№ 46
13 листопада 2019 року

13.11.2019 08:24

Сьогодні майже жоден із нас не може уявити свого життя без музики. Її слухають під час роботи, по дорозі додому, на прогулянках, а іноді навіть засинаючи. Адже без пісень буденні справи відразу втрачають кольорові фарби, усе стає сірим, похмурим і нецікавим.
Музика – це те, що ми не тільки слухаємо, але й відчуваємо. Саме пісні допомагають формувати почуття та думки, розширювати світогляд і навіть вчитися. А ще пробуджувати творчі здібності. Про це, як ніхто більше, знає наша талановита семирічна прилучанка.
Владислава Сребродольська – звичайна школярка Дідівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів. Дівчинка навчається в другому класі, але вже проявляє свою сильну особистість та обдарованість. Вона добре вчиться, ходить до Прилуцької майстерні творчих ідей РБК «Чарівні пальчики» та співає в театрально-естрадному ансамблі «Позитив». Незважаючи на таку завантаженість, усі заняття відвідує із задоволенням, а співати на шкільних святах для малечі й узагалі – рай.
«Усе почалося ще в садочку №8 під назвою «Берізка». Там уважні вихователі й розгледіли талант нашої донечки. Бо виконала вона свою першу пісню «Я лисичка, я сестричка» просто бездоганно. А за нею й «Ой, пшеничечко-пшеничечко, золоті зернята». Не довго роздумуючи, ми пішли на прослуховування у школу мистецтв. І пройшли. Радості не було меж, адже будь-хто бажає своїй дитині тільки найкращого», – розповідає з посмішкою пані Марина.
Голос – як прояв особистості. Адже соло дівчинки звучить природно і від усієї душі. Без перебільшення, музика – її друге «я». Незважаючи на те, що заняття у Влади два рази на тиждень, удома школярка співає чи не кожну хвилину. Головне – ніяких «табу» в музиці для неї немає й бути не може. Здається, юна леді знає безліч композицій. У її щоденному репертуарі є не тільки сучасні хіти, а й українські народні пісні. Є у Владислави й кілька костюмів, багато елементів яких виготовлені власноруч, зокрема, вишита сукня та прикраси. Адже перед кожним шкільним святом мама пильно дбає про сценічний образ дівчинки.

06.11.2019 08:30

Днями до редакції надійшов лист із таким закликом аж із Краснодару (Росія). Шабля Володимир Никанорович звертається до нас і всіх прилучан із проханням допомогти в розшуку родичів, які ще можуть проживати на території нашого району.
У 40-60-х роках Володимир Никанорович проживав в Україні – в с. Мечет (Грушківка) Гребінківського району Полтавської області. Так склалося, що після закінчення ВУЗу в Києві залишився жити в Росії, зв’язок із рідними обірвався.
Відомо, що в ті далекі роки в селі проживала Осадча Катерина Зіновіївна з дітьми – Аллою (1940 р.н.) й Тамарою (193? р.н.). Вона товаришувала з матір’ю пана Володимира (Шаблею Варварою Луківною). Пізніше стало відомо, що вони виїхали з села до Прилук.
Якщо вам щось відомо про людей, яких розшукують чи про їхню рідню – повідомте, будь ласка, в редакцію (3-52-99). Спробуємо допомогти рідним людям знайти один одного.

04.09.2019 06:42

Цього року, 31 серпня, виповнилося 94 роки від дня народження Андрія Івановича Буренка.
Відомому прилуцькому художнику та поету дісталося складне та водночас цікаве життя. Воно принесло йому важкі випробовування. У вересні 1942 року Андрія Івановича вивезли до Німеччини, де він був змушений працювати на металооброблювальному заводі. Після звільнення у квітні 1945 року потрапив до Червоної армії, але через кілька днів отримав поранення, яке залишило про себе згадку до кінця днів – два осколки так і не вдалося витягти. А в 1947 році Буренка заарештували за «наклеп на радянську дійсність, схвалення німецького строю та контрреволюційні випади проти вождя народів» і засудили до 10 років таборів. Лише 1954 року відкрилися ворота на волю...
Але водночас, така нелегка доля виховала Андрія Івановича як добру й тактовну людину та подарувала щасливе подружнє життя, улюблену роботу, багатогранну творчість.
А захоплень у митця було вдосталь. З-під його різця вийшло до 200 екслібрисів. Андрій Іванович цікавився історією рідного краю, не тільки художньо оформив музейну газету «Скарбниця», а також дописував до неї краєзнавчі статті.

07.08.2019 06:55

(до славного ювілею, про людей хороших)

Скотнікова Лідія Афанасіївна –
відмінник НО, вчитель-методист Прилуцького гуманітарно-педагогічного коледжу, лектор, «Жінка року – 2017», голова клубу «Джерело».
Цю біляву симпатичну, тендітну не пороках, жінку знають у місті Прилуки... Її можна побачити всюди: в Прилуцькому педколеджі, в школах міста, на зібраннях громадськості, в бібліотеках та книгарнях (найчастіше). Чому? Це інтелектуальна жінка. Розум і знання її настільки глибокі та різносторонні, що де б вона не виступала, вражає її обізнаність, серйозність підготовки, вміння аналізувати... Професіоналізм ніколи їй не зраджує, у спілкуванні вона ерудит, який ніколи не покаже свою перевагу над аудиторією.
Я знаю її як колегу по школі №10 і як лектора «Джерела». Як вчитель – вона про­фесіонал високого класу, як лектор – вмілий пропагандист книги та культурних надбань людства. Виступи її завжди тематично інформативні, глибокі та емоційні. Лідія Афанасіївна систематично працює над собою, удосконалюючи свій фах. Жага до знань (особливо літературно-краєзнавчих) визначальна. Пам’ятаю, коли їздили на Черкащину – батьківщину Богдана Хмельницького, вона була невтомною: уже коли всім забракло сил і бажання сприймати, вона наполягла ще відвідати Чорний ліс гайдамаччини... Така вже вона людина.
А все почалося зішколи... Далекі повоєнні роки: руйнація, книжок немає, але тим більше бажання вчитися. Пригадую: любов до книги та читання викликали в ній, і сприяли вибору професії, її вчителі літератури Кока Лідія Костянтинівна та Литвинець Валентина Миколаївна. А ще – мамині брати, які розповідали художні твори в довгі зимові вечори й підкріплювали цим самим у племінниці любов до читання.

15.05.2019 06:50

Прилуки – це в першу чергу місто, в якому відбуваються значні події, перетинаються долі та вирує життя тисяч городян. Адже будь-який затишний куточок тут, нагадує кожному жителю найцінніші моменти з його життя. Але все частіше люди висловлюють своє невдоволення, говорять про те, як необхідні зміни в місті, але наразі нічого для цього не роблять. Усі чекають, що місцева влада сама якимось чином дізнається, які потреби в її городян.
Тому «Град» вирішив поцікавитись у місцевих жителів, яких конкретних змін вони хочуть та які проблеми турбують кожного з опитаних. Вуличні перехожі, як не дивно, охоче дають коментар, але розповідати про себе не бажають, тому ми зафіксували лише імена.
Валентина: «Змінила б вулиці, дороги та вивіз сміття. Вулиці криві, тротуари нерівні – складається враження, що ти знаходишся в якомусь селі, а не в місті. А також прибиральники належно не виконують свою роботу, тому в деяких районах взагалі вулиці нагадують сміттєзвалища».
Олександр: «Якби я мав можливість реалізувати свої плани щодо покращення життя в місті, то зробив би щось для молоді. Адже вони тому і сходять з розуму, витівки всілякі вигадують, бо зайнятися більше нічим. Немає в нас нічого цікавого, тому і шкодять, як можуть».
Катерина: «Доцільно було б встановити по місту кілька точок для збору вживаного одягу. Адже часто, роблячи генеральне прибирання, ми вирішуємо позбутися десятків речей, які могли б стати в нагоді людям із нижчим соціальним статусом».

13.03.2019 09:06

Разом із красою жінки приносять у поліцію порядок і заохочують чоловіків до здорової конкуренції

У Прилуцькому відділі поліції активну боротьбу зі злочинністю ведуть 27 жінок. Вони сумлінно виконують непрості обов’язки – в їхніх руках слідство, кадри та порядок.
«До моїх обов’язків належить підбір людей, які бажають пов’язати своє життя з правоохоронною системою. З власного досвіду скажу, що коли по-справжньому любиш свою справу, то сімейні клопоти зовсім не заважають у роботі», – сказала майор поліції Наталія Погребняк, яка працює в правоохоронних органах майже 24 роки.
«До нас приходять неповнолітні, які скоїли злочини; батьки, які несуть адміністративну відповідальність за своїх дітей, а ще надходять рапорти з місць, де відбулися надзвичайні події за участі дітей. Якщо хоч в одному документі є слово «дитина», він відразу потрапляє до мене. За день таких паперів буває чимало. Та це лише третина від загальної картини роботи в поліції. Буває й так, що нетверезі батьки чинять опір поліцейським. Та найтяжче в моїй роботі шукати зниклих дітей, а найприємніше – знаходити», – поділилася досвідом інспектор ювенальної превенції, старший лейтенант поліції Юлія Міщенко.
«Робота, яка приносить задоволення, по-особливому цінується. Тоді виконання непростих обов’язків професії проходить легко. Бажання опановувати поліцейську справу завжди було пріоритетним у моєму житті, тим більше, що на підтримку та розуміння з боку родини завжди можу розраховувати, адже мій чоловік теж поліцейський. Хочу жити в країні, де дотримуються законів та є порядок. Звичайно, не все створюється миттєво. Але якщо всі ми – і громадяни, і поліція будемо працювати над цим, довіряти один одному, то зможемо досягти злагоди й порядку», – у цьому впевнена дільничний офіцер поліції сектору превенції, старший лейтенант поліції Юлія Жукова.

13.03.2019 08:38

До 125-річчя від дня народження Сергія Миколайовича Ждановича

Кожна людина приходячи в цей світ вибирає для себе стежину, якою вона буде йти протягом життя. Шлях служіння людям обрав для себе заслужений лікар України, уродженець м. Чуднів на Житомирщині Жданович Сергій Миколайович.
Народився майбутній хірург 12 березня 1894 року. У шестирічному віці разом із сім’єю він переїхав до Києва, де згодом закінчив першу гімназію та вступив на медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Поряд із навчанням працював фельдшером хірургічного відділення госпіталю. Така сумісність давала майбутньому хірургу не лише теоретичні знання, але й корисні практичні навички. По закінченню навчального закладу Жданович залишився трудитися в госпіталі ординарним хірургом. Потому перейшов на роботу до Київського травматологічного інституту, а протягом 1921-1934 років обіймав посаду завідуючого лікарнею в с. Парафіївка Ічнянського району. За 13 років роботи в сільській лікарні він істотно підвищив свій професійний рівень, здійснивши 2500 операцій. Серед них операція по завороту шлунка зі зміщенням селезінки була описана в журналі «Новий хірургічний архів» і була однією з перших таких операцій, проведених в Україні.
З травня 1934 року й до останніх днів свого життя Жданович працював головним лікарем і завідуючим хірургічним відділенням Прилуцької міської лікарні. За цей час особисто ним і під безпосереднім його керівництвом було зроблено 15 тисяч операцій. Професіонал, щира та добра людина – таким знали прилучани Сергія Ждановича, тому й не дивно, що кожен хворий намагався потрапити на прийом саме до цього лікаря.

06.03.2019 08:44

А як багато ви знаєте про своїх колишніх однокласників? Отак закінчуєте школу, розбігаєтеся по життю хто куди, і не факт, що пересічетеся знову. Страшно подумати, але минуло вже цілих 18 років, відколи я закінчила школу – Прилуцьку гімназію №5. Тоді, з переходом у 5 клас, кожному класу надавалася якась спеціалізація – поглиблено вивчався один із предметів. У нас же все було цікавіше. Ми були першим у місті, експериментальним, як тоді казали, художнім класом. Учнів зібрали з різних шкіл міста, виявивши певними завданнями хист до малювання. Після нас був ще один такий набір, та й усе – не прижилося. Але свої 5 років у спеціалізованому класі ми відучилися.
Чесно сказати, по закінченню школи небагато однокласників продовжили навчання в художніх вузах. Мабуть, їх на пальцях однієї руки перерахувати можна. Але все ж кілька чоловік мали дуже непогані дані для того, щоб досягти значних успіхів в образотворчому мистецтві або й стати відомим художником.

Фото зі статті

Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Прийміть...
Сьогодні радіо виступає одним із невід’ємних аспектів засобів...
Як відомо, з 1 жовтня запроваджено новий механізм фінансування...
29 жовтня відбувся конкурс з визначення оператора уповноваженого...
Як приємно, коли комунальні служби оперативно реагують на твої...
Дуже часто ми стикаємося з тим, що до деяких водойм навіть не...
Як театр починається з вішака, так і місто розпочинається з...
З 31 жовтня на 1 листопада настає ніч, повна жаху та шалених...
Шановні працівники культури! Прийміть щирі вітання з нагоди...
Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку –...

Хто на сайті

Зараз 2755 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама