№ 39
23 вересня 2020 року

24.06.2020 08:59

Щорічно 22 червня в Україні відзначають День скорботи та вшанування пам’яті жертв війни в Україні. Дату обрано не просто так, адже саме 22 червня 1941 року війська нацистської Німеччини без оголошення війни перейшли кордон Радянського Союзу та почали захоплювати території. Той недільний ранок трагічною сторінкою увійшов у життя мільйонів українців. У цей день розпочалася найжахливіша війна в історії нашого народу, яка забрала життя кожного п’ятого співвітчизника. День початку війни став в Україні історичним днем глибокої скорботи.
Починаючи з 2011 року 22 червня український народ вшановує світлу пам’ять мільйонів земляків, життя яких обірвала Друга світова війна. Цей день нагадує нам про всіх загиблих у боях, закатованих у нацистській неволі, померлих у тилу від голоду та поневірянь. Традиційно в цей день організовують хвилину мовчання, зупинивши на цей час роботу більшості підприємств і установ. На хвилину також зупиняється рух громадського та приватного транспорту.

13.05.2020 08:20

Для кожної країни Друга світова війна почалась у різні роки, але, незважаючи не це, глобальний збройний конфлікт зачепив майже кожну сім’ю. Ціною мільйонів загублених людських життів настав той день, на який чекав кожен.
9 травня 1945 року було оголошено велику перемогу Червоної армії над нацистськими окупантами, яка вкотре підтвердила незламний дух народу, що відважно боронив кордони рідної землі.
У 75-ту річницю визволення України від нацистських окупантів, у Сквері Вічної Слави прилучани хвилиною мовчання та покладанням квітів до Вічного Вогню, віддали шану всім полеглим у бою та тим, хто вже воз’єднався з повоєнними соратниками у кращому світі.
У зв’язку з карантином, користувачі соціальних мереж вшановують пам’ять ветеранів в онлайн режимі, активно викладаючи на своїх сторінках знімки своїх бабусь і дідусів разом із їхніми фронтовими історіями.

06.05.2020 09:31

(до 75-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 -1945 рр.)

У кожного народу є сторінки історії, які не можуть, не повинні бути піддані забуттю. Одна з таких сторінок нашої історії – Друга світова війна 1939-1945 рр., яка торкнулася нашої країни. Тяжкий шлях лихоліття тривав на українській землі з 1941 по 1945 рік. Під час Другої світової війни в Україні загинули, за різними оцінками, від 8 до 10 млн людей, із них цивільного населення – близько 5 млн. Водночас 2,2 млн було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 млн втратили притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст і селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.
Близько 7 тисяч прилучан пішли на фронт і кожен третій із них не повернувся до своєї оселі. Імена майже 3,5 тисяч навіки занесені на скрижалі пам’яті жертв війни. Та, незважаючи на втрати і страждання, ми йшли до Перемоги. Заключною частиною Берлінської наступальної операції, яка тривала 17 днів (з 16 квітня по 2 травня) став штурм Берліна. 29 квітня радянські війська просунулися до Рейхстагу. Кожний солдат, що знаходився тут намагався залишити на споруді свій «автограф перемоги». Серед них були й наші прилучани: червоноармієць Мариноха Микола Іванович, майор Екзаров Оник Григорович, сапер, розвідник Котеленець Борис Миколайович, навідник 76 мм гармати 150 Берлінської дивізії Петро Андрійович Тимощук.
8 травня в Карлсхорсті, представниками верховного командування було підписано Акт про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Настала довгоочікувана Перемога, той світлий день, який назавжди закарбувався в пам’яті прилучан.
«Пам’ятаю, як ми раділи, цілувалися й обіймалися, не зовсім вірячи в те, що все скінчилося, що нарешті ми повернемось додому, до своїх рідних. На вулицях було чути пісні, сміх, салюти. Здавалось, що радість заполонила душі всіх без винятку. Ми плакали від щастя» – пригадує П.А. Тимощук.

30.10.2019 08:29

День вигнання нацистських окупантів в Україні відзначають щорічно 28 жовтня – у день остаточного вигнання військ нацистської Німеччини та її союзників під час Другої світової війни за межі сучасної території України.
У цей день вшановують пам’ять мільйонів полеглих за визволення української землі представників усіх національностей, співвітчизників, які загинули на окупованій території, в концтаборах, на фашистській каторзі.
Для України Друга Світова війна обернулася національною трагедією, що поглинула мільйони людських життів, перетворила на згарища й руїни міста та села, знищила промисловість і сільське господарство, завдала величезної шкоди науці й культурі.
За підрахунками істориків, у ході воєнних дій на території України загинуло близько трьох мільйонів воїнів, понад два мільйони українців було вивезено під час окупації для примусової праці.
Перемогу в Другій світовій виборювали мільйони людей, кожне місто, селище чи хутір визволялося з величезними людськими втратами.
75 років минуло з того дня, коли на українську землю прийшла радість перемоги над нацизмом. Пам’ятаючи про подвиг людей, котрі власними зусиллями виборювали та наближали день визволення, прилучани вклоняються та говорять слова вдячності ветеранам війни за солдатський подвиг і за велику мужність.

18.09.2019 06:31

«…І нема розради, нема неньки, нема віри, нема України». Такі рядки зустрічаються в листі Михайла Каленіченка, остарбайтера №7004,425, 1590 робітничих таборів на території Бельгії.

75 років тому почалося вивезення населення України на примусові роботи в Німеччину. 15 квітня 1942 року до Німеччини вирушив перший ешелон робітників, набраний з усієї області, в т.ч. і з Прилуцького повіту. На дорогу видали по три хлібини та по кілограму ковбаси. (Інформація з окупаційної газети «Вісті Прилуччини» за 1942 р.)
Кількість таких «добровольців» доводилася постановами райстарастату з указаним числом людей. Серед них був і Михайло, який попав на роботу в окуповану німцями Бельгію. У листі описує всі жахіття життя й роботи на шахті та просить пробачення у своїх рідних: «...похудав, зблід, одні кісточки та кожа…тут уже вмирають, буде і моя черга. Звідти не вернутись, хіба калікою. Моліть Бога, нехай і він мене простить».
Він передає вітання своїй коханій дівчині Дусі, сестрі Ніні: «Цілую Дусю, маму, папу, Марію, Ніну» і знову, звертаючись до рідних, особливо, до мами, просить за все, що, можливо, було не так, просить пробачення.

28.08.2019 07:36

Ранок видався напрочуд гарний, сонечко ласкаво пощипувало віки, відганяючи геть сон. Навіть спів птахів за вікном був якийсь святковий, не такий як завжди. Підійшовши до стільця, на якому лежала заздалегідь підготовлена форма, відчув приплив ностальгічних почуттів, перед очима промайнули роки військової служби: суворовець, курсант, лейтенант, прибуття в частину, новий колектив, служба, навчання… анексія Криму, мобілізація, війна, заплющив очі. Трохи забарився, міркуючи чи правильно начепив шеврони. Наче, все вірно, пора.
Київ виглядав святково і чим ближче до центру міста, тим більше це ставало очевидним. Жовто-сині прапори, хлопці в одностроях, дівчата у віночках, багато людей у національних костюмах, діти з прапорцями – навкруги все дихало святом, пахло незалежністю та Україною. Місцем збору учасників «маршу захисників України» був визначений парк ім. Т.Г. Шевченка. Звичайно, кістяк учасників маршу складали учасники бойових дій, військовослужбовці, бійці добровольчих батальйонів, військові медики та волонтери. Емоції зашкалювали. Багато хто не бачився з 14-го року. Усі обіймалися, вітали один одного з Днем Незалежності України, на очах були сльози радості. Люди спілкувалися, показували один одному фотографії, згадували бойовий шлях, побратимів, а інколи замовкали й, потупивши в нікуди погляд, деякий час стояли мовчки. Колона формувалася за територіальним принципом (за областями).

15.05.2019 06:55

8 травня в міській центральній бібліотеці імені Любові Забашти відбувся історичний журнал (до Дня пам’яті та примирення) «Про минуле серце пам’ять зберігає».
До уваги студентської молоді було запропоновано підбірку нових цікавих книг, на сторінках яких висвітлюються проблеми Другої світової війни. Розповідь ведучої Ніни Заболотної про період окупації України показала молоді роль і значення визволення для українського народу. Адже, День пам’яті та примирення та День Перемоги символізує не тріумф переможців над переможеними, а має бути нагадуванням про страшну катастрофу й застереженням, що не можна розв’язувати складні міжнародні проблеми збройним шляхом. Війна скінчилася й найважливішим її висновком має бути не перемога, а мир.

10.10.2018 08:42

Усіх до одного ми повинні пам’ятати,
Хто нас в цей час тяжкий на Сході
та Майдані захищав,
Щоб знала кожна вбита горем мати,
Що недаремно син життя своє віддав.

Сьогодні багато синів і дочок України віддають своє життя, захищаючи цілісність і незалежність України на Сході держави від російського агресора, терористів та сепаратистів.
У списку героїв, що загинули, є й наші земляки. І ми не повинні залишатися байдужими, не згадуючи про них, бо що може бути страшніше, ніж смерть молодих, праглих до життя людей.
Варто пам’ятати всіх тих, хто не злякавя та не роздумуючи став на захист держави, на вівтар незалежності України.
І хтозна, може, саме завдяки їм, у нас за вікнами не стріляють гради, ми живемо у своїх будинках і впевнені в тому, що вранці побачимо схід сонця та чисте небо… Але війна, на жаль, продовжується.
Саме таким героєм був наш земляк – прилучанин Сергій Олександрович Джевага – солдат резерву Збройних Сил України. Чому був?.. Та тому, що відразу після початку бойових дій на Сході України пішов добровольцем. Був командиром мінометного розрахунку 2-го батальйону спеціального призначення НГУ «Донбас». Але ранком 29-го серпня 2014-го його не стало. Він загинув під час виходу «зеленим коридором» з Іловайського котла. Їхав у «Газелі» в складі автоколони батальйону «Донбас» по дорозі з села Многопілля до Червоносільського, зазнав смертельного поранення. Помер на руках побратима.
За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (25.03.2015, посмертно).

Телефон редакції

(04637) 35299

Реклама