№ 33
15  серпня  2018 року

Дочка голубого Удаю

  • Середа, Січ. 31 2018
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

3 лютого – 100 років від дня народження
Любові Василівни Забашти (1918-1990)

«Я дочка голубого Удаю», – так заявила про себе Любов Забашта в одній зі своїх поезій, присвячених рідним Прилукам, де пройшли її дитячі та започаткувались юні роки, і з якими вона не поривала зв’язків протягом усього життя:
Гей, Прилуки, мої Прилученьки,
Солов’їні сади з дібровами,
Білі вишні в цвіту весінньому
І кленовий отчий поріг,
Я вертаю до вас іздалеку
Знову з болями і тривогами
Із отих, останніх, можливо,
З лебединих моїх доріг.
Нарис «Дочка голубого Удаю» присвячується життю та творчості Любові Василівни Забашти, пов’язаних із рідним краєм.
Уся багатогранна творчість Любові Василівни пронизана палкою, дочірньою любов’ю до рідного краю, його природи та мешканців.


Люба народилася з лютого 1918 року на околиці Прилук, Кустівцях, у родині Василя Григоровича та Єфросинії Семенівни Гришків. До першого класу Прилуцької середньої школи №4 Люба Гришко пішла в 1925 році вже вміючи трохи читати та рахувати. Цьому вона навчилася від старших сестри Віри та брата Шури, які вже ходили в ту ж школу. Некороткий шлях до школи пролягав тихою Соборною вулицею, яка в усі пори року була мальовничою, особливо навесні, коли природа оживала і все потопало в квітучій зелені. Цей шлях до школи, який давав можливість чимало часу спілкуватися з природою мрійливій дівчинці, безумовно відіграв неабияку роль у формуванні чутливої душі майбутньої поетеси. Від того шкільного шляху вона через усе своє подальше життя пронесе палку любов до рідної землі, до її краси. Згодом вона про це напише:
По вивченій вулиці в школу
Ходи собі смирно
Та думай на довгій путі.
Закохуйся в весну,
Що квітне, як казка, навколо.
Велике значення у вихованні майбутньої поетеси відіграло також і те, що її мати, як мовиться, від Бога була обдарованою людиною, мала гарну пам’ять, багато читала та знала безліч пісень і казок. Любов Василівна буде згадувати: «Звичайно, я не пам’ятаю, як мати співала мені колисанки, але запам’яталось, як вона співала їх над моїми молодшими братиком і сестричкою». Мине час і поетеса напише:
Спасибі тобі
Моя люба, старенька мамо,
Що непосиду таку
Колись народила на світ,
Що ти окриляла мене
Своїми думками-піснями,
Свою простоту і щирість
Дала ще з дитячих літ.
Зі своїми віршами Любов Гришко виступила на обласній нараді молодих літераторів у Чернігові 1935 року. Читала вірші про квіти й природу, про дівочі мрії. Павло Григорович Тичина, який був почесним гостем і активним учасником зльоту, похвалив молоду авторку: «І од квітів не треба відвертатися, і красу природи варто бачити!» Певно, це окрилило молоду поетесу.
У свої юні роки Любов Гришко захопилася творчістю Тараса Шевченка. Його полум’яна поезія полонила молоду прилучанку. Одного разу, взявши до рук «Кобзар», вона не розлучалася з ним протягом усього свого життя. Саме в Прилуках бунтарська поезія Великого Кобзаря – неспокійна, гнівна і лагідна, промениста і лірична – пробудила в ній глибокі почуття любові до свого рідного краю, до цього історичного минулого і сучасних їй подій, пов’язаних із Прилуками. Це також знайшло своє відображення в її поетичному доробку:
Батьку Тарасе, ще чередничкою в полі
Мудрий «Кобзар» я з пастушками одкрила,
Може, тоді я землю свою полюбила,
В серце взяла всі її радощі й болі.
Не оминула Любов Гришко своєю творчістю закінчення середньої школи №4, присвятивши їй низку поезій. Зокрема, вірш «Прощання зі школою», в якому відчувається і смуток, і сподівання на вибір майбутнього життєвого шляху:
Прощай, моя школо! Прощай, альма-матер науки!
І дзвін малиновий найкращих років, прощавай!
Нам солодко й гірко у день цей останній розлуки,
Шляхи перед нами – найкращий із них вибирай.
Завершенню шкільної освіти й виходу «у далекі світи» присвячено вірші «Останній вальс», «Рідній учительці». Минуть роки і Любов Забашта ще не раз згадає свою школу, «поглядом ніжним» до неї полине, «серцем схвильованим» вчує дзвінок. І знову пригадає свою вчительку «з лагідним зором», яка при зустрічі «Скаже: «Заходь», – як в роки школярські колись…» в заключних словах поезії, посилаючи привіт своїй школі, поетеса напише:
Тебе не забуду до віку.
Ту стежку між яблунь, в дитячому гомоні клас…
Тобі наша дяка за нашу дорогу велику,
За мужність і чесність, які ти зростила у нас.
Після закінчення школи в 1935 році Люба Гришко, відчуваючи покликання до літератури, мріє продовжити освіту в якомусь гуманітарному вищому учбовому закладі. Але проти цього категорично виступає її батько, мотивуючи це тим, що в країні займатися літературою небезпечно для життя, зважаючи на переслідування та гоніння діячів культури. Зрештою вона підкоряється умовлянням батька, покидає рідні Прилуки та вступає до Одеського інституту інженерів водного транспорту. Так почалася нова сторінка в житті майбутньої поетеси Любові Забашти.
Закінчивши інститут у 1940 році разом із чоловіком Валентином Забаштою, одержала призначення на посаду інженера-кораблебудівника на Рибінську судноверф. Із початком війни була евакуйована до Красноярська, а чоловіка призвали в армію і відправили на фронт, де він у квітні 1942 року загинув у боях під Новосибірськом. У силу обставин, які сталися на той час, Любов Забашта змушена була маленького сина Ігоря залишити в Прилуках у бабусі, до якого змогла повернутися лише після звільнення міста від німецько-фашистських загарбників.
Після повернення на Україну Любов Василівна працювала кораблеконструктором на заводі «Ленінська кузня» у Києві. Без відриву від виробництва навчалася на мовно-літературному факультеті Київського педінституту в 1949-1950 рр. завідувала відділом поезії журналу «Дніпро». Була членом Спілки письменників СРСР і перебувала на творчій роботі з 1950 року.
В її багатогранному творчому доробку з’являються й нові поезії, які своїм змістом пов’язані з рідними Прилуками. Вона не пориває стосунків зі своїми земляками й кожного разу, з приїздом до Прилук, спілкується з ними, читає їм свої твори, ділиться планами на майбутнє. І, звичайно ж, відвідує свою рідну школу, де її радо вітає педагогічний та учнівський колективи, зустрічі з якими хвилюють спогадами про минулі шкільні роки, бентежну юність і надихають до написання нових поезій про школу, місто свого дитинства та юності, про своїх земляків. Так з’являється поезія «Біла хата мого дитинства», в якій звучать ностальгічні нотки спогадів про минуле. За образним висловом поетеси тут, у її рідних Прилуках,
…колиска дитинства гойдалася,
Тут крильцята міцніли в пташат.
Спогади про рідну хату, яка залишила глибокий слід у душі, наповнюють і рядки поезії «Родовід»:
…Бо в хаті тій голубами минули роки
І звучала нам батьківська річ.
У її поетичному доробку, зокрема, в поезії «Голодомор» знайшли відображення сумні й трагічні події Голодомору 1932-1933 рр., тяжкі випробування, які випали й на долю її родини:
Голодомор! І нас торкнувся ти
Там, на Прилуччині, в отецькій хаті.
Опухлі ходять сестри та брати,
І ні шкуринки хворому дитяті.
………..
Кора й лушпиння – голоду презент.
Вже варить кропиву і гичку моя мати,
А ми везем останнє шмаття з хати
Для обміну…
Саме в обмін на коштовні речі в магазинах «Торгзіну» («Торгівля з іноземцями») сім’я Любові Забашти змогла одержати деякі продукти, щоб урятуватися від голодної смерті.
Звертаючись у своїх спогадах до отчого дому, Любов Забашта бажає в той же час, щоб він не був у ній «пристанищем дитинства тимчасовим», а дарував їй «легенди і пісні», а також «мамине, до болю рідне слово».
Прилуки приваблюють Любов Забашту не лише спогадами про рідну хату, дитинство та бентежну юність, а ще й як джерело творчого натхнення. Звертаючи увагу на багатство мови у рідному місті, вона особливий наголос робить саме на цьому:
І виходить Наталка із хати,
І виносить вам кухоль води,
І така в неї мова багата,
Хоч в словник її, чисту, введи.
І такі в неї вислови славні,
Хоч записуй їх зразу в роман…
А на завершення поетеса звертається до столичних читачів із закликом:
Не засиджуйся довго в столиці,
Приїзди у Прилуки мої,
Мова тут, як вода-срібляниця,
Як прозорі дзвінкі ручаї.
У поезії «Рідна мова» Любов Забашта оцінює її, як «дарунок від нені», як «скарб, якому не скласти ціни», бо її «серце вона осява барвінково». Про свою нерозривну єдність із рідним краєм Любов Забашта наголошує також у поезії «Моя отецькая земля». В іншому вірші, заявляючи про себе, як про «дочку голубого Удаю», поетеса впевнено завіряє:
Скільки весен іще стрічатиму,
Скільки жити на світі буду я,
Не забуду ту землю зоряну,
Що за неню мені була.
А звертаючись в той же час до «своєї доленьки», Любов Забашта висловлює бажання:
Хай не буде мені лебединою
Оця пісня моя весінняя,
Барвінкова моя земля,
Хай мені не одна доріженька
До Прилук моїх ще простелеться,
Хай в моєму житті не в останнєє
Я почую спів солов’я.
Не забули Прилуки, її «отецька земля», і свою дочку-землячку – поетесу Любов Забашту. Рідне місто поетеси увіковічило пам’ять про неї меморіальними дошками на її рідній батьківській хаті по вулиці Удайській; а також на приміщенні середньої школи №4, після закінчення якої вона пішла у світ широкий зі своїми думами та тривогами. Її ім’я носить Прилуцька центральна міська бібліотека, у приміщенні якої в ритуалі відзначення дня народження поетеси відбуваються урочисті збори громадськості, присвячені підведенню результатів щорічного літературно-мистецького конкурсу з визначенням переможців і врученням премії імені Любові Забашти «Квіт папороті». Премія заснована Прилуцькою міською радою в 2005 році.
При бібліотеці створено також меморіальну кімнату, в якій зібрано твори поетеси різних років видання, окремі її особисті речі, фотографії, інша література й документи, пов’язані з її життям та творчістю.
А в 2011 році завдяки фінансовій підтримці Почесного громадянина міста, мецената Юрія Вікторовича Коптєва, в центрі міста, по вулиці Київській, було відкрито пам’ятник нашій землячці-поетесі Любові Василівні Забашті.

Анатолій Риженко

З нагоди 100-річчя від дня народження Любові Забашти 3 лютого 2018 р. біля пам’ятника поетеси відбудеться міська акція «Щирим словом про землячку». Прилуцька центральна міська бібліотека запрошує всіх прилучан, небайдужих до творчості Любові Забашти, долучитися до заходу.

Прочитано 226 разів
Оцінити матеріал
(0 голосів)
Опубліковано в Прилуки в часі
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

До депутатського корпусу Прилуцької міської ради 7 скликання...
Шкільна форма, взуття, ранець, щоденники, пенали, ручки, зошити,...
Місто Прилуки та прилеглий район цілодобово забезпечуються...
9 серпня у виставковому залі Прилуцького краєзнавчого музею ім....
«Підслухано. Прилуки» – цікава інформаційна платформа, де можна...
АКТУАЛЬНІ ВАКАНСІЇ СТАНОМ НА 13 СЕРПНЯ 2018 РОКУ ВЕЛИКОДІВИЦЬКА...
Упродовж 25 років у другу неділю серпня в нашій країні...
Медична реформа дісталася й до екстреної медичної допомоги. Як...
Які імена обрали прилучани для своїх малюків у першому півріччі...
Дуже часто діти ні секунди не можуть всидіти на місці. Вони...

Хто на сайті

Зараз 1056 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама