№ 17
25  квітня  2018 року

Городяни

Городяни (55)

Середа, Вер. 23 2015

Так метафорично називався вечір, присвячений ювілею знаного й усіма шанованого прилуцького скульптора Семена Тихоновича Кантура, що відбувся 16 вересня в міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти (директор Людмила Трошина) в присутності близько 90 представників місцевого бомонду та в піднесеній атмосфері, яку створили завідувач читальної зали Галина Бобкова й режисер дійства, бібліотекар Ніна Горбань. Свято пройшло скромно й водночас красиво: безліч вересневих квітів, на стінах – експозиція живописних полотен колишньої прилучанки, а нині киянки Ірини Хаухи, учениці Семена Кантура…

Сповідь ювіляра, статечного чоловіка в елегантному костюмі та вишиванці неповторної краси, розпочалася з пісні «Мої літа, моє багатство» в задушевному виконанні соліста МБК Сергія Дубовика.

Середа, Лип. 29 2015

У житті людини одного разу настає той переломний момент, коли все кардинально може змінитися. Для когось у кращий бік, а для когось і навпаки, адже ніхто не застрахований від того, що буде завтра. Так сталось і з нашою героїнею Женею Нагорною. Не кожна людина має таку силу волі й завзятість, як Євгенія.

Доля звичайної дівчинки, яка раділа своєму життю, круто звернула вбік. У віці 4 років Женя потерпіла від пожежі. На щастя, дівчинка вижила, але отримала 45 відсотків опіків тіла та залишилася без пальців рук. У такі моменти люди не знають, що робити далі, багато хто здається, але  наша дівчинка – сильна!

Женя пройшла тривалий реабілітаційний період – загалом 36 операцій, а у вересні цього року готується до наступної операції. Підтримують її батьки й брат, які завжди поряд. А ще – вірні друзі. Із найкращою подругою Оленою Женя познайомилась у Центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів і товаришує досі. До речі, в ЦСРДІ дівчина навчилася гарно вишивати бісером. Важко уявити, як непросто їй нанизувати маленькі намистинки на голку й вишивати, та який же гарний результат виходить із цих великих старань! Так само і в малюванні, яким Женя теж захоплюється.

Середа, Лип. 15 2015

70-летию Победы и 100-летию Прилукского гуманитарно-педагогического колледжа посвящается

 

Буквально за несколько дней до 100-летнего юбилея Прилукского гуманитарно- педагогического колледжа я обнаружил в домашнем архиве папку ярко-красного цвета, выпущенную к 50- летнему юбилею Прилукского педтехникума. Папка принадлежала моему отцу, Владимиру Зиновьевичу Ленскому, выпускнику Прилукского педучилища, а затем Государственного Ленинградского педагогического института. Из папки вылетел маленький листочек с несколькими строчками, написанными от руки:

У меня два сына

Две надежды

Две юности

У меня две вечности

В запасе...

Чую, батьку, чую твоё обращение к нам, твоим сыновьям, через десятилетия. Два сына было у тебя, а у меня – старший брат Евгений, подполковник, испытатель ракет на Оренбургском полигоне, затем преподаватель Саратовского политехнического института.

Судьба оказалась жестокой. Женю увезли в больницу из-за сердечного приступа. Никого из иногородних родных он не известил. В палате, кроме Жени, с подобным диагнозом находился ещё один больной, тоже подполковник. И вот зимой в ночь с субботы на воскресенье Жене стало плохо. Кнопка – извещатель дежурной медсестры – не работала. Утром обнаружили бездыханное тело Жени и коллегу, потерявшего сознание на пороге палаты. Он ползком пытался достичь коридора, чтобы позвать кого-нибудь на помощь…

Середа, Черв. 10 2015

6 червня поточного року на вісімдесят сьомому році зупинився годинник життя авторитетного прилучанина Серафима Михайловича Чалого

 

Ленінградець за походженням, він мав різноманітні інтереси. Юнаком закінчив балетну школу й успішно виступав на сцені Ленінградського театру опери та балету. У часи ж зрілої молодості (50-60-і роки минулого століття) кардинально змінив уподобання: закінчив Сіверодвинське льотне військове училище (Архангельська область). А значить, служив у різних регіонах колишнього СРСР, у тому числі й у доблесному Прилуцькому полку авіаційним техніком, швидко здобувши звання майора. У тому статусі й вийшов у відставку. Мав чудову родину: дружину Лідію Дем’янівну, судового патологоанатома, й сина Олександра, викладача англійської філології.

Жадібний до роботи, Серафим Михайлович не сидів без діла й будучи пенсіонером. Затятий член товариства книголюбів, він охоче переймався патріотичним вихованням молоді. Залюбки виступав на зустрічах із школярами, студентами, робітниками, освітянами та відвідувачами територіального центру, коли того вимагала серйозна дата. Любили пана Чалого не лише за цікаві бесіди, а й за делікатну манеру розповіді, за його повагу до думки опонента навіть тоді, коли вона геть не співпадала з його власною. Без перебільшення, то була особистість, взірець справжнього інтелігента, гідного наслідування.

Середа, Трав. 20 2015

Кажуть, коли немає мрії, важко ставити перед собою життєві цілі, завдання. Людина стає байдужою, не маючи стимулу рухатися вперед, удосконалюватися – і вона деградує. Але це, звісно ж, не стосується людей творчих, зокрема художників. Усі талановиті живописці – мрійники.

Відомий прилуцький художник Олег Чучупа яскраво поєднує у своїй творчості мрію та історію. Його роботи користуються популярністю не лише в Україні, але й серед нашої діаспори в Канаді, Австралії, Португалії, оскільки він пише багато картин із ноткою патріотизму.

 Олег почав малювати з дитинства. З уроками образотворчого мистецтва ніколи проблем не було, завжди мав відмінні оцінки. Екстерном пройшов курс малювання Ленінградської академії мистецтв, згодом його наставником був відомий український художник Микола Шелест. Олег Миколайович знав, що малювання – це не лише хобі, це справа його життя.

Коли почав формуватися як особистість, прийшло натхнення й бажання малювати все, що тільки можна було: портрети, натюрморти, пейзажі, сільську місцевість, рідне місто, кадри з історичних фільмів, патріотичні картини. Попри те, освіту здобував у технічних вузах Чернігова, Сум, знову й знову повертався до малювання. І це зрозуміло, адже справжній живопис відрізняється тим, що потужна творча енергія, яка закладається на початку життя, не вичерпується з роками. Зараз Олег Миколайович займається волонтерською роботою в штабі ВО «Батьківщина», але весь вільний час проводить за малюванням.

Художник малює на полотні або на картоні, використовує олійні фарби, а ще досить популярний останнім часом є акрил, який швидше висихає, і через декілька хвилин можна далі продовжувати малювати. Свої роботи почав представляти на виставках із 1994 року. А вже через шість років перетнув позначку в 500 картин. Нині ж у творчому доробку Олега Миколайовича – понад 1000 картин.

Олег Чучупа зізнається, що написати картину можна за декілька місяців, хоча іноді достатньо й тижня, щоб намалювати неймовірну красу. Але потрібно дуже багато старанності та вільного часу, аби за такий короткий період створити справжній шедевр.

Багато картин Олег Миколайович зберігає для нащадків, деякі продає, але ті роботи, що припадають до душі будь-якій людині, залишаються на згадку в картинних галереях. Більшість сучасних робіт представлена в одному із салонів Києва. Студія «Народні ремесла» виставляє картини Олега Чучупи на історичну, патріотичну, різдвяну тематику, а ще проводить екскурсії, щоб усі охочі мали змогу подивитися та придбати найкращі роботи нашого земляка. У Прилуках роботи автора можна придбати в художніх салонах та на виставках місцевих художників.

Олеся Рогачова

 

 До дня народження Надії Савченко Олег Чучупа намалював портрет «Нескорена», який розмістив у мережі Інтернет, зокрема й на російських  мистецьких сайтах. За словами художника, портрет Надії поповнив його колекцію про звитягу та мужність українського народу.

Середа, Трав. 06 2015

Життя не вічне – з кожним роком усе менше залишається поруч із нами свідків і творців Великої Перемоги. І саме зараз історія ставить перед нами надзвичайно важливе завдання: зберегти й передати наступним поколінням пам’ять про героїчних батьків, дідів і прадідів, які відвоювали мир на Землі. Виконати цю відповідальну місію під силу лише тим людям, які живуть за прикладом своїх відважних пращурів.

Знаний у Прилуках ветеран війни Борис Митрофанович Літовчак пішов у вічність уже майже 15 років тому – 22 вересня 2000 року перестало битися його серце. Він успадкував воїнську доблесть від батька, учасника Першої світової, та передав її своєму внуку. Капітан Збройних Сил України Мирослав Баженов нині несе службу на кордоні з Кримом, у боях за визволення якого прославився його дід і який торік відібрали в України. Пропонуємо вам, шановні читачі, розповідь українського солдата про людину, життєвий шлях якої став для нього зразком мужності й істинної любові до Батьківщини.

 

Страница 6 из 10

Фото зі статті

Переробка сміття – глобальна проблема, яка потребує іноді й...
Сьогодні зустріти іноземця в Прилуках – зовсім не диво. Вони...
Книга – це не тільки джерело знань. Це простий доступ до людських...
Чи не вся прилуцька громада з нетерпінням чекала 42-ї сесії...
Українська пісня – одна зі святинь українського народу, його...
18 квітня в актовій залі Прилуцької дитячої музичної школи ім. Л.М....
Сьогодні ми переживаємо не найкращі часи – часи, які, мабуть,...
Минуло чотири роки від подій, які назавжди змінили нашу країну й...
Зовсім недавно з’явилося слово «митець». Кожен із нас розуміє...
Купа шин під міською радою, лялька Баби Яги та свиняча голова з...

Хто на сайті

Зараз 878 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама