№ 29
18  липня  2018 року

Герой нашого часу

  • Середа, Лист. 19 2014
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

Україна… Це слово викликає сьогодні не тільки гордість, а й неосяжний смуток. Ніхто уявити не міг, що в двадцять першому столітті буде війна. Сивочолі ветерани ще й досі прокидаються ночами від жахливих снів, народжених другою світовою війною. Але сон став реальністю – трішки зміненою. Два братні народи, які воювали проти спільного ворога, розпочали війну між собою…

Андрія, молодого хлопця у військовій формі, я зустріла в Києві. У його очах відбивалося глибоке переживання за свою країну. Будучи сама мешканкою Донбасу, я вирішила дізнатися про долю малої батьківщини та становище наших захисників у тому краї. У нас склався діалог.

– Добрий день. Ви боєць Нацгвардії?

– Так, зараз я у відпустці. В одному з боїв отримав поранення в руку. Воював у Луганській області, захищав місто Попасну.

– Звідки Ви родом?

– Із Західної України, живу в Івано-Франківську. В АТО пішов добровільно, адже мене турбує доля держави. Ми пройшли немалий шлях до одержання незалежності. Двадцять два роки прожили в самостійній державі, відчули себе господарями. А тепер «дехто» бажає розірвати країну на шматки. Вам би було приємно, якби хтось, прийшовши до Вашої оселі, почав усе ділити, як йому заманеться? Звичайно, що ні. Ось так і я не хочу віддавати ворогу частину своєї України.

– А як Ваші рідні поставилися до такого рішення?

– Із розумінням. Звісно, не хотіли відпускати, але згодилися з моєю думкою, бо їм теж небайдужа доля країни.

– І багато вас було із Західної України?

– Так. Було багато хлопців із Ужгородської, Тернопільської областей. Ми всі потоваришували, розуміючи, за що воюємо.

– Чи важко було на передовій?

– На блокпості нас кожного дня обстрілювали гарматами з міста Первомайська. Ми гідно відбивали напади. Тричі намагалися взяти Первомайськ, але не вдалося. У них теж багато техніки та зброї, навіть більше, ніж у нас.

– Багато було загиблих?

– Загиблі були, але більше поранених, як оце я.

– Як місцеві до вас ставилися?

– Із повагою. Нам приносили харчі, хоча в нас і своїх вистачало, але домашні страви все-таки рідніші.

– А ким Ви були в мирний час? Чим займалися?

– Я був оперативним працівником міськвідділу УМВС, боровся з наркоманією. Теж праця була не з легких, небезпечна.

– Що будете робити далі?

– Твердо вирішив, що повернуся в АТО. Не залишати ж своїх побратимів сам на сам із ворогом!

– Успіхів Вам. На Вас уся наша надія!

Ілона Ларіонова,

студентка ПГПК ім. І.Я. Франка

Прочитано 1509 разів
Оцінити матеріал
(1 голос)
Опубліковано в Молодь і час
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

Нещодавно розпочалися роботи по капітальному ремонту доріг у...
16 липня у стінах міської ради знову зібралася комісія для...
До редакції «Град Прилуки» постійно звертаються жителі міста з...
АКТУАЛЬНІ ВАКАНСІЇ СТАНОМ НА 16 ЛИПНЯ 2018 РОКУ ПОЛІКОМБАНК –...
На ці сонячні липневі дні припадає ваше професійне свято – День...
Газопостачальники зобов’язують підприємців малого та...
6 липня 2018 року в сесійній залі міської ради відбулося засідання...
Закінчуються обмеження, пов’язані з весняно-літньою забороною...
З 2 по 16 липня в приміщенні читальної зали міської центральної...
10 липня в Прилуцькому краєзнавчому музеї ім. В. Маслова...

Хто на сайті

Зараз 864 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама