№ 37
11 вересня 2019 року

06.02.2019 07:59

Хтось може подумати: «Який інтерес займатися тяжкими справами, тягати гирі, коли є легка атлетика чи інші види спорту. Звідки така пристрасть може з’явитися?»
Від футболу до самбо (вільна боротьба), а далі – гирьовий спорт. Такий шлях пошуку себе в спорті пройшов 24-річний прилучанин Олександр Кушнір. Кубки, медалі та грамоти прикрашають оселю молодого спортсмена. Призові місця в області тішать пам’ять. Озирнувшись можна сказати, що не даремно подолано такий шлях, не були марними ранні підйоми, підіймання гирь попри біль.
Спорт Сашка приваблював завжди. У шкільні роки, як і більшість хлопчаків, грав у футбол. А вже ставши студентом, спробував себе в гирьовому спорті та самбо – одному з найпопулярніших видів спортивних єдиноборств, який на даний час широко культивується на міжнародній спортивній арені. Тоді ж були перші турніри та змагання, які щоразу доводили, що спорт – це не просто забавка.
Олександр і досі не може проміняти тяжкий спорт на сигарети та алкоголь. Навіть після Агротехнічного коледжу він продовжує підтримувати себе у формі. Ранкові пробіжки, штанги та гирі являються невід’ємною частиною дня. Здоровий спосіб життя для юнака завжди в тренді.

03.10.2018 07:04

Так сталося, що 22 червня 1941 року хлопці десятого класу Ряшківської середньої школи за розпорядженням районного відділу освіти мали поїхати до Іваницького військкомату, аби стати на облік. Зі святковим настроєм, із атестатом зрілості разом із учителем військової підготовки, група випускників прибула до місця призначення. Тут хлопці дізналися про страшну біду – рано вранці фашистська Німеччина напала на Радянський Союз.
Серед групи хлопців був випускник школи Микола Однолько. Він тоді не знав, як складеться його подальша доля і що він пройде суворими шляхами війни, захищаючи рідну землю, визволяючи країни Європи.
5 вересня 1941 року він теж запам’ятав – саме цього дня він був призваний до лав Червоної Армії. У Чугуєві, Харківської області, освоїв військову спеціальність розвідника, артилериста, сапера.
Після навчання воював на Південно-Західному фронті. Отримав поранення. Після одужання був учасником Корсунь-Шевченківської операції, брав участь у завершальних діях по знищенню найбільшого угрупування ворожих військ. Йому довелося брати участь у звільненні Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Австрії. Про те, як він воював, свідчать нагороди: Орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта».

03.10.2018 06:58

Болем у серці багатьох прилучан відгукнулося повідомлення про раптову смерть Сакун Лариси Олександрівни, її добре знають прилучани. Працювала в комсомолі, інструктором міськкому партії, 14 років у виконкомі міської ради депутатів, бо володіла високими якостями людини. Це те, що потрібно було для відповідального секретаря міської ради. На той час депутатський корпус міського органу становив 220 депутатів (нині 34). Вона контролювала й допомагала місцевим обранцям виконувати накази виборців, вирішувала питання життєдіяльності міста Прилуки.
Її талант організатора проявився й тоді, коли почала працювати на громадських засадах у міській організації ветеранів. Саме вона організувала тут волонтерську групу, члени якої допомагали матеріально малозабезпеченим прилучанам. Лариса Олександрівна зібрала кошти для увіковічення пам’яті прилучан, які звільняли місто від фашистів, трьом із них, за її ініціативою, встановлені меморіальні дошки. А ще зробила, якщо так можна висловитися, «літературний подвиг», написавши 180 нарисів, замальовок про прилучан і учасників Великої Вітчизняної війни, які на фронтах проявили героїзм і відвагу. Про те, що всі розповіді написані талановитою людиною, свідчить той факт, що в книгу «Йшли в бій молодими», що видана в Чернігові, були включені 10 розповідей про прилучан, написані Ларисою Сакун.

06.12.2017 08:22

У     пропонованій читачам статті мова піде про нашу землячку Івченко Катерину Миколаївну (1892-1983), активну учасницю двох світових війн, які стали жахливим досвідом сучасного ведення воєнних дій.

Катерина Миколаївна Івченко народилася 8 грудня 1892 року в селянській родині села Канівщина Прилуцького повіту (за тодішнім територіально-адміністративним поділом). Дитинство й юність, як і в її однолітків, проходили в умовах повсякденної нелегкої селянської праці, яка привчила молоду дівчину до сумлінного виконання своїх обов’язків по догляду за домашньою худобою, по обробітку землі-годувальниці чималої селянської родини.
Коли почалася Перша світова війна 1914-1918 рр., Катерина Івченко вирішила змінити професію землероба на професію сестри милосердя (так тоді називали медичних сестер). Цьому сприяло оголошення переходу в повіті й у місті Прилуки на воєнний стан, надруковане в місцевій газеті «Прилукский голос».
У №6 газети за 25 липня (тут і далі за старим стилем) було також зазначено: «Необхідно приступити до організації допомоги пораненим і хворим воїнам, так як ми живемо на близькій відстані від можливого епіцентру бойових дій і, очевидно, невдовзі після першої серйозної справи поранені воїни будуть передані нашому піклуванню».
Тут же місцевий Комітет Червоного Хреста звертався до жителів Прилук і повіту з палким закликом надати йому посильну допомогу. Зверталася увага на те, що допомога може бути надана як пожертвуваннями, так і особистою працею.

04.10.2017 06:58

Нині юнацтву видається, що призначення хустки – суто функціональне. Мені стало цікаво дослідити та переконатися, що хустка – це справді стародавній оберіг українців. Так, 23 вересня на Воздвиженському ярмарку в нашому місті я випадково зустрілася з прекрасними людьми Іванченко Ольгою Василівною, 1940 року народження, та Чернєцовою Лідією Анатоліївною, 1938 року народження, які розповіли мені, що насправді в Україні це не просто головний убір жінки. Навпаки, хустка широко використовувалася не тільки в побуті, обрядах, а ще символізувала рідну домівку, кохання й материнську любов. Наприклад, ще у 70-80-х роках минулого століття в селі хлопця, який запрошував прийти відсвяткувати його проводи до армії, перев’язували хусткою. І тугенько, щоб повернувся живим і здоровим. Поверх іншої в’язали своєю у кожному дворі, в який він заходив. Село мале, та пройшовши його все, юнак відчував, що від хусток і добрих побажань груди ставали, як щит.
Хусткою українка закривала волосся на голові, але у неї завжди було відкрите обличчя. Це свідчить про велике волелюбство українок. Хустка як невід’ємний елемент одягу підкреслює його буденність чи святковість, інформує про родинний, матеріальний статус жінки, нагадує її обов’язки. Дівчатам належить ходити з відкритою головою, але це не завжди можливо. Стужа взимку та спека влітку змушують їх покривати голову хусткою. Для цього складають хустку навкіс трикутником і обмотують її навколо голови, а тім’я залишають відкритим, щоб волосся було видко. Зимою ж дівчата закутуються, як молодиці. У протилежність до дівчат жінки в Україні ходили завше з покритою головою. На другий день після весілля жінці покривали голову хусткою й уже після цього «ходити простоволосою» вважалось непристойністю.

16.08.2017 06:49

Студентська пора – це найкращий і найцікавіший час у житті людини, яка лише починає робити свої перші самостійні кроки. Ці роки, присвячені пошукам істини, творчості, прагненню до досконалості. Вони найщасливіші в житті: поглиблюється пізнання світу, відбувається становлення особистості та обирається подальший шлях.
Наразі вже пройшла вступна кампанія й хотілося б дізнатися про її результати в молодих прилучан. «До якого вузу вступили?» «Що було пріоритетом при виборі конкретного навчального закладу?» та «Які враження залишила вступна кампанія у пам’яті, тепер уже колишніх, школярів?» Із такими запитаннями «ГП» звернувся до місцевої молоді.

Шевченко Марина:

– З а к і н ч и в ш и  Прилуцький гуманітарно-педагогічний коледж ім. І. Я. Франка та здобувши кваліфікацію «Молодший редактор та коректор», я вирішила продовжити навчання в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова (м. Київ). Це – навчальний заклад європейського типу, який користується популярністю серед абітурієнтів. У цьому навчальному році було надано дуже мало державних місць на мою спеціальність, тому я не пройшла на бюджет. Але беручи до уваги значні переваги університету, мені буде дуже приємно навчатися саме в ньому. Це і висококваліфіковані педагоги, й позитивні відгуки колишніх студентів, і звісно ж, навчання терміном в 2-3 роки. Планую розвиватися в журналістиці, у видавничій справі, а зокрема публікувати власні статті та робити репортажі. Сподіваюся, що зможу удосконалити набуті знання та навички у рідному педколеджі, дізнатися багато нового та набратися досвіду у фахівців.

26.07.2017 08:25

До талановитої дівчинки Ані Куриленко ми завітали в той час, коли вона тренувалася, та були вражені від побаченого наживо номера, за який дівчинка отримала чимало нагород. Вона виконувала його з такою легкістю та посмішкою на обличчі, начебто професійна гімнастка з великим досвідом.
Батьки дівчинки родом з Прилук, певний час жили в Києві, де Аня й розпочала свій творчий шлях щойно їй виповнилося 2 роки, а вже в 3 зайняла І місце в турнірі з художньої гімнастики «Кияночка – 2014». Дівчинка є дуже здібною й тому, окрім гімнастики, вона захоплюється ще й вивченням англійської мови та малюванням.
На сьогодні родина проживає в рідному місті Прилуки. Тато, Вадим (41 рік) – за освітою інженер, зараз – приватний підприємець. Мама Юлія (38 років) – за освітою економіст, на даний час – домогосподарка, виховує двох дітей. Є в Анечки й старша сестра – 14-річна школярка Валерія.
У 2015 році Аня Куриленко зайняла І місце в ІІ Відкритому турнірі з художньої гімнастики «Варєнька» та ІІІ місце в XVII Міжнародному турнірі «Осінь». У Відкритій першості Чернігівської ОКДЮСШ з художньої гімнастики «Краса Полісся» вона виборола І місце.

10.05.2017 11:10

Міський голова Ольга Попенко, депутатський корпус, виконавчий комітет, апарат Прилуцької міської ради та члени Громадської ради при виконавчому комітеті з глибоким сумом висловлюють співчуття з приводу смерті Іванової Людмили Леонідівни.
22 квітня Людмила Леонідівна потрапила в жахливу дорожню аварію. Лікарі боролися за її життя шість днів, але в ніч з 28 на 29 квітня в 64-річному віці жінка померла. Похорон високошанованої прилучанки відбувся 3 травня. В останню путь жінку проводжали сотні людей, адже за своє недовге життя вона неодноразово допомагала їм, виконуючи професійні обов’язки та відстоюючи власні високоморальні цінності.

Фото зі статті

Робочий тиждень традиційно розпочався з апаратної наради із...
Запровадженню автоматизованої системи оплати проїзду в...
ЗВІТЯценкА Євгенія Миколайовича, голови постійної депутатської...
Музей – це один із небагатьох фундаторів творення державності...
Закінчилися літні канікули, під час яких читачі міської дитячої...
ПОЛІКОМБАНК - інженер-програміст, 6000 грн, тел. (0462)651000(177)АВДЄЄВ...
Традиційно 1 вересня в Україні відзначають День знань. У цей день...
Майже рік минув із того часу, як у Прилуках запрацював...
Упродовж літа в різних містах і населених пунктах Чернігівщини...
29 серпня в Україні встановлено Днем пам’яті захисників України,...

Хто на сайті

Зараз 1686 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама