№ 25
19 червня 2019 року

08.06.2016 08:31

7 червня 2016 року рідні, колеги, однокласники, друзі, сусіди провели в останню путь знану в місті людину, керівника ТОВ ВТФ «Керамік-Прилуки»  ПЕТРЕНКА Володимира Миколайовича.

Після тяжкої хвороби на 63 році життя перестало битися серце чоловіка, батька, друга, знайомого, керівника, просто корінного прилучанина, який мріяв ще багато чого здійснити. Його азарту можна було позаздрити – він умів запалити своїми ідеями багатьох. Любив сім’ю, дітей, а особливо внуків. Поряд із Володимиром Миколайовичем не було сумно, він завжди вмів знаходити позитив, підбадьорити, пожартувати.

29.07.2015 08:02

Проблема забруднення довкілля є однією з вічних. Тому не дивно, що люди намагаються придумати все більше шляхів її вирішення. Один із них – встановлення роздільних контейнерів для сміття. У Європі цю ідею підтримали та втілили в життя вже давно. Орієнтуючись на європейський досвід, у Києві, Львові, Донецьку, Черкасах теж були встановлені такі сміттєві баки.

Чи варто встановлювати роздільні контейнери для сміття в Прилуках? Відповіді на це запитання «Град» отримав від жителів міста.

 

Оксана Самосюк, 37 років:     (ФОТО)

– Звісно, я вважаю, що це чудова ідея. Наше місто поступово повинне перетворюватись на європейське, підтримуючи такі корисні ідеї.

Влад Каїка, 18 років:

– Я навчаюся в Києві й не раз бачив, як люди роздільно викидають сміття. На превеликий жаль, такі контейнери встановлюють не скрізь, а в Прилуках більшість громадян навіть не чули про таке.

Микола Кубрак, 62 роки:     (ФОТО)

– Я завжди підтримую прагнення молоді змінити наше місто. Не маю нічого проти того, аби прилучани роздільно викидали пластик, папір, скло. Але далеко не всі люди в нашому місті викидають своє сміття у звичайні сміттєві баки, а в такі, можливо, тим більше не будуть. І це велика проблема прилучан.

Олександр Гуржій, 18 років:     (ФОТО)

– Я вже давно підтримую цю ідею. Довго розмірковував про це, навіть писав на сайт мера нашого міста. Але відповіді так і не отримав. Прикро, що молодь хоче змінювати Прилуки на європейський лад, але підтримки влади в цьому не відчуває.

Галина Легка, 65 років:

– Не бачу в цій ідеї нічого поганого. Я думаю, що люди кидали б сміття в такі контейнери, якби вони були в нашому місті.

Надія Кебро, 43 роки:     (ФОТО)

– У такий спосіб буде легше викидати сміття. І довкілля стане чистішим, і сміттєві баки будуть привабливішими.

 

Думками прилучан цікавилася

Ганна Пальоха,

студентка ПГПК ім. І.Я. Франка

 

29.07.2015 07:59

У житті людини одного разу настає той переломний момент, коли все кардинально може змінитися. Для когось у кращий бік, а для когось і навпаки, адже ніхто не застрахований від того, що буде завтра. Так сталось і з нашою героїнею Женею Нагорною. Не кожна людина має таку силу волі й завзятість, як Євгенія.

Доля звичайної дівчинки, яка раділа своєму життю, круто звернула вбік. У віці 4 років Женя потерпіла від пожежі. На щастя, дівчинка вижила, але отримала 45 відсотків опіків тіла та залишилася без пальців рук. У такі моменти люди не знають, що робити далі, багато хто здається, але  наша дівчинка – сильна!

Женя пройшла тривалий реабілітаційний період – загалом 36 операцій, а у вересні цього року готується до наступної операції. Підтримують її батьки й брат, які завжди поряд. А ще – вірні друзі. Із найкращою подругою Оленою Женя познайомилась у Центрі соціальної реабілітації дітей-інвалідів і товаришує досі. До речі, в ЦСРДІ дівчина навчилася гарно вишивати бісером. Важко уявити, як непросто їй нанизувати маленькі намистинки на голку й вишивати, та який же гарний результат виходить із цих великих старань! Так само і в малюванні, яким Женя теж захоплюється.

15.07.2015 07:31

70-летию Победы и 100-летию Прилукского гуманитарно-педагогического колледжа посвящается

 

Буквально за несколько дней до 100-летнего юбилея Прилукского гуманитарно- педагогического колледжа я обнаружил в домашнем архиве папку ярко-красного цвета, выпущенную к 50- летнему юбилею Прилукского педтехникума. Папка принадлежала моему отцу, Владимиру Зиновьевичу Ленскому, выпускнику Прилукского педучилища, а затем Государственного Ленинградского педагогического института. Из папки вылетел маленький листочек с несколькими строчками, написанными от руки:

У меня два сына

Две надежды

Две юности

У меня две вечности

В запасе...

Чую, батьку, чую твоё обращение к нам, твоим сыновьям, через десятилетия. Два сына было у тебя, а у меня – старший брат Евгений, подполковник, испытатель ракет на Оренбургском полигоне, затем преподаватель Саратовского политехнического института.

Судьба оказалась жестокой. Женю увезли в больницу из-за сердечного приступа. Никого из иногородних родных он не известил. В палате, кроме Жени, с подобным диагнозом находился ещё один больной, тоже подполковник. И вот зимой в ночь с субботы на воскресенье Жене стало плохо. Кнопка – извещатель дежурной медсестры – не работала. Утром обнаружили бездыханное тело Жени и коллегу, потерявшего сознание на пороге палаты. Он ползком пытался достичь коридора, чтобы позвать кого-нибудь на помощь…

25.06.2015 06:26

Меморіальні дошки стали для городян маленькими зірочками, що розсіюють темряву пройдешнього, повертають із небуття образ людини, яка не просто гідно пройшла життєвий шлях, а й віддано працювала для благополуччя Прилук та жителів міста. Саме таким скоромним трудівником був статський радник, податковий інспектор Прилуцького та Пирятинського повітів Геннадій Іванович Карамзін, чиє ім’я неодноразово звучало під час урочистого відкриття меморіальної дошки на розі вулиць Земської та Костянтинівської. У його садибі минули дитинство та юність Маслових – Сергія, Ганни, Василя, Анастасії, Володимира, він став справжнім батьком нерідним дітям, виховав, вивчив, допоміг знайти свою стежину в житті та зробив усе, щоб майбутнє дітей стало щасливим.

До речі, дата відкриття дошки була обрана невипадково: 15 червня 1945 року перестало битися серце Геннадія Івановича, а через 70 років прилучани віддали шану його пам’яті, повернувши з небуття його ім’я. Тож настав час детальніше розповісти про життя та працю Г.І. Карамзіна, котрий вважав Прилуки рідним містом, дбав про його добробут, у пекельні 1917-1922 роки регулярно ходив на службу, щоб зберегти від руйнації фінансову систему повіту.

10.06.2015 07:31

6 червня поточного року на вісімдесят сьомому році зупинився годинник життя авторитетного прилучанина Серафима Михайловича Чалого

 

Ленінградець за походженням, він мав різноманітні інтереси. Юнаком закінчив балетну школу й успішно виступав на сцені Ленінградського театру опери та балету. У часи ж зрілої молодості (50-60-і роки минулого століття) кардинально змінив уподобання: закінчив Сіверодвинське льотне військове училище (Архангельська область). А значить, служив у різних регіонах колишнього СРСР, у тому числі й у доблесному Прилуцькому полку авіаційним техніком, швидко здобувши звання майора. У тому статусі й вийшов у відставку. Мав чудову родину: дружину Лідію Дем’янівну, судового патологоанатома, й сина Олександра, викладача англійської філології.

Жадібний до роботи, Серафим Михайлович не сидів без діла й будучи пенсіонером. Затятий член товариства книголюбів, він охоче переймався патріотичним вихованням молоді. Залюбки виступав на зустрічах із школярами, студентами, робітниками, освітянами та відвідувачами територіального центру, коли того вимагала серйозна дата. Любили пана Чалого не лише за цікаві бесіди, а й за делікатну манеру розповіді, за його повагу до думки опонента навіть тоді, коли вона геть не співпадала з його власною. Без перебільшення, то була особистість, взірець справжнього інтелігента, гідного наслідування.

06.05.2015 07:48

Життя не вічне – з кожним роком усе менше залишається поруч із нами свідків і творців Великої Перемоги. І саме зараз історія ставить перед нами надзвичайно важливе завдання: зберегти й передати наступним поколінням пам’ять про героїчних батьків, дідів і прадідів, які відвоювали мир на Землі. Виконати цю відповідальну місію під силу лише тим людям, які живуть за прикладом своїх відважних пращурів.

Знаний у Прилуках ветеран війни Борис Митрофанович Літовчак пішов у вічність уже майже 15 років тому – 22 вересня 2000 року перестало битися його серце. Він успадкував воїнську доблесть від батька, учасника Першої світової, та передав її своєму внуку. Капітан Збройних Сил України Мирослав Баженов нині несе службу на кордоні з Кримом, у боях за визволення якого прославився його дід і який торік відібрали в України. Пропонуємо вам, шановні читачі, розповідь українського солдата про людину, життєвий шлях якої став для нього зразком мужності й істинної любові до Батьківщини.

 

29.10.2014 07:39

На гостині у пані Алли Колісніченко

 

Красива у своїй духовній зрілості Алла Миколаївна Колісніченко добре містянам відома. Це колишня акушерка жіночої консультації Прилуцької міської лікарні, володарка медалі «Ветеран праці», численних грамот і подяк від керівництва лікарні. Але, як і годиться, для початку дослухаймося думок бодай кількох її колег.

Фото зі статті

Доля 10-х класів у 2019-2020 навчальному році У ході засідання...
Із питань маркетингових інструментів у формуванні бренду міста,...
Навесні, допомагаючи жителям будинку №13 по вул. Саксаганського...
Освіжитися за кілька секунд у спеку можна в середмісті Прилук. На...
Дорогі медичні працівники! Прийміть найщиріші вітання з нагоди...
Медики – розмовна назва, яка об’єднує медичних працівників усіх...
3 червня розпочала свою роботу окружна виборча комісія з виборів...
Проблеми безпритульних собак ми торкалися не раз. І це дійсно...
АКТУАЛЬНІ ВАКАНСІЇ СТАНОМ НА 10 ЧЕРВНЯ 2019 РОКУ АНІКІН СЕРГІЙ –...
Останнім часом електронні петиції стають усе популярнішими....

Хто на сайті

Зараз 1243 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама