№ 25
20  червня  2018 року

Городяни

Городяни (56)

Середа, Жовт. 26 2016

Зрілість будь-якої громади, як відомо, характеризується рівнем свідомості її представників. А нещодавно й самій довелося переконатись у тому на власні очі.
Інцидент стався на початку жовтня поточного року. Уявіть собі майже безлюдну вулицю першої половини дня, нескінченний дощ і жінку середнього віку, яка лежить на холодному брудному асфальті, щільно притулившись плечем до стіни будинку. Час від часу вона силиться зіп’ятися на ноги. Проте марно…
Поступово збирається народ у єдиному пориві вирвати бідолаху із лабетів нахабної смерті. Руку допомоги першою надає велосипедистка (як з’ясувалося пізніше, пані Катерина, продавець квіткового магазину «Лорен»). Недовго думаючи, вона набирає номер швидкої допомоги, і настає час очікування.
Небайдужими до чужого горя стають ще й троє старшокласників (ЗОШ №14), що бігли до сусіднього магазину по свіжі пиріжки, але вмить застигли на місці: такою трагічною їм здалася ситуація. Згодом приєдналася ще й пара інтелектуалів – очевидно, студентів-медиків, бо вони відразу заборонили ставити хвору на ноги, аби не накоїти їй ще більшої біди. Зауважу: усі вони стояли, немов укопані. Без парасольок і плащів!

Середа, Жовт. 05 2016

Це свято зазвичай відбувається в ошатній залі Територіального центру, оздобленій національною символікою, осінніми квітами й, на диво сьогоденним реаліям, розкішно сервірованими столами. Привітати земляків, «чиї літа на осінь повернули» того дня, 30 вересня, прийшли дошкільнята, учні, студенти, а також Ганна Малиш, начальник управління праці та соціального захисту населення, і наш мер Ольга Попенко.

«Оскільки це свято збігається з християнським Віри, Надії, Любові та матері їх Софії, то бажаю всім до нього причетним довгих років життя, любові до рідних і підтримки від держави, – зауважила очільниця міста. – Я і моя команда працюватимемо на совість, щоб виправдати довіру земляків. Наразі ж турбує одне – піднесення духовності й національної культури краю».
Досить логічно по мірі необхідності у святковий сюжет додавались історичні коментарі від директора ТЦ Валентина Попка. Ось один із них: «День людей похилого віку було започатковано 1 жовтня 1991 року Генеральною Асамблеєю об’єднаних націй задля того, аби вшановувати передовиків виробництва, культури, науки». Власне тих, хто сприяв прогресу людства. Наш обов’язок – не забувати героїв!
Цю думку миттєво підхопила Ганна Малиш, звертаючись до колишніх тріумфаторів: «Ви сумлінно працювали для нас, прийдешніх поколінь, тоді, коли визволяли Прилуччину від фашистів, і тоді, коли піднімали місто з руїн ціною власного життя. Низький вам за це уклін. Тепер ми маємо зробити все, щоб ваша старість була спокійною і забезпеченою».

ДІЙСТВО ОЖИВИЛИ ДІТИ,

наші онуки і правнуки (вихованці дитсадка №2). Спершу гуморесками, затим молитвами-проханнями, зверненими до Пресвятої Богородиці, аби захистила від зла тата, маму, бабусю, дідуся, братів і сестер. Надзвичайно зворушливо!
Також діти активно брали участь у конкурсах: «Шановна бабуся», «Золотий голос», «Улюблена справа», «Чарівний чобіток» … Усі удостоїлися орденів (пам’ятних значків) та призів (чашок, мисочок). Дрібничками, але такими значимими для формування особистості!

ПОКАЗАЛИ СЕБЕ Й ПЕНСІОНЕРИ,
ЗАКОХАНІ В МИСТЕЦТВО

Сплеск емоцій викликали в їхньому виконанні гуморески «В окуліста» та «265-а серія фільму «Донна Роза». До сліз же зворушив вокал неповторної Наталії Півторак (пісня «Шануйте батьків!») Затамувавши подих, усі сприймали дует Олександра Циганка та Миколи Ведмедського, які перфектно виконали твір «Клен ти мій опалий». І, певна річ, витончений спів Лариси Караченцевої та Миколи Міщенка разом із хором ветеранів – професіоналів, гордістю Прилук, гідних оперної сцени!
Між іншим, програма урізноманітнювалася й філософськими роздумами, до прикладу: чи може літня людина бути красивою? «Безперечно, може!» – відповів Микола Міщенко, але її краса в іншому: високій культурі спілкування та духовній зрілості.
Наснажені 4-годинною життєдайною енергією, присутні довго дякували ведучій програми Юлії Куценко та Валентину Попку за логічно скомпоновану програму. І, ясна річ, Ользі Попенко – за талант як дбайливої господині, психолога, співачки, промовця, так і успішного керівника. І всім разом – за великодушність. Адже один лише спомин про це свято довго-довго цілитиме наші душі!

Клара Алексєєва

Середа, Вер. 07 2016

У ці вересневі дні минає десять років відтоді,
як не стало прилуцького поета і журналіста,
члена Національної спілки письменників України Миколи Ткаченка (Чорновуса)

Було йому лише 58, як «позахмарна вись покликала в оселю неба». Він ніколи не чекав зиску зі Слова, звіряв його на звук, на смак, на дотик. Радів з’яві кожної нової книжечки віршів так само, як народженню обох донечок. І нині, перечитуючи видані збірки «Спілих вишень тепло», «В обіймах саду», «На межі протиріч», знову й знову відчуваєш, як у єдиній сув’язі його чутлива душа поєднувала вись із глибиною, день прийдешній із сивою давниною. І чим коротшою ставала земна дорога, тим прискіпливіше Микола Никифорович вдивлявся у себе:
Я слухать темряву учуся:
грайливе слово – компроміс.
Ще й не лякавсь, а вже боюся,
що сам до себе не доріс.

Середа, Сер. 17 2016

17 серпня минає десять років із дня трагічної загибелі
прилуцького фотохудожника Володимира Яковенка

Ще рости, наливатися колосу,
а тобі вже – прощальні вірші.
Впізнаєм тебе не по голосу,
а по сяйву душі…
Володя прийшов у цей світ, коли травнево квітчалася земля, недавно січена кулями. Була це десята мирна весна після фашистського лихоліття. За життєвий взірець хлопець мав батька-фронтовика, Степана Васильовича, совісного й відповідального фельдшера. Але син про медицину не мріяв, бо з ранніх літ захопився фотосправою. І хоч вона не стала його фахом, та назавжди залишилась душевною пристрастю, зафіксованою в тисячах чорно-білих і кольорових кадрів.
Скептик не збагне тієї насолоди, яку отримуєш, переглядаючи Яковенкові фотокартини та фотосюжети. Це таке багатство емоцій, образів! І все до щему рідне, промовисте, зачіпає в тобі, здавалось би, давно замулені джерела, що й слів не знайти. Та чи потрібні слова, коли говорить душа? А може, це озивається утаємничений генний код, який кличе нас бути собою на своїй землі?!
Талановитий, патріотичний, Володимир Яковенко вихоплював із-під коліс часу історичні миттєвості. Ось Густинські храми – всі в руїнах. А ось вони відреставровані, відновлені, тримають на своїх плечах високе небо… Він мандрував із фотооб’єктивом рідною Чернігівщиною, Західною Україною, Кримом і Білоруссю. Він любив ліс і поле, гори й море, дощ і веселку. Від його завороженого погляду не вміла сховатися навіть роса на пелюстці…
Та в серпні 2006-го трагічний випадок обірвав життя художника. Справді, художника! Адже його вільна від дріб’язкової суєтності, неокайданена душа на тлі прісно-сірої реальності творила свій пласт духовності.
Вірна й віддана дружина Володимира Степановича Людмила Василівна докладає неймовірних зусиль, аби донести до нас, людей, приземлених і пригнічених бідністю й несподіваною війною, його одкровення, передані через колір, виокремлену деталь, через композицію. Незважаючи на буденні труднощі, в різних залах влаштовує фотовиставки з художнього доробку чоловіка. Особливою подією стало видання альбомної книги «Спалах», що вмістила сотню робіт майстра та визнана лауреатом літературно-мистецьких премій імені Любові Забашти та Леоніда Глібова. Книга долетіла до Америки й Австралії, Німеччини й Італії, Англії та Ізраїлю…
Знов ходять по стежинах мальви –
їх найвидніше серед трав.
І цю красу ти впізнавав би,
і нам її заповідав…
Із плином часу зміщуються й змінюються акценти. Але не забудьмо: все в цьому світі починається з любові, рясноцвіт якої так щедро явила Яковенкова душа. І хай вона втішиться тим, що його фотостудія «Майстер» діє в Прилуках понині (нею опікується вдова Людмила Яковенко), і що з’явилися давноочікувані нові гілочки роду – онуки Роман та Ернест…

Ніна Ткаченко

Середа, Сер. 03 2016

Попри всі зигзаги долі (злидні, хвороби, проблеми з працевлаштуванням молоді, підвищення комунальних тарифів, війну на Сході України…) ми не маємо права занепадати духом. У цьому переконана Валентина Павлівна Сіряк, заступник нинішнього керівника ТВБ філії Чернігівського обласного управління АТ «Ощадбанк» №10024/0311 м. Прилуки Наталії Миколаївни Междорожньої. На її думку, слід робити навпаки: зцілювати власний дух корисними справами.

ТРОХИ ІСТОРІЇ

Згідно музейного довідника крає-знавців Георгія Гайдая та Олексія Савона, історія Прилуцького відділення «Ощадбанку» сягає 20-х років минулого століття.
Відомо, що в Прилуках тоді функціонувало три ощадкаси. Перша – в приміщенні теперішньої школи мистецтв, друга – по вулиці Садовій біля школи № 6, а третя – по вулиці Соборній поблизу Стрітенського собору.
1988 року ці установи переселилися на перший поверх нового висотного будинку по Київській 313, де працюють і дотепер, причому вельми успішно. Красномовне свідчення – 40 нових філій та 5 агентств у місті й районі. Певна річ, це заслуга не лише прилуцьких фахівців, а й добре злагодженого колективу фінансистів Чернігівщини. Факт приємний, особливо зараз – напередодні святкування знаменного 95-річного ювілею вищезгаданої установи. Готувалися до нього заздалегідь, адже мова йшла як про солідний ремонт, так і про технічне переоснащення приміщення.

ЧИМ ВРАЗИЛО
НОВЕ ПРИМІЩЕННЯ НИНІ?

Майже гірським повітрям при спекотних 37°С надворі завдяки сучасним кондиціонерам. Просторою залою, стіни та підлога якої облицьовані ніжно-блакитною та бежевою плиткою, що, власне, і надає їй величавості. Оригінальними плафонами, безліччю стільців, крісел, лавочок для тих, кому несила стояти в черзі. Новими комп’ютерами, що завжди готові допомогти клієнтам швидко отримати заявлену суму – без метушні й супе-речок, та ще й під наглядом охоронців, колишніх офіцерів.
Проте головними дійовими особами тут є економісти. Їхній вік – від 23 до 45 років. Дбаючи про реноме закладу, вони щосили прагнуть догодити відвідувачам тоном, жестом, порадою. З ними приємно спілкуватися. Ну, майже Європа!
Оскільки газетна площа не дозволяє перелічити їх усіх, назву імена найкращих: Світлана Дзюбенко, Наталія Дудка, Сергій Овчаренко, Надія Тихомирова, Оксана Журавель, Тетяна Мироненко, Дар’я Прилипа. У їхньому ставленні до клієнтів відчувається як інтелігентність, так і компетентність у всіх її тонкощах. Звідки ж це береться? З’ясувалося, по-перше, що вони випускники престижних вишів Одеси, Умані, Львова, Харкова, Києва, Чернігова й Тернополя. По-друге, мали досвідчених прилуцьких колег-наставників: Сару Ізраїлівну Бурштейн, Юрія Олександровича Коробова, Тетяну Іванівну Дробот, Валентину Василівну Бєлку, Миколу Максимовича Шевченка. Саме від них молоді спеціалісти успадкували святі традиції цього закладу: точність і відповідальність. А ще – девіз: «Гроші люблять культуру!»
Нинішній керівник Наталія Междорожня повсякчас спонукає колег до самовдосконалення. «Відтепер, – констатує вона, – наші спеціалісти їздитимуть не тільки на курси підвищення кваліфікації у Чернігів, а й прийматимуть у себе (в Прилуках) наукових тренерів, котрі безпосередньо доноситимуть новації на практиці».

ВІДГУКИ ПРИЛУЧАН

Певна річ, варто знати й думку відвідувачів про цей оновлений заклад. Будь ласка – ось відповіді респондентів.

Григорій Малиш, старшокласник:
– Радує те, що Прилуки блискавично змінюються на краще, колишнє сіре містечко стає європейським. Не лише зовні, а й зсередини. Зверніть увагу: в новому офісі є все для того, що відпочити й зосередитися на власній проблемі.
Борис Артеменко, робітник:
– Вразила культура обслуговування, елементарна людяність. Часом здається, що економісти не просто уважно слухають, а разом із тобою співпереживають.
Віра Медвідь, пенсіонерка:
– Для людей старших – це рай, ніхто тут не розмовляє на підвищених тонах, а терпляче тебе вислуховують і дають слушні поради.

Розчулений компетентністю та людяністю прилуцьких фахівців банківської справи, «Град» теж щиросердечно дякує цій сучасній установі за уроки шляхетності.

Клара Антипова

Середа, Лип. 13 2016

Протягом тисячоліть люди прагнули знайти секрет довголіття, вважаючи, що для життя кожному з нас відведено дуже мало часу. Пройшло багато часу, та еліксир молодості так нікому й не вдалося відшукати. Зараз, у період бурхливого технологічного розвитку, жінки ризикують своїм життям, щоб виглядати молодшими та відповідати сучасним рамкам краси. Всі прагнуть до ідеалу, до чогось нереального, не замислюючись, що насправді все просто, а відповідь вічного питання лежить на поверхні.

Для того, щоб ваше життя було довшим і щасливішим, а ви виглядали на 10 років молодше, не потрібно лягати під ніж пластичного хірурга – варто лише жити активним життям. Прикладом у цьому випадку може слугувати звичайна родина Левковичів із Прилук. Їхніми секретами можна назвати кілька правил, які для цих людей є буденністю.

Страница 4 из 10

Фото зі статті

Дорогі друзі! Щорічно в останню неділю червня ми відзначаємо...
Про кардинальну реформу житлово-комунального господарства уряд...
У Прилуцькій міськрайонній філії Чернігівського ОЦЗ...
14 червня у виставковій залі краєзнавчого музею ім. В. Маслова...
Буденне життя було б нудним та нецікавим без музики й танцю, адже...
12 червня на міському стадіоні «Супутник» пройшов Олімпійський...
Кожна людина хоче змінити світ на краще, але для цього потрібно...
13 червня в приміщенні міської бібліотеки для дітей ім. Павла...
Шановні медичні працівники! Прийміть найщиріші вітання з нагоди...
Таку назву має соціальна поличка або ж продуктова поличка...

Хто на сайті

Зараз 1519 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама