№ 8
20  лютого  2019 року

06.08.2014 07:01

Ми починаємо звикати до повідомлень про загибель наших воїнів на Східній війні (або на війні проти російського імперіалізму). Мабуть, кожен прилучанин подумки заспокоювався, що не дійшла ця трагічна черга до жодного жителя міста, який був призваний до армії. Але дісталася війна і до Прилук: 30 липня біля села Шишкове Луганської області загинув перший прилучанин – сорокарічний Сергій Павлович Деркач, майор кадрової армії, замполіт 3-го танкового батальйону (Гончарівське). Він разом із водієм (з Ічнянського району) підірвався на фугасній міні. Їхня смерть була миттєвою, тому що машина, в якій вони їхали, сама перевозила боєприпаси, що й здетонували від міни. Від водія залишилися тільки фрагменти, а тіло Сергія теж постраждало від вибуху.

Сергій Павлович – батько двох доньок: восьмирічної Аліни та чотирирічної Діани. Сім’я загиблого мешкала в гуртожитку в/ч, що розташована в Гончарівському. Дружина Віта, яка теж із Прилук, роботи не мала, бо де її знайти в умовах гарнізону? Квартиру за понад 20 років служби загиблий так і не отримав, тож перед родиною постає квартирна проблема.

30.07.2014 06:19

У даній статті мова піде про події, що стосуються періоду 1914 – 1918 pоків, які безпосередньо пов’язані з нашим краєм.

16.07.2014 07:06

Багато міст України проявили свою гостинність і надали допомогу мирним людям, які виїхали зі Сходу на час військових дій. Кілька десятків біженців знайшли прихисток і в Прилуках. Нам вдалося поспілкуватися із сім’єю переселенців зі Слов’янська та довідатися, хто ж саме і яким чином допомагає цим людям.

Імена героїв змінено, оскільки вони налякані та переживають за власну безпеку. Вони на власні очі бачили, як у зоні АТО вміють розправлятися з людьми, тож «береженого Бог береже».

 

«ЖИВЕМО НА ТЕ, ЩО ЛЮДИ ДАДУТЬ»

Владислава та Ольгу з дитиною із буремного Слов’янська вивозили батьки, оскільки реальної допомоги від когось годі було й чекати.

– Не було ніяких автобусів чи «зелених коридорів», про які часто говорилося в новинах. Або ж ми про них просто не знали, – каже Ольга, яка й стала нашою співрозмовницею. – Ми з чоловіком та дворічною донечкою зупинились у Святогірську (місто неподалік Слов’янська – ред.), а батьки на власний страх і ризик поїхали назад, бо там лишилися бабуся й господарство. Наші знайомі роз’їхалися хто куди – дехто живе в монастирі, хтось у таборах.

Багато чути про волонтерів, які готові допомогти людям зі Сходу. Та чи знають про них власне самі переселенці?

– Ми не знали, куди їхати, у кого просити допомоги. Спершу довелося жити на базі відпочинку, де номер коштував 250 гривень за добу, а потім для нас знизили ціну аж до 200 гривень. Скільки ще нам доведеться чекати закінчення бойових дій, було невідомо. Тож ми поїхали до Прилук, оскільки тут живуть родичі.

Владислав та Ольга, приїхавши в наше місто, відразу ж звернулися до міськради за допомогою із житлом. Через два тижні отримали номер у «Нафтовику». За номер платити їм не доведеться, а от суму до сплати за комунальні послуги керівництво ще вирішує.

Кімнатка спершу не вирізнялася особливими умовами: ліжко та стіл, але й на тому спасибі. Розмістивши в соціальних мережах прохання про допомогу, родина постійно приймала повідомлення та дзвінки від небайдужих прилучан.

– Ми просто вражені добротою людей. Кожен готовий допомогти, поділитися останнім.

Тепер у кімнаті стало затишніше: холодильник від ТОВ «ТІМ», телевізор, маленька електроплита, дитяче ліжечко, продукти на перший час.

– Із собою майже нічого не брали – лише засоби особистої гігієни та по одному комплекту одягу.

Та зараз для маленької Каті є вже цілий пакет одежинок. А Ользі та Владу «жінка, певно із базару» принесла по парі взуття. Донечку одразу ж влаштували в садочок, а чоловік пішов на роботу.

– Дуже скрутно із грішми. Живемо на те, що люди дадуть. Хто 50 гривень, хто 100. Мені соціальні виплати на картку не приходять уже третій місяць. У прилуцькому управлінні праці та соціального захисту населення сказали, що зможуть вирішити це питання, лише коли зв’яжуться зі Слов’янськом. А з ким же там зв’яжешся, коли в місті війна?

Нещодавно Катя захворіла. У лікарні дівчинку оглянули та призначили деякі ліки. Але де ж їх брати, за які кошти купити? У кого попросити? На щастя, прилучани не залишилися байдужими до дитячого здоров’я та надали маленькій ліки.

 

«ВОНИ ОБІЦЯЛИ НАС ЗАХИСТИТИ»

Завдяки засобам масової інформації для нас не є таємницею причина війни на Сході України та зокрема в Донецькій області. Утім, певно, цікаво буде почути й думку тамтешніх жителів.

– Наша сім’я – не політики. І вдома ніколи не лунають подібні розмови чи політичні дебати. Та все ж, коли ти отримуєш смішну соціальну допомогу по догляду за дитиною, а заробітна платня чоловіка застрягла на мінімумі, коли взимку лише за опалення виходить майже 800 гривень, – звісно ж, хочеться бодай щось змінити. Тому переважна більшість підтримала ДНР. Ми не рвемося до Росії – там вистачає своїх проблем, просто хотіли відділитися від столиці й стати автономною республікою у складі України, аби зменшити податки.

– Ви самі знаєте, хто такі ополченці та для чого вони прийшли до вас?

– Їхньої прописки я не питала. Знаю, що вони обіцяли нас захистити. А від чого чи від кого – це мені вже невідомо. Ополченці сприймалися як свої, нікого не лякала їхня присутність. Моторошно було хіба що від зброї в їхніх руках та від танків, що їздили по місту.

– Наскільки відомо, місцеві не дуже люб’язно прийняли українських солдатів…

Так, люди боялися, що буде протистояння. Зрозуміло, що коли з’явиться противник, то почнеться війна. І вся ота зброя, яку ми бачили, буде застосована. Доки не прибула українська армія, все було спокійно. Потім почалися постріли, місто оточили, ми опинились у пастці. Але обидві сторони просто хотіли нас захистити – проблема в тому, що одна від іншої. До останнього не хотіли полишати домівку, доки життя не стало взагалі нестерпним, особливо для маленької дитини.

– Що кажуть Ваші батьки, які залишилися в Слов’янську? Який зараз стан у місті?

– Кажуть, що все ніби стихло, та час від часу ще чути постріли. Багато домівок зруйновано, немає світла, газу та води. Батьки забороняють повертатися, поки не затихне останній постріл. Не можна передати словами, як ми хочемо додому. Але нікого не цікавлять наші бажання…

Тож Прилуки ще деякий час будуть притулком для біженців зі Сходу. Хоча людей зі Слов’янська чи Краматорська коректніше буде назвати переселенцями, адже офіційно біженці – це утікачі-іноземці. Але й тут парадокс – у нашій країні немає закону про переселенців, тож відповідно ніяка допомога не передбачена. У даному випадку залишається сподіватися лише на Бога та на добрих людей. Дивина та й годі… Дивно й те, що, виявляється, жителів зони АТО (в нашому випадку відомо про Слов’янськ) до армії не призивали, повісток не присилали. Дивно, що йде війна без введення військового стану. Дивують і неіснуючі «зелені коридори» та автобуси-привиди, що вивозять мирних жителів із зони АТО. Дивно, що людей не евакуювали перш ніж почати воєнні дії. От вам і країна чудес…

Анжеліка Гуревич

 

У відділі адресних та соціальних виплат управління праці та соціального захисту населення Прилуцької міської ради зазначили, що в нашому місті перебуває близько сорока переїжджих зі Сходу України. Більша частина переселенців приїхала зі Слов’янська. Усі вони намагаються хоч як-не-як влаштуватися на новому місці, але все ж мають надію повернутися до рідних країв якомога швидше.

Боячись загадувати на майбутнє, до центру зайнятості поки що звернулося четверо чоловік. Троє з них стали на облік, і лише одна людина отримала роботу інженера-технолога в ТОВ «ТД Пластмас-Прилуки». Особливих переваг у працевлаштуванні вони не мають, бо черга для прилучан і гостей міста – єдина для всіх.

Управління освіти активно виконує свої обов’язки по влаштуванню дітей у навчальні заклади міста. За останній троє дітей із Криму, четверо з Луганської та четверо з Донецької областей у найкоротші строки були влаштовані в школи та дитячі садки міста. Також вони стали бажаними гостями в літньому таборі «Містечко дитячих мрій» при міському ЦТДЮ.

Пенсіонери також поволі вирішують свої проблеми. Переселенці зі Сходу мають змогу отримувати пенсійні виплати після звернення до Управління Пенсійного фонду України в місті Прилуки. На даний час до працівників установи за допомогою у вирішенні питання пенсійного забезпечення звернулося вісімнадцять пенсіонерів. Їхні особові справи пересилаються до Прилук, щоправда, не вдається уникнути деякої затримки, адже в східних областях плутанина з документацією присутня майже в усіх закладах соціальної допомоги.

Ситуація з житлом – здавалося б, найскладніша – відійшла на другий план, адже за рахунок площ міської власності помешкання отримали лише двоє сімей. Кімнати, віддані в користування цим родинам, знаходяться в готельному комплексі «Нафтовик». До здачі в користування готові ще дві кімнати в цій же будівлі, але попитом вони не користуються. Більшість переселенців скористалася послугами здаваного городянами житла.

Допомагає переселенцям і Центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Із Центром активно співпрацює громадська організація «Червоний Хрест», яка взяла на себе частину витрат на забезпечення родин зі Сходу засобами першої необхідності та харчами. Центр соціальних служб також надав необхідну медичну й психологічну допомогу деяким жінкам, зайнявся пошуком небайдужих прилучан, які б мали бажання допомогти «біженцям». За наданими Центром контактними телефонами сім’ї приїжджих змогли віднайти меблі, побутову техніку та інші речі для повсякденного користування й побуту. Соціальні працівники займаються й оформленням відповідних видів соціальної допомоги. До речі, на сім родин, що звернулися за допомогою в Центр соцслужб, припадає вісім дітей різного віку.

Любов Рубан

02.07.2014 08:13

Над нами, українцями, нависла хмара злості та нерозуміння. У повітрі постав запах розпачу та відчаю, вітер байдужості дає ляпаса й розбурює. На даний час погода стабільно негативна.

11.06.2014 12:02

Тривожні та почасти трагічні повідомлення із так званої зони АТО, шокуючі фотознімки та відеокадри справжньої воєнної хроніки… Як би не хотілося скоріше прокинутися від цього виснажливо довгого й жахливого сну, який бачить уся країна, але черговий випуск новин до болю пронизує свідомість гіркотою реальності, що супроводжує думки всюди й повсякчас. Хто в цьому винен?

02.04.2014 07:05

Зараз усі пишуть про війну без пострілів – це така «дружня» війна між двома братами або війна зі знахабнілим сусідом, який захотів захапати частину городу свого сусіда. Що робити тому, кого обікрали? Або судитись, або просто побити знахабнілий писок загарбника. Який варіант обирає Україна? Поки що перший: зараз збираються всі докази підступного вторгнення, а потім – звернення до міжнародних судів. А поки відпрацьовується цей сценарій, треба подумати й про велику вірогідність другого варіанту. Тільки чим і кому відбиватися від російського «братана», який уже ніколи не буде нам братом? Як виявилося, для нас це не питання, бо ми маємо найбільше резервне військо в Європі: 700 тисяч українців, переважна частина яких – патріотично налаштовані чоловіки, котрі ще не забули, що таке армія і як розбирається автомат. Правда, проблема в тому, що на всіх бажаючих не вистачає цих автоматів – не вистачає їх навіть на тих, кого призвали на перепідготовку. Бракує і бронежилетів: на 15 військових – один бронежилет, вартість якого до трьох тисяч.

26.03.2014 10:06

Хтось називає себе патріотом держави, а хтось діє, не вимовивши при цьому жодного слова, допомагає їй уже сьогодні. Збір продуктів, ліків і речей для військових, котрі дислокуються на території нашого міста (та що там казати – всієї області), довів, що українці – щедрий народ. Віддати чи не останню копійку задля підтримки синів України йдуть домогосподарки, лікарі, студенти, а в більшості пенсіонери. Пережити один із буднів сучасного патріота двадцятого березня мав змогу «Град».

05.03.2014 07:31

Коли кожна наступна мить може виявитися моментом істини, хвилини й секунди набувають дорогоцінної ваги, вище за яку тільки вічність. Грань поміж миром та війною, що донедавна здавалася нам стабільно непорушною, ризикувала зійти нанівець за єдину ніч із понеділка на вівторок. Не знаю, наскільки страшним повинен бути той сон, у якому українцям випало б воювати з росіянами – навіть попри те, що наяву багато хто кинувся записуватись у військо добровольцем. І скільки б не говорили про мужність і відданість Батьківщині наших солдатів, які зберігають залізну витримку й не ведуться на провокації, я передусім щиро їм співчуваю. От уявіть: вас залишили у ворожому оточенні без права на самозахист – по суті, напризволяще, а сильні цього світу десь далеко волають про героїчні якості…

Фото зі статті

У «Послуги» новий керівник Зовсім нещодавно ми дізналися про...
«Уже майже 20-те число, а квитанції за електроенергію ще немає»,...
За результатами 2018 року до загального фонду бюджету міста...
Прибудинковим територіям також перепало Цього року як ніколи...
Про прилуцькі маршрутки можна складати легенди. Неввічливі...
В одному з минулорічних випусків газети ми говорили про...
Кошти для мiської лiкарні Прилуцька центральна міська лікарня...
УКРАЇНАПрилуцька міська радаЧерніГівської областіВИКОНАВЧИЙ...
Кожен із нас, мабуть, потрапляв у ситуацію, коли маршрутка чи...
Кадрові зміни   Уже, мабуть, учетверте на розгляд сесії...

Хто на сайті

Зараз один гість и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама