№ 32
5 серпня 2020 року

01.04.2020 08:20

(до 935-річчя Прилук)

 

Магдебурзьке (або німецьке) право сформувалося в ХІІІ ст. в німецькому місті Магдебурзі, а потім набуло поширення, в тому числі й в українських містах. Встановлювало воно порядок діяльності органів міського самоврядування, закріплювало права міських станів, цехів, суду, купецьких об’єднань, регламентувало питання опіки, благоустрою міст, торгівлі, спадкування, а також оподаткування населення, громадського порядку тощо.
В Україну магдебурзьке право прийшло разом із німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечували колоністам привілеї користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. Із переходом українських земель під владу Литви та Польщі його надавали великі князі або королі.
Введення магдебурзького права в Україні сприяло виділенню міського населення в окремий соціальний стан і сприяло розвитку міст. Джерелами магдебурзького права були збірники польською мовою, перекладені з німецької та латинської мов. У другій половині XVII-XVIII ст. було зроблено й українські переклади.
У ХV-ХVІІ ст. магдебурзьке право дістали більшість міст України. Першими українськими містами, що одержали магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324 р.), Львів (1352 р.), Кам’янець (1374 р.), Київ (1494 р.). Магдебурзьке право Києву було підтверджене в 1802 р. Олександром І, на відзнаку чого на березі Дніпра був встановлений пам’ятний знак.
На Чернігівщині магдебурзьке право отримали Новгород-Сіверський (1620 р.), Стародуб (1620 р.), Чернігів (1623 р.), Ніжин (1625 р.), Батурин (1654 р.), Козелець (1656 р.), Остер (1662 р.). Мали те право й інші містечка. Прилуки належали до категорії міст, які отримали магдебурзьке право від власників. Так, князі Вишневецькі у ХVІ ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину та Прилукам.
Разом із грамотою на Магдебурзьке право Прилуки також отримали герб і печатку (1592 р.).

14.01.2020 11:25

935 років із часу першої писемної згадки про місто Прилуки у творі князя Володимира Мономаха «Повчання» своїм дітям під датою 1085 рік.
205 років із часу побудови цегляної будівлі собору Різдва Пресвятої Богородиці (1815 р.).
180 років із часу побудови тюремного замку (колишня ВТК для малолітніх в’язнів) (1840 р.).
155 років із часу побудови церкви Іоанна Предтечі на Квашинцях (1865 р.).
115 років із часу побудови церкви Св. Пантелеймона (1905 р.).
105 років із часу створення педагогічного коледжу ім. І.Я. Франка, як учительської семінарії (1915 р.).
105 років із часу завершення будівництва водопроводу в центрі міста (1915 р.).
100-річчя з часу відкриття середньої школи № 3 (1920р.).
100-річчя з часу відкриття середньої школи №9, як єврейської трудової (1920 р.)
100-річчя з часу відкриття середньої школи №12 з українською та російською мовами навчання (1920 р.).
100-річчя з часу заснування неповної середньої школи №14 з російською мовою навчання, як залізничної №57 (училище Кислого) (1920р.).
95 років із часу створення державного лісового господарства («Держлісгосп») державного лісогосподарського об’єднання «Чернігівліс» (1925 р.).
90 років із часу побудови міського драматичного театру. Нині міський Будинок культури (1930 р.).

04.10.2019 07:10

Музей – скарбниця людської пам’яті. Вона зберігає різноманітні предмети, якими користувалися попередні покоління. У Прилуцькому краєзнавчому музеї ім. В.І. Маслова є чимало таких раритетів: козацькі обладунки та зброя, нагороди й монети, книги та художні полотна, меблі й текстильні вироби та багато-багато іншого. Примноженням музейної колекції, дослідженням історії краю та популяризацією його минулого займались і продовжують це робити не лише працівники закладу, а і його сподвижники – люди, яким є небайдужою історико-культурна спадщина краю.
Протягом 1919-20 років у Прилуках діяло товариство дослідження міста та його повіту, яке складалося з двох секцій: археологічної та археографічної. Члени громади вивчали старожитності, збирали пам’ятки писемності, охороняли й описували пам’ятки історії та культури.
У 1927 році очільником музею став літературознавець Василь Маслов. Зібравши навколо себе однодумців, він почав активно займатися формуванням колекції музею: поповнював новими предметами, вивчав місцеву старовину та працював над створенням експозиції. Розуміючи важливість існування в Прилуках музею, його друзі – професор Олександр Щербина, літературознавець Євген Хоменко, мистецтвознавець і археолог Микола Макаренко та інші – активно допомагали Маслову. Останній, наприклад, організував у музеї куточок для незрячих; Хоменко – підготував для музейного видання розвідки про перебування Т. Шевченка на Прилуччині, а Макаренко займався розробкою карти скіфських курганів і мистецькою спадщиною Густинського монастиря. Чималу допомогу діяльності музею надавали також студенти місцевого педтехнікуму, які збирали матеріали до географічного словника Прилуччини.

18.09.2019 06:56

Чисельність мешканців міста на 1 липня 2019 р. становила 53,8 тис. осіб, або 5,4% наявного населення області. У статевій структурі населення міста переважають жінки, питома вага яких на початок 2019 р. складала 55,6% постійних жителів.
Середній вік мешканців міста становить 44 роки. Серед жителів міста 13,2% (7,1 тис. осіб) – це діти віком 0–14 років. Прилучани віком 15-64 роки складали 68,2% населення міста (36,4 тис. осіб). Ця вікова група є основним постачальником трудових ресурсів. Найстарша вікова група населення (65 років і старше) складала 18,6% жителів міста (9,9 тис. осіб).
У січні-червні 2019 р. в місті народилися 152 малюки (77 дівчаток та 75 хлопчиків). На кожну тисячу жителів припадало 5,7 новонароджених.
З початку року на весільний рушник стали 142 пари.
На підприємствах, в установах та організаціях м.Прилуки в IІ кварталі 2019 р. було зайнято 11,5 тис. штатних працівників. Номінальна заробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника міста становила 9345 грн, що на 12,6% більше середнього рівня по регіону та у 2,2 рази – рівня мінімальної заробітної плати (4173 грн).
Розвинута інфраструктура ринкового середовища в місті сприяє розвитку підприємництва. Підприємницьку діяльність у 2018 р. в місті здійснювали 317 підприємств, які реалізували продукції (товарів, послуг) на 13274,3 млн грн (13,1% загальнообласного обсягу). Підприємства міста отримали найвищий в області прибутковий фінансовий результат (сальдо) до оподаткування в сумі 1633,7 млн грн.
У місті активно ведеться будівництво. За січень–липень 2019 р. підприємствами міста виконано будівельних робіт на 174 млн грн, що склало 21% загальнообласних обсягів. Прийнято в експлуатацію 1218 м2 загальної площі нового житла, що в 1,8 рази більше, ніж у січні-червні 2018 р.
Прилуки є важливим промисловим центром Чернігівської області. У січні-липні 2019 р. промислові підприємства міста реалізували продукції (товарів, послуг) на 6065 млн грн, що склало майже третину (30,8%) загальнообласного обсягу. У розрахунку на одного мешканця реалізовано промислової продукції на 110,9 тис. грн (по області – 19,5 тис. грн).
Майже 6% загальнообласного обсягу роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі припадає на підприємства міста. Через їхню торгову мережу в січні-червні 2019 р. населенню реалізовано товарів на 334,3 млн грн.

18.09.2019 06:31

«…І нема розради, нема неньки, нема віри, нема України». Такі рядки зустрічаються в листі Михайла Каленіченка, остарбайтера №7004,425, 1590 робітничих таборів на території Бельгії.

75 років тому почалося вивезення населення України на примусові роботи в Німеччину. 15 квітня 1942 року до Німеччини вирушив перший ешелон робітників, набраний з усієї області, в т.ч. і з Прилуцького повіту. На дорогу видали по три хлібини та по кілограму ковбаси. (Інформація з окупаційної газети «Вісті Прилуччини» за 1942 р.)
Кількість таких «добровольців» доводилася постановами райстарастату з указаним числом людей. Серед них був і Михайло, який попав на роботу в окуповану німцями Бельгію. У листі описує всі жахіття життя й роботи на шахті та просить пробачення у своїх рідних: «...похудав, зблід, одні кісточки та кожа…тут уже вмирають, буде і моя черга. Звідти не вернутись, хіба калікою. Моліть Бога, нехай і він мене простить».
Він передає вітання своїй коханій дівчині Дусі, сестрі Ніні: «Цілую Дусю, маму, папу, Марію, Ніну» і знову, звертаючись до рідних, особливо, до мами, просить за все, що, можливо, було не так, просить пробачення.

04.09.2019 06:44

Народився Павло Павлович Білецький-Носенко 27 серпня 1774 року в Прилуках у дворянській родині, яка походила зі старовинного козацько-старшинського роду. Його предок, І.Я. Ніс, почавши службу рядовим козаком, із часом займав старшинські посади, а в період Північної війни між Росією та Швецією став прилуцьким полковником. Одружившись із Настею Білецькою, передав своїм дітям подвійне прізвище – Білецький-Носенко.
Тут потрібно зазначити, як не прикро, про його ганебний вчинок, який він вчинив під час облоги гетьманської столиці Батурина російськими військами, заплямувавши себе зрадою. Залишившись із частиною козаків Прилуцького полку в Батурині, на відміну від полковника Дмитра Горленка, він не підтримав наміри гетьмана Мазепи відокремитись від Росії й перейти на бік Швеції. Йому загрожував суд і він вдався до зради, у результаті чого Батурин було захоплено російськими військами, знищено його захисників, а фортецю зруйновано.
Призначений царем Петром І на посаду прилуцького полковника, він був наділений ще й маєтностями – селами Голубівкою та Щурівкою на Прилуччині. Як свідчать відомості про подальшу його долю, він не зробив кар’єри при новому уряді, та й не міг її зробити, бо був, на горе собі, зовсім неписьменним, як і багато хто з тодішньої козацької старшини. Та й не довелося йому довго «мучитись» на цій високій посаді, бо десь у скорому часі він помер у своєму маєтку в селі Голубівка під Прилуками.
Його нащадки продовжували військову службу. Найбільш достовірні відомості є, зокрема, про батька Павла Павловича Білецького-Носенка, який дослужився до звання капітана російської армії. Брати Павла Павловича, за родинною традицією, також стали військовими: Костянтин і Олександр дослужилися до чину полковника, Іван служив поручиком.
Павла ж, завдяки генерал-фельдмаршалу Рум’янцеву-Задунайському, в якого батько служив ад’ютантом, у п’ятирічному віці прийняли до Петербурзького кадетського корпусу. Після навчання, у чині поручика, він бере участь у воєнних походах під командуванням О. Суворова. Був нагороджений золотим хрестом на георгіївській стрічці. Від польського короля Понатовського, за виконане завдання, отримав подарунок – годинник, прикрашений алмазами.

14.08.2019 07:06

До 200-річчя від дня народження П.О. Куліша (1819-1897), письменника, публіциста,
критика, етнографа, фольклориста і громадського діяча

Його ім’я, як і імена багатьох інших видатних діячів культури, також пов’язане з нашим краєм.
Народився Пантелеймон Куліш 8 серпня 1819 року в містечку Вороніж Глухівського повіту на Чернігівщині (тепер Шосткінський район Сумської області), у родині досить забезпеченого землевласника, що претендував на дворянство (але не мав на нього документів), і доньки козацького сотника. Утім сам П. Куліш визнавався владою дворянином, про що, зокрема, свідчать матеріали у справі Кирило-Мефодіївського братства.
Учився П. Куліш у Новгород-Сіверській гімназії, потім у 1837-1839 роках відвідував лекції в Київському університеті на правах вільного слухача, але повний курс навчання так і не пройшов. Згодом П. Куліш вчителював у Луцьку (1842 р.) і Києві (1843-1845 рр.), де почав працювати як археограф під керівництвом М. Максимовича та близько зійшовся з М. Гулаком, М. Костомаровим і В. Білозерським, утворивши унікальний за творчою обдарованістю його членів гурток. Незабаром до нього приєднався Т. Шевченко, який приїхав із Петербурга.
Таємне товариство, створене групою молодих київських інтелектуалів на межі 1845-1846 рр. одержало назву Кирило-Мефодіївського братства. Разом зі своїми новими друзями П. Куліш засуджував кріпосницький і деспотичний лад самодержавної Росії, сповідував ідеали волі, громадянських прав, братерства слов’янських народів і майбутньої федерації, побудованої за демократичними принципами.
Протягом свого життя Пантелеймон Олександрович Куліш (псевдонім – Панько Казюка, Павло Ратай, Хуторянин та ін.) устиг проявити себе чи не в усіх сферах письменницької та науково-гуманітарної діяльності. Про нього окремо можна говорити як про прозаїка та поета, історика й етнографа, мовознавця та перекладача, публіциста й культурно-освітнього діяча. Творчу роботу він поєднував із державною службою та суспільною діяльністю.

10.07.2019 08:44

26 червня у виставковій залі Прилуцького краєзнавчого музею імені В.І. Маслова відбулося засідання товариства «Краєзнавець» з приводу річниці Конотопської битви. Захід супроводжувався фотодокументальною виставкою, відеоматеріалами, де були представлені портрети політичних діячів і полководців, карти того часу, які допомогли розкрити причини, передумови та хід битви.
Ганьбу поразки перевершував біль утрат: чи не вперше від ординських часів війську московського царя було завдано такої шкоди в найбільш привілейованій і родовитій його частині – московській дворянській кінноті. Іван Виговський не мав у своєму розпорядженні якісної важкої кавалерії, тож перемога була тим більше вражаючою. 1659 року українці та кримські татари вписали героїчну сторінку в нашу історію.

Фото зі статті

Приймальне відділення тимчасово переїхало   Прилуцька...
Минулий тиждень став переломним у житті прилучан, адже...
Наприкінці липня прилучани традиційно починають приглядатися...
Житло для дітей-сиріт Нещодавно виконавчий комітет на своєму...
В Україні через пандемію коронавірусу (COVID-19) знову продовжили...
Таку пропозицію начальника відділу культури та туризму міської...
Останні роки міська влада впевнено тримає курс не просто на...
Щороку учні шкіл проходять медичний огляд. Які його особливості...
З 1 липня цього року проведені перерахунки пенсій для 281,2 тисячі...
Шановні бухгалтери Прилук! На ці липневі дні припадає ваше...

Хто на сайті

Зараз 2967 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама