралося безліч людей, які хотіли віддати свою шану подрузі, кумиру та просто талановитій людині.
Розпочала цей вечір Анастасія Шестопал віршем Ліни Костенко «Доля». І не дарма, адже саме ця поетеса була для Катерини Олександрівни улюбленою. Пізніше пролунали ще й такі її поезії: «Зорі» у виконанні Анни Дзядченко та ансамблю «Фермата», «Мати» — Тетяни Погребняк.
Вірші у виконанні молодих виконавців – Анастасії Кононенко, Діани Будюк, Єлизавети Кендзерської – чудово переплітались із присвятою «Маєш крила», яку виконав Максим Даниленко, виступами акторів із народного театру «Первоцвіт», народного аматорського театру «Рампа», народного театру хореографічної мініатюри «Апломб», театральної студії «Казкар», театру «Стріла», театру вогню та світла «Агній», козацького куреня імені Івана Сірка, народного фольклорного ансамблю «Горлиця».

Середа, Бер. 22 2017

Мабуть, немає людини в Прилуках, яка б не чула про талант Миколи Турківського. Народився Микола Петрович у 1937 році в селищі Линовиця Прилуцького району. Тут пройшли його перші роки життя, тут вчився любити, пробачати і сюди завжди линули його думки – до рідної домівки.
Після закінчення школи вступив до Дніпропетровського художнього училища, бо любив малювати змалку. Отримавши диплом скульптора-викладача малювання й креслення, працює в Дрогобичі на Прикарпатті. У 1971 році Микола Петрович переїхав із сім’єю в Прилуки, почав друкуватися в газеті «Правда Прилуччини».
Микола Турківський – автор багатьох поетичних збірок: «Материнка» (1969), «Видноколо» (1974), «Земні дороги» (1981), «Литаври літа» (1987), «Струни бандури» (1991), «Стодзвони» (1991), «Серця мого чорнобривці» (1992), «Мур-мур» (1994), «Заєць-писанкар» (1995), «Серце матусине б’ється» (1995-1996), «Цвинтар» (2004), «І дум, і років передзвін» (2004), «З Тарасовим іменем (2004)», «Моєї молодості зорі» (2005), «А дні за днями – журавлями» (2005), «Зацвіли в Прилуках абрикоси» (2007), «Акроцикл» (2007), «Вино любові» (2007), «На хвилях пам’яті» (2008), «В орлиному розкриллі гір» (2008), «Мати, Матусенька, Ненька» (2009), «У музиці – його життя і доля» (2009), «Хрещата доля» (2010), «У вічному квіті» (2010), «І таке буває» (2010), «Тобі, кохана» (2011), «Жниво», (2011), «Війна в душі моїй вогніла» (2012).

Середа, Бер. 22 2017

До 95-річчя з дня народження Олексія Андрійовича Денисенка

Мало кому в Прилуках із кінця 60-х років ХХ століття не було відоме ім’я Олексія Денисенка, мало хто не чув його захоплюючих розповідей про минуле прилуцького краю, про наших славних предків. Цього приємного, з привітною посмішкою, яка ховалась у довгих козацьких вусах, чоловіка товариші та друзі ласкаво називали «Наш історик».
Олексій Андрійович народився 24 березня 1922 року в селі Дейманівка на Срібнянщині, тут закінчив семирічку, а потім у Срібному десять класів і вступив до військового училища в білоруському містечку Пуховичах. Але мрію отримати професію військового, що давала можливість носити гарну форму й багато подорожувати, раптово обірвала війна. Олексій Андрійович, як командир танково-десантної роти, брав участь у боях на Волховському, Ленінградському, Першому Українському фронтах, в обороні та ліквідації блокади Ленінграда, за що був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, Великої Вітчизняної війни І, ІІ ступенів і багатьма медалями. По закінченні війни продовжив службу в Збройних Силах.
Із 1957 року його доля була пов’язана з Прилуками. Як колишній військовий, працював у міському оборонному товаристві, читав лекції з цивільної оборони, патріотичного виховання молоді. Маючи фотографічну пам’ять, детально розповідав про героїзм своїх товаришів у роки Другої світової.

Середа, Лют. 15 2017

Пішла з життя
відома прилучанка, режисер
міського Будинку культури
Катерина Олександрівна Аніщенко

Колектив міського Будинку культури висловлює щиру скорботу з приводу смерті режисера масових заходів МБК Катерини Олександрівни АНІЩЕНКО.
Катерина Олександрівна була знаним висококваліфікованим, талановитим спеціалістом, а також доброю, чесною та порядною людиною, яку ми всі любили. Це величезна втрата й страшна трагедія, яка торкнулася всіх, хто її знав.
Щиро співчуваємо рідним і близьким, усім серцем розділяємо біль важкої втрати, підтримуємо в годину скорботи.
Вічна пам’ять.

Середа, Лист. 02 2016

 

26 вересня виповнилося чотири роки з дня смерті місцевого краєзнавця, палкого патріота України Олексія Савона. Олексій Антонович, як згадують його знайомі, був напрочуд скромною та інтелігентною людиною. Він завжди намагався бути корисним для громади, і цю користь вбачав у дослідженні минувшини рідного краю.

Хоч за освітою Олексій Савон був техніком-механіком сільського господарства та працював у 11-й дистанції сигналізації і зв'язку Південної залізниці в Прилуках, він був справжнім істориком, який трудився в бібліотеках, архівах і фондових зібраннях Прилуцького музею. Разом із краєзнавцем Георгієм Гайдаєм Олексій Савон здійснював піші мандрівки по всіх населених пунктах Прилуччини, намагаючись зібрати якомога більше з відомостей про те чи інше село та його мешканців.

Завдяки пошуковій роботі з-під пера Олексія Антоновича вийшов ряд друкованих праць: «Дідівці. Садиба творчості і доброти», «Матеріальна культура Прилуччини. Промисли і ремесла», «Удай тихоплинний. Минуле і сучасне річки і її притоків», а разом із доктором технічних наук, професором Дмитром Шкоропадом та Георгієм Гайдаєм виданий енциклопедичний довідник «Прилуччина». Але не лише автором цих публікацій є Олексій Антонович – він постійно друкувався в періодичній пресі місцевого та загальноукраїнського значення.

Олексій Савон вів досить активне громадське життя, був членом товариства «Краєзнавець» ім. В.І.Маслова та клубу книголюбів «Джерело», де постійно знайомив присутніх зі своїми розвідками про минуле рідного краю та ділився думками щодо прочитаних книг, статей і журналів. Постійно запрошували Олексія Антоновича на виступи і в місцеві бібліотеки, де він за допомогою своїх напрацювань намагався донести до присутніх розуміння величі рідної землі, багатства її культурної спадщини та прищепити любов до своєї малої Батьківщини й України загалом. За свою самовіддану працю Олексій Антонович Савон у 2009 році став лауреатом літературно-мистецька премії імені Люьові Забашти «Квіт папороті».

Усе життя Олексій Антонович намагався бути корисним суспільству. Розуміла цю потребу і його сім'я, яка після смерті краєзнавця передала величезну кількість книг і фотознімків Прилуцькому краєзнавчому музею для користування, за що співробітники музею дуже вдячні родині Савон.

Нині багата краєзнавча спадщина, яку нам залишив Олексій Антонович, є тим джерелом, із якого черпають знання як сучасні пошуковці, так і пересічні жителі краю, дізнаючись щось нове, цікаве та не знане раніше.

Старший науковий співробітник Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова Ірина Біленко

Завдяки пошуковій роботі з-під пера Олексія Антоновича вийшов ряд друкованих праць: «Дідівці. Садиба творчості і доброти», «Матеріальна культура Прилуччини. Промисли і ремесла», «Удай тихоплинний. Минуле і сучасне річки і її притоків», а разом із доктором технічних наук, професором Дмитром Шкоропадом та Георгієм Гайдаєм виданий енциклопедичний довідник «Прилуччина». Але не лише автором цих публікацій є Олексій Антонович – він постійно друкувався в періодичній пресі місцевого та загальноукраїнського значення. 

Олексій Савон вів досить активне громадське життя, був членом товариства «Краєзнавець» ім. В.І.Маслова та клубу книголюбів «Джерело», де постійно знайомив присутніх зі своїми розвідками про минуле рідного краю та ділився думками щодо прочитаних книг, статей і журналів. Постійно запрошували Олексія Антоновича на виступи і в місцеві бібліотеки, де він за допомогою своїх напрацювань намагався донести до присутніх розуміння величі рідної землі, багатства її культурної спадщини та прищепити любов до своєї малої Батьківщини й України загалом. За свою самовіддану працю Олексій Антонович Савон у 2009 році став лауреатом літературно-мистецька премії імені Люьові Забашти «Квіт папороті».

Усе життя Олексій Антонович намагався бути корисним суспільству. Розуміла цю потребу і його сім’я, яка після смерті краєзнавця передала величезну кількість книг і фотознімків Прилуцькому краєзнавчому музею для користування, за що співробітники музею дуже вдячні родині Савон.

Нині багата краєзнавча спадщина, яку нам залишив Олексій Антонович, є тим джерелом, із якого черпають знання як сучасні пошуковці, так і пересічні жителі краю, дізнаючись щось нове, цікаве та не знане раніше.

Старший науковий співробітник Прилуцького краєзнавчого музею ім. В.І. Маслова Ірина Біленко

Середа, Жовт. 26 2016

Зрілість будь-якої громади, як відомо, характеризується рівнем свідомості її представників. А нещодавно й самій довелося переконатись у тому на власні очі.
Інцидент стався на початку жовтня поточного року. Уявіть собі майже безлюдну вулицю першої половини дня, нескінченний дощ і жінку середнього віку, яка лежить на холодному брудному асфальті, щільно притулившись плечем до стіни будинку. Час від часу вона силиться зіп’ятися на ноги. Проте марно…
Поступово збирається народ у єдиному пориві вирвати бідолаху із лабетів нахабної смерті. Руку допомоги першою надає велосипедистка (як з’ясувалося пізніше, пані Катерина, продавець квіткового магазину «Лорен»). Недовго думаючи, вона набирає номер швидкої допомоги, і настає час очікування.
Небайдужими до чужого горя стають ще й троє старшокласників (ЗОШ №14), що бігли до сусіднього магазину по свіжі пиріжки, але вмить застигли на місці: такою трагічною їм здалася ситуація. Згодом приєдналася ще й пара інтелектуалів – очевидно, студентів-медиків, бо вони відразу заборонили ставити хвору на ноги, аби не накоїти їй ще більшої біди. Зауважу: усі вони стояли, немов укопані. Без парасольок і плащів!

Страница 3 из 10

Фото зі статті

Зi святом Водохреща, шановнi прилучани! 19 січня ми відзначаємо...
Прилуцька міська рада повідомляє38 сесія міської ради 7 скликання...
У 2018 році окрім 11 офіційних святкових днів, вихідними будуть і...
З-поміж багатьох сучасних свят Новий рік є найулюбленішим....
Напередодні свята всі дітки поспішають на новорічні ранки, щоб...
ІНФОРМАЦІЯ про намір здійснити коригування тарифів на...
Довго тривали суперечки стосовно вартості проїзду прилуцьких...
«Завдання депутата міської ради – дбати про виборців та робити...
Де ще можна отримати стільки інформації про гончарство України,...
Різдвяне посланняархієпископа Чернігівського і Ніжинського...

Хто на сайті

Зараз 1350 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама