№ 29
19  липня  2017 року

Городяни

Городяни (50)

Середа, Лип. 19 2017

У добу багатоповерхівок зовсім не рідкість зустріти занедбаний та недоглянутий під’їзд. По дорозі до своєї квартири люди не помічають пошарпані стіни й сміття на підлозі. Їх не хвилює та занедбаність, яка знаходиться за межами їхніх квартир. Таке відношення передається від одного мешканця до іншого, ніхто не хоче бути крайнім, ніхто не хоче прикласти зусиль, організувати та прийняти участь у облагородженні своїх під’їздів.
А от мешканці першого під’їзду будинку №10, що у в’їзді Опанасівський, вирішили, що вони варті кращого, тому в них буде чистий та затишний під’їзд. За своєю ініціативою та за власні кошти жильці вирішили навести лад та повністю змінити вигляд свого під’їзду.
Люди зібрали кошти та активно включилися в роботу з покращення стану квадратних метрів загального користування та прибудинкової території. Вони привели до ладу східці, пофарбували стіни, поклали нову плитку на підлогу, замінили вікна та двері, підвіконня прикрасили живими квітами, а стіни декорували картинами. Також виготовили під замовлення штори на вікна. Різноманітні квіти в металевих підставках стали окрасою біля вікон. Багато різних деталей, але нічого зайвого, все зроблено зі смаком і любов’ю.

Середа, Лип. 19 2017


У червні 2017 року, на базі Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, відбувся Всеукраїнський проблемний науково-практичний семінар «Світ дитинства» (літня школа для дорослих – педагогічний квест), котрий проходить уже 11 років поспіль.
Ми поспілкувалися з Вєсєловою Іриною Миколаївною, яка більше 10 років працює інструктором із фізкультури в ДНЗ №28 центру     С. Ф. Русової. Вона була першою, хто відвідав цей захід із викладацького складу міста Прилуки та й узагалі з усієї Чернігівської області.
«За програмою, нам пощастило відвідати різні майстер-класи, зокрема «Гра по-новому, навчання по-іншому» за допомогою методики «Шість цеглинок» від Шуляк Олени – керівника та тренера проекту «Сприяння освіті»; тренінг «Система оздоровлення ХАДУ», який нам продемонстрували доктори та кандидати педагогічних наук, викладачі кафедри дошкільної освіти, педагоги, керівники Академії ХАДУ; також я вперше відвідала музей «Запорозька Січ» на острові Хортиця», – розповіла Ірина Миколаївна.

Середа, Черв. 14 2017

Призначення лікаря – рятувати життя людей і оберігати їхнє здоров’я. Ці споконвічні цінності є найважливішими за всі скарби у світі, тому професія медика була, є й буде однією з найблагородніших.
18 червня відзначають своє професійне свято люди в білих халатах – медичні працівники. Напередодні свята мені випала нагода поспілкуватися з молодою енергійною жінкою, головним лікарем Прилуцької міської дитячої лікарні Яною Погорілою й дізнатися про функціонування закладу вже безпосередньо під її керівництвом.

– Яно Вікторівно, які зміни відбулися в дитячій лікарні з вашим приходом?
– Не можна сказати, що з моїм приходом щось радикально змінилося, заклад і до цього працював у звичайному режимі. Коли робота робиться, то вона не помітна, але якби наші дільничні педіатри та медичні сестри зупинили свою діяльність, отоді всі зрозуміли б, який об’єм роботи вони виконували.
З перших днів після призначення я, як головний лікар, визначила напрямки, якими буду розвивати лікарню. Сьогодні в комплексі та співдружності зі своїми колегами ми намагаємося ними рухатися.
– Чула, що матеріально-технічна база закладу останнім часом значно поліпшилася. Чи так це?
– За фінансової підтримки депутатів Чернігівської обласної ради ми придбали гематологічний аналізатор, експрес-аналізатор сечі, спірометр, світильник операційний безтіньовий, апарат для приготування кисневих коктейлів, опромінювач-рецикулятор бактерицидний та аквадисталятор електричний.
– Хто ще допомагає дитячій лікарні «вижити» в складних умовах сьогодення?
 – Дуже вдячна, що про дитячу лікарню не забувають. Виділяються значні кошти міським та обласним бюджетами. Депутатський корпус відгукується на кожне наше звернення. Не залишаються байдужими до лікарні Благодійний фонд «Європа», яким опікується народний депутат Валерій Дубіль, ГО «Українська громадська рада», Прилуцький козацький полк та інші небайдужі люди. На даний час Олександр Ткаченко разом з «Комп’ютерним світом» приводять до ладу одну з палат дитячої лікарні.
– Чи вистачає дитячій лікарні кваліфікованих спеціалістів?
– Наші лікарі мають достатньо кваліфікації, щоб тут працювати, але хотілося, щоб молоді спеціалісти, потреба в яких є, бачили перспективи. Лікарні потрібні молоді фахівці, тому ми намагаємося їх зацікавити, щоб вони йшли працювати до нас.
– Як здобувають нові знання працюючі лікарі ?
– Кваліфікація лікаря – це те, що хвилює й бентежить молоду маму. Паралельно ми займаємося двома питаннями: перше – це підвищення кваліфікації лікарів, друге – ми організовуємо лекції й покращуємо матеріально-технічну базу закладу.
– Скільки дітлахів зможе прийняти дитяча лікарня в стаціонарному відділенні?
– Улітку, коли дітки, на щастя, хворіють менше, у лікарні налічується 40 ліжечок, а з настанням осінньо-зимового періоду ми доставляємо ще 30, адже кількість хворих діток збільшується в десятки разів. У лікарні також є кімнати-ізолятори для мами та дитини.
– Сьогодні в Україні досить актуальною є тема вакцинації дітей. А як ця проблема вирішується в Прилуках?
– Щеплення малят проходить краще, ніж у попередні роки, але вона, на жаль, існує від не зовсім правильної поінформованості молодих батьків. Наразі це стосується вакцини АКДС, яка викликала бурю емоцій тільки через те, що вона індійського виробництва. Але причини для хвилювання немає, адже індійська вакцина сертифікована й різниться від європейської тільки тим, що є цільноклітинною. Вона може викликати температуру й біль протягом 3- х днів, але це залежить не від виробника, а від індивідуальної реакції кожної дитини. Нам з вами робили щеплення цією ж самою вакциною – і всі ми живі й здорові, тому хвилювання марні.
– Чи багато жителів Прилук на даний час уклали договір зі своїм сімейним лікарем-педіатром?
– Так, значна кількість прилучан уже визначилася зі своїм сімейним лікарем-педіатром, але договори ще ніхто не укладав. На сьогодні жителі міста надають лікареві лише свої паспортні дані та контакти. Усе це робиться задля того, щоб потім уникнути ажіотажу. А самі договори будуть укладатися після затвердження Кабінетом Міністрів процесу реформування.
– Якою є ваша думка щодо реформи медичної галузі в Україні?
 – Сьогодні в Україні відбувається реформування медичної галузі. Мені дуже прикро, що високопосадовці та народні депутати не мають консолідованого погляду та спільної думки з цього питання. Не визначено цілісного напряму, у якому потрібно рухатися, через те нам, лікарям, тут, на місці, доводиться орієнтуватися в тих чи інших питаннях безпосередньо в процесі роботи.
– І насамкінець, Яно Вікторівно, що б ви побажали своїм колегам з нагоди професійного свята?
– Від усієї душі хочу привітати всіх колег з їх професійним святом і щиро подякувати за невтомну працю та відкриті серця. Зичу їм міцного здоров’я, успіхів у роботі, сімейних гараздів, щастя, благополуччя. Нехай нелегка праця, яка повертає людям здоров’я, приносить радість та задоволення медичним працівникам та їх пацієнтам.

Головного лікаря міської
дитячої лікарні інтерв’ювала Марина Пучкова

П'ятниця, Черв. 02 2017

У тихому четвертому  провулку Замостянському, що на окраїні Прилук, проживає родина Тищенків. Здавалося б, звичайна собі сім’я, але те, про що йтиме мова далі, під силу  лише обраним Всевишнім.
До літа 2014 року голова сімейства Микола Борисович та його дружина Наталія Михайлівна жили розміреним буденним життям: видали заміж доньку, виховували сина, допомагали ростити внука Єгорчика. І, як говорить пані Наталія, чим більше віддавала любові дітям та внучкові, тим частіше думала про знедолених діток, які не мали ні материнської ласки, ні батьківської турботи. А в неї ще стільки тепла, любові й нерозтраченої енергії, що вистачить і на своїх, і на чужих дітей. Та й прикладом була дружна родина кумів Ситченків, які перші в Прилуках створили дитячий будинок сімейного типу, де в добрі й любові виховуються діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування.
— А чому б і нам не віддати тепло й любов таким діткам,  – звернулася одного  разу Наталія Михайлівна до свого чоловіка. – Умови для проживання в нас є (Тищенки мають власний будинок – Авт.), діти вже дорослі, здоров’я ще вистачить.
Микола Борисович без вагань підтримав дружину, бо й сам не раз задумувався над цим питанням:
— А чого б і ні, якщо змогли виховати рідних дітей, то зможемо стати гарними батьками й чужим.

Середа, Трав. 10 2017

Міський голова Ольга Попенко, депутатський корпус, виконавчий комітет, апарат Прилуцької міської ради та члени Громадської ради при виконавчому комітеті з глибоким сумом висловлюють співчуття з приводу смерті Іванової Людмили Леонідівни.
22 квітня Людмила Леонідівна потрапила в жахливу дорожню аварію. Лікарі боролися за її життя шість днів, але в ніч з 28 на 29 квітня в 64-річному віці жінка померла. Похорон високошанованої прилучанки відбувся 3 травня. В останню путь жінку проводжали сотні людей, адже за своє недовге життя вона неодноразово допомагала їм, виконуючи професійні обов’язки та відстоюючи власні високоморальні цінності.

Середа, Трав. 03 2017

Із кожним роком все далі в минуле відходять події Другої світової війни, яка коштувала людству величезних матеріальних, людських і моральних втрат. Пізно увечері 8 травня 1945 року в передмісті Берліна було підписано Акт беззастережної капітуляції Німеччини. У тодішньому Радянському Союзі на мить підписання Акта вже настало 9 травня (0 годин 43 хвилини), тому в СРСР святкування Дня Перемоги було встановлено саме 9 числа. Закінчилася ж Друга світова війна 2 вересня 1945 року беззастережною капітуляцією імперіалістичної Японії.
Активним її учасником був і наш земляк, мій двоюрідний брат Григорій Іванович Риженко.

МРІЇ, СПАЛЕНІ ВІЙНОЮ

Народився Григорій 16 березня 1923 року в нашому місті, у сім’ї робітника. Після навчання в школі №6  розпочав свою трудову біографію в 1937 році учнем жерстяника в місцевій артілі «Бляхарі». Стільки світлих мрій визрівало у молодого робітника, та їм не судилося збутися. Усі його плани перервала лиховісна війна…
У вересневі дні 1941 року німецько-фашистські окупанти принесли у місто над Удаєм «новий порядок». Сумний то був час. Два страшні роки окупації довелося пережити юнакові. Бачив, скільки лиха принесла людям війна. Досить часто доносилися до його вуха звуки то близьких, то віддалених пострілів. Фашисти розстрілювали мирних жителів: комуністів і членів їхніх родин ( у районі школи №6), фашистів (на Плискунівці). А рідну сестру Григорія Віру, як і сотні інших юнаків та дівчат, було вивезено на каторжні роботи до Німеччини.
То яким же радісним став день 18 вересня 1943 року, коли місто було визволене від ненависних окупантів!.. Наступного ж дня Григорій Риженко, разом із іншими юнаками, з’явився на призовний пункт, кули прибувало нове поповнення до лав Червоної Армії. Він був направлений у 12 окремий саперний батальйон 136 стрілецької дивізії.

Страница 1 из 9

Фото зі статті

13 липня у міській бібліотеці імені Любові Забашти відбувся...
13 липня 2017 року в Прилуцькій районній бібліотеці відбулася...
Літо – це довгоочікувана пора року. Час спекотних днів та теплих...
6 липня в Прилуцькому краєзнавчому музеї ім. Маслова відбулося...
Проблема стічної каналізації під залізничним мостом існувала...
Усі ми встигли помітити, як гарно виглядає в ці літні дні...
Щорічно в Україні святкують таємниче та містичне свято  – ...
Стан доріг — одне з найбільш обговорюваних питань у суспільстві,...
30 червня — нова історична дата в життєписі Прилук. Цього дня під...
Минулого тижня прилуцькі вузи випустили у світ своїх...

Хто на сайті

Зараз 517 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама