№ 42
17  жовтня  2018 року

Герой нашого часу

  • Середа, Лист. 19 2014
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

Україна… Це слово викликає сьогодні не тільки гордість, а й неосяжний смуток. Ніхто уявити не міг, що в двадцять першому столітті буде війна. Сивочолі ветерани ще й досі прокидаються ночами від жахливих снів, народжених другою світовою війною. Але сон став реальністю – трішки зміненою. Два братні народи, які воювали проти спільного ворога, розпочали війну між собою…

Андрія, молодого хлопця у військовій формі, я зустріла в Києві. У його очах відбивалося глибоке переживання за свою країну. Будучи сама мешканкою Донбасу, я вирішила дізнатися про долю малої батьківщини та становище наших захисників у тому краї. У нас склався діалог.

– Добрий день. Ви боєць Нацгвардії?

– Так, зараз я у відпустці. В одному з боїв отримав поранення в руку. Воював у Луганській області, захищав місто Попасну.

– Звідки Ви родом?

– Із Західної України, живу в Івано-Франківську. В АТО пішов добровільно, адже мене турбує доля держави. Ми пройшли немалий шлях до одержання незалежності. Двадцять два роки прожили в самостійній державі, відчули себе господарями. А тепер «дехто» бажає розірвати країну на шматки. Вам би було приємно, якби хтось, прийшовши до Вашої оселі, почав усе ділити, як йому заманеться? Звичайно, що ні. Ось так і я не хочу віддавати ворогу частину своєї України.

– А як Ваші рідні поставилися до такого рішення?

– Із розумінням. Звісно, не хотіли відпускати, але згодилися з моєю думкою, бо їм теж небайдужа доля країни.

– І багато вас було із Західної України?

– Так. Було багато хлопців із Ужгородської, Тернопільської областей. Ми всі потоваришували, розуміючи, за що воюємо.

– Чи важко було на передовій?

– На блокпості нас кожного дня обстрілювали гарматами з міста Первомайська. Ми гідно відбивали напади. Тричі намагалися взяти Первомайськ, але не вдалося. У них теж багато техніки та зброї, навіть більше, ніж у нас.

– Багато було загиблих?

– Загиблі були, але більше поранених, як оце я.

– Як місцеві до вас ставилися?

– Із повагою. Нам приносили харчі, хоча в нас і своїх вистачало, але домашні страви все-таки рідніші.

– А ким Ви були в мирний час? Чим займалися?

– Я був оперативним працівником міськвідділу УМВС, боровся з наркоманією. Теж праця була не з легких, небезпечна.

– Що будете робити далі?

– Твердо вирішив, що повернуся в АТО. Не залишати ж своїх побратимів сам на сам із ворогом!

– Успіхів Вам. На Вас уся наша надія!

Ілона Ларіонова,

студентка ПГПК ім. І.Я. Франка

Прочитано 1590 разів
Оцінити матеріал
(1 голос)
Опубліковано в Молодь і час
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Восени минулого 2017 року одержувачам житлово-комунальних...
Уже найближчим часом можна буде очікувати облаштування...
14 жовтня щорічно відзначається День українського козацтва....
Як і обіцяли посадовці міської ради, 1 жовтня розпочав свою...
Шановні прилучани! Прийміть найщиріші вітання з Днем захисника...
Неспокійною видалася нічка із 8 на 9 жовтня. Близько 3:30 ранку до...
Усіх до одного ми повинні пам’ятати,Хто нас в цей час тяжкий на...
ОГОЛОШУЄТЬСЯ КОНКУРС на найкращу наукову роботу серед студентів...
Дорогі освітяни! Прийміть найщиріші вітання з професійним...
Напередодні нового опалювального сезону тема субсидій є однією...

Хто на сайті

Зараз 1874 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама