№ 15
8 квітня 2020 року

Спогади про педагогічне училище

  • Вівторок, Січ. 21 2014
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт
Приміщення Прилуцького педагогічного училища до жовтня 1977 р. Приміщення Прилуцького педагогічного училища до жовтня 1977 р.

Місто Прилуки багате на визначні місця, що славляться історичним і культурним минулим. Варті уваги й навчальні заклади, де колишні школярі вирушають у доросле життя. Що цікаво, саме ці вчорашні школярі своєю заповзятливою активністю й творять історію своїх вузів, а після того студентські роки згадують як найщасливіший час. Про те, яким був один зі славетних вищих навчальних закладів міста – Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж імені І. Я. Франка – кілька десятиліть тому, незадовго до Дня студента спілкуємося з випускником тоді ще педучилища 1977 року Олександром Покидьком. До речі, він є автором книг «По шляху долі своєї» та «Отруєна кров» , які написані глибоко та цікаво, адже розповідається в них про реальне життя.

– Пане Олександре, на якому відділенні Ви навчалися і яким тоді було навчання?
– Я навчався на відділенні праці та креслення. Навчання було нормальне. Звісно, реферати писали від руки, хоча щось я не пригадую, щоб нас завантажували написанням рефератів. Доводилося чимало писати, конспектуючи класиків марксизму-ленінізму… У той час нинішній педколедж називався педагогічним училищем. Його приміщення було розташоване на вулиці Карла Маркса, 36. Наш випуск був останнім, що випускався зі старого училища. Ми допомагали перевозити майно в нове приміщення. Я в Прилуках не був років тридцять… Розповідали, що старе приміщення віддали школі, яка розташована неподалік, а гуртожиток, який був поряд, у дворі училища, так і залишили для студентів.
– А яким запам’яталося ваше педагогічне училище?
– Нинішнє приміщення коледжу й приміщення мого педучилища не порівняти. У нас не було їдальні, а був невеличкий буфетик, де стояло всього чотири столики, за якими сідали по четверо. Спортивний зал також був маленький – власне, як звичайна аудиторія, хіба що трошки більший. А секції з волейболу та баскетболу проводилися в спортзалі школи №5. Гардеробна також була тісненька, чергових там не було, тож ми обходилися самообслуговуванням. Актового залу педучилище не мало, а для загальних зборів чи загальних вечорів орендували міський Будинок культури.
– Їдальня, якщо вже згадали про неї, – одне з найголовніших місць для студента. Чим тоді вона могла порадувати?
– В асортименті буфету були чай, какао, томатний і яблучний соки, від яких у мене завжди була печія, якісь коржики, завжди вінегрет, холодні котлети й варені сосиски. Але й це не кожен міг купити – черга здоровенна, а перерва маленька… Тож на буфет не сподівалися, старалися приготувати сніданок удома чи то ходили до студентської їдальні технікуму гідромеліорації. Обідали в робітничих їдальнях бавовно-прядильної та взуттєвої фабрик, де можна було гарно підкріпитися за 50-60 копійок. Таке дозволити собі могли нечасто – для студента це було дорого.
– А як відпочивали тодішні студенти?
– Були у нас і вечори, але зрідка, в основному до великих свят, і якось нічого особливо не запам’яталося. Але добре пам’ятаю обов’язкову участь у демонстраціях до 1 Травня та річниці Жовтневої революції. За неявку могли й стипендію зняти – 30 карбованців. До речі, за квартиру платили 15.
– Кажуть, що той, хто не жив у гуртожитку, не пізнав справжнього студентського життя. Якими були тодішні гуртожитки?
– Я в гуртожитку не жив – місць було дуже мало. Тож поселяли туди в першу чергу тих студентів, у кого, наприклад, не було батька, далі – відмінників, комсоргів та старост груп. За чотири роки навчання я змінив три квартири. На останній жив два роки з товаришем по групі, її власником був старенький чоловік, дружина якого померла незадовго до мого поселення. У того дідуся були проблеми із зором, ми йому допомагали. Тепер розумію, що могли б приділяти йому й більше уваги, але в молодості мізки були забиті іншим… Та дідусь був задоволений нами. Згодом зізнався, що навіть не сподівався, що ми аж такі гарні та скромні хлопці.

Що ж, тодішнім студентам жилося нелегко: реферати писали від руки, конспектували класиків марксизму-ленінізму, місць у гуртожитку не вистачало… Не те, що зараз: знайшов матеріал в Інтернеті – й реферат готовий! Та хто знає, можливо, через тридцять років все знову кардинально зміниться?

Юлія Лисенко

Прочитано 2116 разів
Оцінити матеріал
(2 голосів)
Опубліковано в Молодь і час
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Уже з 6 квітня в місті Прилуки, як власне і по всій Україні, почали...
10 гривень – це багато чи мало?Насправді, спірне питання. З одного...
Коронавірусу в Прилуках немає У суботу 28 березня до Прилуцької...
Посильна допомога центральній міській лікарні 25 березня у...
Супермаркети, аптеки, середні магазини та малі кіоски...
У зв’язку з поширенням світом коронавірусу в навчальних...
Соціальний розвиток міста за минулий рік 11 березня в сесійній...
З метою упередження поширення коронавірусної інфекції COVID-19 з 18...
УКРАЇНАПрилуцька міська радаЧернігівськоЇ області ВИКОНАВЧИЙ...
Шановні працівники комунальної галузі! Кожного року в третю...

Хто на сайті

Зараз 2662 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама