№ 15
14 квітня 2021 року

24.03.2021 12:39

22 березня Олександр Миколайович ДЖЕВАГА, батько загиблого воїна АТО/ООС Сергія ДЖЕВАГИ, отримав почесну відзнаку Національної гвардії України.
Військові приїхали до Прилук вручити відзнаку родині Джеваг особисто.
За зразкове виконання службового обов’язку, бездоганну сумлінну службу, відданість Військовій присязі та Українському народові Сергій Джевага отримав відзнаку Національної гвардії України посмертно.
Джевага Сергій Олександрович – солдат резерву Збройних сил України.
Після початку бойових дій пішов добровольцем. Командир мінометного розрахунку 2-го батальйону спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас».

10.03.2021 09:02

Громада нашого міста понесла тяжку втрату — на п’ятдесят дев’ятому році життя помер заслужений майстер спорту Радянського Союзу з легкої атлетики, член Національної збірної СРСР 1979-1985 років, чемпіон Європи з естафетного бігу 4х100м, чемпіон Світових змагань «Дружба», семиразовий чемпіон Радянського Союзу, видатний легкоатлет —


СОКОЛОВ Сергій Володимирович.


Яскрава особистість, професіонал, який віддав усього себе улюбленій справі життя — спорту.
За роки спортивної діяльності неодноразово ставав переможцем та призером чемпіонатів України, СРСР та Європи.
Більше десяти років Сергій Володимирович працював завідувачем сектору з фізичної культури та спорту Прилуцької міської ради.
Світла пам’ять про видатного спортсмена, людини високої моральності й духовності, назавжди залишиться в серцях вдячних прилучан.
Прилуцька міська рада висловлює глибоке, щире співчуття рідним і близьким покійного. 

Прилуцька міська рада

16.12.2020 07:24

11 грудня добіг кінця черговий, уже 12-й за ліком, конкурс «Благодійник року» імені меценатів Тарновських. Цьогорічне відзначення кращих благодійників мало свої особливості. У зв’язку з карантинними обмеженнями, викликаними пандемією, усі урочистості були скасовані.

Починаючи з 11 грудня (нагадаємо, День благодійництва відзначається в Україні щорічно в другу неділю грудня, тож цьогоріч він припав на 13 число), у приміщенні Департаменту інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю облдержадміністрації проходить передача відзнак для учасників конкурсу 2020 року.
Сьогодні ми можемо з гордістю констатувати: незважаючи на будь-які епідемії та війни, традиції доброчинства й милосердя, які здавна існували в Україні, продовжуються. І чим більші випробування випадають на долю кожного з нас, тим ціннішими є прояви милосердя та взаємодопомоги.
Діти-сироти та люди з інвалідністю, сім’ї, що опинилися в складних життєвих обставинах, учасники АТО/ООС, вимушені переселенці та багато інших громадян Чернігівщини – кожен із них потребує нашої посиленої уваги, розуміння, допомоги. І часто першими поруч опиняються саме благодійники та волонтери.

16.12.2020 07:14

Мило ручної роботи давно посіло місце вдалого, корисного та креативного подарунка. Зазвичай воно має у своєму складі натуральні компоненти, тому й користується великою популярністю.
«Град Прилуки» познайомився з прилуцькою майстринею, яка власноруч виготовляє креативне мило та продає його в Instagram. На сторінці handmade_for_you_prk Юлія Минка пропонує охочим вироби у вигляді цукерок, квітів, фруктів, звіряток, сніжинок, ялинок та ін. Як дівчина знайшла себе в подібному виді творчості та в чому полягає складність такого виробництва ми дізнавалися з перших уст.
Майстриня Юлія – ще зовсім молода дівчина, 1998 року народження, яка народилася в смт Мала Дівиця, а нині проживає в Прилуках. На сьогодні вона захищає диплом у Національному транспортному університеті в м. Київ, де навчається на факультеті менеджменту, логістики та туризму.
Як розповіла сама Юлія, з раннього дитинства вона захоплюється малюванням, але улюблене сімейне рукоділля – це вишивання, як бісером, так і нитками.
На сьогодні ж Юля знайшла для себе нове захоплення – створення різноманітних фігурних свічок і мила. Її креативне мислення та фантазія дозволяють створювати шедеври. А вже Інтернет-джерела, а точніше відомий серед молоді додаток «Instagram», надихнули її на створення власної handmade-продукції та відкриття власного Інтернет-магазину.
– Це Ваше захоплення зі школи?
– О, ні! Я цим почала займатися нещодавно. У школі я полюбляла малювати, займатися муліне та вишивати хрестиком і бісером. Вишивка – це взагалі наш сімейний талант (посміхається).
– Хтось із рідних займався таким видом діяльності?
– Миловарінням точно ні. Мама – громадський діяч, викладач у школі. Вишиває бісером і нитками. Вишила з бісеру собі українську сорочку. І бабусі мої теж вишивають.
– Новим захопленням заробляєте на життя?
– Ні, це було б голосно сказано. Це лише моє хобі, але, звісно, певний прибуток від нього є.

25.11.2020 08:19

Не буду шкодувати час
Всі спогади залишу там,
На діамантових світлинах,
Які всім внукам передам.

А Ви залишаєте фото на згадку? А в ретро-стилі? А з посмішкою?
Сьогодні Максим Дрожніков, прилучанин, фотохудожник зі стажем, розповість трошки про свій світ світлин. Тут не буде довгих розповідей про ретро «Смены» та «Зениты» і також про розкручені селфі з витягнутими губками. Лише автобіографічна розповідь людини, яка не народилася з палким бажанням жити з фотокамерою, а знайшла себе в цьому різнобарвному світі, як той, хто вміє побачити навколо гарне й перевести його у формат фотографії.
Ми всі хоч раз у житті фотографувалися. Різним способом, у різний час. Пам’ятаєте той свій перший фотознімок із коханою людиною? А отой невдалий кадр? Ой, як хочеться його виправити або й узагалі видалити. Але є люди, які вміють робити знімки завжди «комільфо», тобто одразу поцілити в яблучко. Одним словом – професіонали.
Маленька історія про людину, яка зробила себе сама. Максим не вважає себе суперпрофесіоналом, але сьогодні погодився на інтерв’ю, щоб трохи привідкрити для нас завісу свого нетаємничого, але все ж таки дивовижного світу мистецтва – створення фотообразів.

– Чому саме фотографія?
– Це Ваше запитання чи не найпопулярніше. Та тому, що зійшлося все в потрібний час у потрібному місці. Звичайно, коли я прийшов працювати в салон, то повинен був мати якісь навички фотографування. А це, можна сказати, було моє хобі. Особливо в подорожах.
– Тобто це не справа Вашої сім’ї, яка Вам передалася?
– Спеціально ні. Дідусь у мене займався трохи фотографією, але в ті часи багато хто, мріючи піймати чудовий кадр, проявляв плівку самостійно. Я ж тоді був ще маленький і не дуже в це вникав.
– Тож Ви навчалися фотографуванню чи це було просто захоплення?
– Десь років десять тому я зрозумів, що цим буду займатися, а на той час на ринку якраз ще не було таких масових професійних зйомок у залах, наприклад. І потрібні були нові спеціалісти з новим баченням, з новими методами й навиками проведення зйомки. І, звичайно, з надсучасними камерами та пристроями. А коли ти викладаєш приклади своїх робіт у соціальних мережах, інші бачать ці зразки і також бажають мати таку згадку на пам’ять. При цьому я не вважаю себе фотомитцем, але дуже люблю цю справу, живу нею, прагну досягти більшого, постійно навчаюсь і вдосконалююсь.
– Як можна назвати розвиток у цій галузі? Як виглядає прогрес?
– Зараз це все видно по якості зйомки та по обробці фото чи зміні ракурсів, фільтрів. З’явилися гарні фотоальбоми, наприклад, школярам на випускний. Постійно щось нове з’являється і, звичайно, це відображається й на нашій роботі. Неможливо передбачити наш розвиток і розвиток фото, бо це прямо залежить від моди, технологій і розвитку суспільства взагалі. Тому що з’являється нова техніка, конкуренція робить свою справу, а в цьому є свої плюси та мінуси. І треба завжди бачити напрямок, куди рухаєшся, і робити це обізнано.

07.10.2020 17:30

Дуже мало залишається ветеранів Другої світової війни, хто приніс у травневі дні 1945 року довгождану Перемогу.
4 жовтня нинішнього року на 96-му році життя померла шанована в нашому місті людина, учасник бойових дій, ветеран війни та праці, колишній головний інженер Прилуцького виробничого підприємства електромереж ЗАБУЛА Андрій Свиридович.
Народився Андрій Свиридович у грудні 1924 року в Борзнянському районі на Чернігівщині в багатодітній родині. З дитинства пізнав нелегку селянську працю.
У вересні 1943 року був мобілізований до Червоної Армії та зарахований до кулеметного училища одного із запасних полків Першого Українського фронту. Проявив себе хоробрим і сміливим воїном, не раз дивився смерті у вічі. В одному з боїв на Львівщині був поранений і після лікування направлений у мінометний полк, що базувався в Польщі на Сандомирському плацдармі. Даний полк брав участь у боях за міста Бранденбург, Потсдам і Берлін. День Перемоги зустрів у Празі.
У березні 1946 року у званні старшого сержанта був демобілізований. Батьківщина високо оцінила його бойовий шлях, нагородивши двома орденами Великої Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступеня, орденом Слави 3-го ступеня, медалями «За взяття Берліна», «За визволення Праги» та ін.

12.02.2020 07:46

Кажуть, що талант завжди родом із дитинства. Кожна людина народжується із зернятком у руці. Тільки треба знайти поле, де це зерно найкраще проросте.
Діти приходять у наш світ, щоб творити своє життя, знайти себе: хтось здібний до музики; хтось до науки; хтось пише вірші, а хтось малює.
Ось так ці зернятка потрапляють на наше поле, де з допомогою вправних керівників знаходять свою нивку. Саме так і зацвів ще один паросток у Прилуцькому Центрі творчості дітей та юнацтва.
У гуртку образотворчого мистецтва «Кольорові долоньки» під керівництвом Інни Кишиневської розвиває свій талант маленька дівчинка – Анна Тарасенко.

24.12.2019 07:53

За своє довге та непросте життя їй довелося пройти чимало – конц- табір, голод, не набагато легші повоєнні роки… Та все це лише додало міці її характеру, активності та неабиякій працелюбності. Мова йде про незмінного впродовж останніх семи років секретаря Президії Ради ветеранів Прилук Валентину Павлівну Трепач, яка 27 грудня відмічає свій 80-літній ювілей.
Виявляється, дитяча пам’ять вибіркова: головні події долі вона фіксує на все життя. І в першу чергу – найжахливіші. Саме такі жахливі спогади має Валентина Павлівна зі свого дитинства.
4-річною дівчинкою її, з мамою, бабусею та двома старшими сестрами, вивезли на примусові роботи до Німеччини. Як згадує Валентина Трепач, людей заганяли в ешелони, не дивлячись на вік. Це були товарняки без вікон, вагони для худоби, в яких усі їхали стоячи, бо й сісти не було можливості. Дорогою помирало багато людей, тіла яких німці просто викидали з потяга на зупинках.
Уже в Гамбурзі, в концентраційному таборі всіх постригли та видали смугастий одяг. Робота знаходилася всім – і дорослим, і дітям, таким як була Валентина. Жалості з боку наглядачів не було ні до кого. Але це жахіття тривало лише два роки, чи не найстрашніші роки в її житті. І нарешті визволення, повернення додому, на Харківщину. Та випробування для Валентининої сім’ї не припинилися – домівку зруйновано, довелося будувати землянку, спати на підлозі. Та все ж вони були щасливими, що повернулися, що всі разом, і всі живі.
Перші повоєнні роки були тяжкими – люди пухли від голоду. Мама Валентини Павлівни їздила товарним потягом у Брянськ, де міняла мило та сірники на лушпиння від картоплі, з якого варився хоч якийсь суп. Але ж усе пережили. І той період життя ще більше додав сили духу малій Валентині. Хоч як було важко, а всі троє дівчат успішно закінчили школу, отримали гарну освіту.
Валентина Трепач закінчила швейне відділення технікуму легкої промисловості і з часом отримала направлення на Чернігівщину – в Прилуки, які вже давно стали для неї рідним містом. Ця вольова жінка ніколи не боялася та не цуралася роботи. І доказом цьому є 57 років безперервного трудового стажу. Працювала майстром швейного виробництва, інженером технологом, головним інженером. А останні 27 років перед заслуженою пенсією – військовим представником на швейних підприємствах Прилук, які виконували спецзамовлення для Міністерства оборони. На фабриці головних уборів шили пілотки, літні костюми, на швейній – ватні куртки і брюки, на «Прилучанці» – літні й зимові костюми, на шкіргалантерейній – сумки. На взуттєвій – черевики, чоботи. За підписаними Валентиною Павлівною документами продукцію відправляли вагонами по всьому Радянському Союзу.
За сумлінну працю та своє «таборове» дитинство Валентина Трепач нагороджена багатьма медалями («За доблесний труд», «За трудову відзнаку», «Ветеран праці», «Захиснику Вітчизни»), ордени «За мужність» ІІІ ступеня та святої княгині Ольги ІІІ ступеня, а також чимало ювілейних нагород.

Фото зі статті

Шановна редакціє газети «Град Прилуки» Я – простий житель...
Із приходом весни так звана толока в усіх без винятку...
Робочий тиждень розпочато з апаратної наради 12 квітня міський...
Днями на мою адресу надійшов лист від так званої депутатської...
Більшість українців виступають за введення «жорсткого»...
Скоро батареї в українських будинках стануть холодними В...
КП « Послуга» на сьогодні є одним із виконавців міської Програми...
Комунальне підприємство «Послуга» розглянуло питання про...
Посилання для переходу: https://ideabank.ua/uk/product/credits-icc
26 березня в місті Прилуки відбулося урочисте відкриття...

Хто на сайті

Зараз 3057 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама