№ 29
17 липня 2019 року

15.05.2019 06:50

Прилуки – це в першу чергу місто, в якому відбуваються значні події, перетинаються долі та вирує життя тисяч городян. Адже будь-який затишний куточок тут, нагадує кожному жителю найцінніші моменти з його життя. Але все частіше люди висловлюють своє невдоволення, говорять про те, як необхідні зміни в місті, але наразі нічого для цього не роблять. Усі чекають, що місцева влада сама якимось чином дізнається, які потреби в її городян.
Тому «Град» вирішив поцікавитись у місцевих жителів, яких конкретних змін вони хочуть та які проблеми турбують кожного з опитаних. Вуличні перехожі, як не дивно, охоче дають коментар, але розповідати про себе не бажають, тому ми зафіксували лише імена.
Валентина: «Змінила б вулиці, дороги та вивіз сміття. Вулиці криві, тротуари нерівні – складається враження, що ти знаходишся в якомусь селі, а не в місті. А також прибиральники належно не виконують свою роботу, тому в деяких районах взагалі вулиці нагадують сміттєзвалища».
Олександр: «Якби я мав можливість реалізувати свої плани щодо покращення життя в місті, то зробив би щось для молоді. Адже вони тому і сходять з розуму, витівки всілякі вигадують, бо зайнятися більше нічим. Немає в нас нічого цікавого, тому і шкодять, як можуть».
Катерина: «Доцільно було б встановити по місту кілька точок для збору вживаного одягу. Адже часто, роблячи генеральне прибирання, ми вирішуємо позбутися десятків речей, які могли б стати в нагоді людям із нижчим соціальним статусом».

13.03.2019 09:06

Разом із красою жінки приносять у поліцію порядок і заохочують чоловіків до здорової конкуренції

У Прилуцькому відділі поліції активну боротьбу зі злочинністю ведуть 27 жінок. Вони сумлінно виконують непрості обов’язки – в їхніх руках слідство, кадри та порядок.
«До моїх обов’язків належить підбір людей, які бажають пов’язати своє життя з правоохоронною системою. З власного досвіду скажу, що коли по-справжньому любиш свою справу, то сімейні клопоти зовсім не заважають у роботі», – сказала майор поліції Наталія Погребняк, яка працює в правоохоронних органах майже 24 роки.
«До нас приходять неповнолітні, які скоїли злочини; батьки, які несуть адміністративну відповідальність за своїх дітей, а ще надходять рапорти з місць, де відбулися надзвичайні події за участі дітей. Якщо хоч в одному документі є слово «дитина», він відразу потрапляє до мене. За день таких паперів буває чимало. Та це лише третина від загальної картини роботи в поліції. Буває й так, що нетверезі батьки чинять опір поліцейським. Та найтяжче в моїй роботі шукати зниклих дітей, а найприємніше – знаходити», – поділилася досвідом інспектор ювенальної превенції, старший лейтенант поліції Юлія Міщенко.
«Робота, яка приносить задоволення, по-особливому цінується. Тоді виконання непростих обов’язків професії проходить легко. Бажання опановувати поліцейську справу завжди було пріоритетним у моєму житті, тим більше, що на підтримку та розуміння з боку родини завжди можу розраховувати, адже мій чоловік теж поліцейський. Хочу жити в країні, де дотримуються законів та є порядок. Звичайно, не все створюється миттєво. Але якщо всі ми – і громадяни, і поліція будемо працювати над цим, довіряти один одному, то зможемо досягти злагоди й порядку», – у цьому впевнена дільничний офіцер поліції сектору превенції, старший лейтенант поліції Юлія Жукова.

13.03.2019 08:38

До 125-річчя від дня народження Сергія Миколайовича Ждановича

Кожна людина приходячи в цей світ вибирає для себе стежину, якою вона буде йти протягом життя. Шлях служіння людям обрав для себе заслужений лікар України, уродженець м. Чуднів на Житомирщині Жданович Сергій Миколайович.
Народився майбутній хірург 12 березня 1894 року. У шестирічному віці разом із сім’єю він переїхав до Києва, де згодом закінчив першу гімназію та вступив на медичний факультет Київського університету Св. Володимира. Поряд із навчанням працював фельдшером хірургічного відділення госпіталю. Така сумісність давала майбутньому хірургу не лише теоретичні знання, але й корисні практичні навички. По закінченню навчального закладу Жданович залишився трудитися в госпіталі ординарним хірургом. Потому перейшов на роботу до Київського травматологічного інституту, а протягом 1921-1934 років обіймав посаду завідуючого лікарнею в с. Парафіївка Ічнянського району. За 13 років роботи в сільській лікарні він істотно підвищив свій професійний рівень, здійснивши 2500 операцій. Серед них операція по завороту шлунка зі зміщенням селезінки була описана в журналі «Новий хірургічний архів» і була однією з перших таких операцій, проведених в Україні.
З травня 1934 року й до останніх днів свого життя Жданович працював головним лікарем і завідуючим хірургічним відділенням Прилуцької міської лікарні. За цей час особисто ним і під безпосереднім його керівництвом було зроблено 15 тисяч операцій. Професіонал, щира та добра людина – таким знали прилучани Сергія Ждановича, тому й не дивно, що кожен хворий намагався потрапити на прийом саме до цього лікаря.

06.03.2019 08:44

А як багато ви знаєте про своїх колишніх однокласників? Отак закінчуєте школу, розбігаєтеся по життю хто куди, і не факт, що пересічетеся знову. Страшно подумати, але минуло вже цілих 18 років, відколи я закінчила школу – Прилуцьку гімназію №5. Тоді, з переходом у 5 клас, кожному класу надавалася якась спеціалізація – поглиблено вивчався один із предметів. У нас же все було цікавіше. Ми були першим у місті, експериментальним, як тоді казали, художнім класом. Учнів зібрали з різних шкіл міста, виявивши певними завданнями хист до малювання. Після нас був ще один такий набір, та й усе – не прижилося. Але свої 5 років у спеціалізованому класі ми відучилися.
Чесно сказати, по закінченню школи небагато однокласників продовжили навчання в художніх вузах. Мабуть, їх на пальцях однієї руки перерахувати можна. Але все ж кілька чоловік мали дуже непогані дані для того, щоб досягти значних успіхів в образотворчому мистецтві або й стати відомим художником.

20.02.2019 08:17

1973 року в життя Прилуцького музею влився молодий чоловік, якому ось лишень мало виповнитися 34 роки. Це був майбутній знавець старовини Прилуцького краю Георгій Федорович Гайдай. Свою професійну кар’єру він розпочав із посади наукового співробітника. Через рік отримав підвищення до старшого наукового співробітника, а згодом, і до кінця своїх днів, перебував на посаді головного хранителя фондів.
Любов до рідного краю, його минулого завжди жили в серці Георгія Федоровича. Тому робота в такому закладі дарувала йому насолоду й розуміння, що може щось зробити для людей, для майбутніх поколінь. Збереження культурної спадщини, її популяризація стали головною метою його діяльності. Завдяки Георгію Гайдаю почали виходити краєзнавча газета «Скарбниця», журнал «Рідний край», побачила світ книга «Прилуки», ряд буклетів. Він був редактором книг: «Прилуччина. Енциклопедичний довідник», «Матеріальна культура Прилуччини. Промисли та ремесла», «Голубівка» тощо. Постійно з’являлися на шпальтах періодичних видань і його краєзнавчі розвідки, які захоплювали читача новизною віднайдених фактів. Гайдай працював у різних бібліотеках, державних і домашніх архівах, музейних фондах. Перегортаючи сторінки сотень видань, Георгій Федорович по-дитячому радів новому, незнаному досі, історичному факту. Усе ретельно записував, аби в майбутньому поділитися ним із усіма, хто цікавиться історією Прилуччини. А ділитися було чим. Згадує завідувачка філії краєзнавчого музею Іващенко Тетяна Олексіївна: «Три роки я пропрацювала піч-о-пліч із Георгієм Федоровичем у фондах музею. Це була дуже обізнана людина, яка постійно прагнула нових знань і ділилася ними з оточуючими. Він годинами міг розповідати про історію Прилуччини та її людей».

13.02.2019 08:11

День Святого Валентина – щорічне свято, яке припадає на 14 лютого. Саме в цей день на вулицях міста, в кав’ярнях, ресторанах і взагалі майже в кожному куточку панує романтична атмосфера. Квіти, парфуми, подарунки, сюрпризи, освідчення в коханні, сльози щастя – усе це дарує День Святого Валентина.

Це один із тих днів, коли люди не бояться показати свої почуття і відкрито говорять: «Я тебе кохаю». Найкреативніші придумують цікаві освідчення та сюрпризи в цей день. Навіть школярі, більшість із яких ще не знають, що то за така цікава штука «кохання», про яке постійно говорять дорослі, дарують один одному валентинки. Звичайно є багато скептиків, які не вважають цей день якимось особливим, а тому люди, які ретельно готуються та шаленіють від цього свята, здаються їм просто божевільними.
Загалом, цього дня люди поділяються на два типи: одні нагадують своїй половинці про свої почуття, дивують подарункам, а інші – проживають його, як будь-який інший день.
Саме тому напередодні свята редакція вирішила поцікавитись у прилучан, як же вони відносяться до дня закоханих, чи святкують вони його.

06.02.2019 07:59

Хтось може подумати: «Який інтерес займатися тяжкими справами, тягати гирі, коли є легка атлетика чи інші види спорту. Звідки така пристрасть може з’явитися?»
Від футболу до самбо (вільна боротьба), а далі – гирьовий спорт. Такий шлях пошуку себе в спорті пройшов 24-річний прилучанин Олександр Кушнір. Кубки, медалі та грамоти прикрашають оселю молодого спортсмена. Призові місця в області тішать пам’ять. Озирнувшись можна сказати, що не даремно подолано такий шлях, не були марними ранні підйоми, підіймання гирь попри біль.
Спорт Сашка приваблював завжди. У шкільні роки, як і більшість хлопчаків, грав у футбол. А вже ставши студентом, спробував себе в гирьовому спорті та самбо – одному з найпопулярніших видів спортивних єдиноборств, який на даний час широко культивується на міжнародній спортивній арені. Тоді ж були перші турніри та змагання, які щоразу доводили, що спорт – це не просто забавка.
Олександр і досі не може проміняти тяжкий спорт на сигарети та алкоголь. Навіть після Агротехнічного коледжу він продовжує підтримувати себе у формі. Ранкові пробіжки, штанги та гирі являються невід’ємною частиною дня. Здоровий спосіб життя для юнака завжди в тренді.

03.10.2018 07:04

Так сталося, що 22 червня 1941 року хлопці десятого класу Ряшківської середньої школи за розпорядженням районного відділу освіти мали поїхати до Іваницького військкомату, аби стати на облік. Зі святковим настроєм, із атестатом зрілості разом із учителем військової підготовки, група випускників прибула до місця призначення. Тут хлопці дізналися про страшну біду – рано вранці фашистська Німеччина напала на Радянський Союз.
Серед групи хлопців був випускник школи Микола Однолько. Він тоді не знав, як складеться його подальша доля і що він пройде суворими шляхами війни, захищаючи рідну землю, визволяючи країни Європи.
5 вересня 1941 року він теж запам’ятав – саме цього дня він був призваний до лав Червоної Армії. У Чугуєві, Харківської області, освоїв військову спеціальність розвідника, артилериста, сапера.
Після навчання воював на Південно-Західному фронті. Отримав поранення. Після одужання був учасником Корсунь-Шевченківської операції, брав участь у завершальних діях по знищенню найбільшого угрупування ворожих військ. Йому довелося брати участь у звільненні Румунії, Угорщини, Чехословаччини, Австрії. Про те, як він воював, свідчать нагороди: Орден Великої Вітчизняної війни ІІ ступеня, медалі «За відвагу», «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта».

Фото зі статті

Прогулюючись вулицями міста, кожен звертає увагу на його...
9 липня в сесійній залі міської ради відбувся перший випускний...
Напевно, всі люблять мультики, і діти, і дорослі. А, що коли...
Не знайдеться такої людини, яка не погодиться, що підтримка...
День Військово-Морських Сил Збройних Сил України – професійне...
Найколоритніше та найцікавіше свято, яким закінчується літній...
26 червня у виставковій залі Прилуцького краєзнавчого музею...
Щорічно, в останній тиждень червня, українці відзначають День...
Уже, напевне, усім відомо, що прилучани, особливо молодь, – великі...

Хто на сайті

Зараз 1772 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама