№ 47
22  листопада  2017 року

Прилуки в часі

Прилуки в часі (17)

Середа, Лип. 30 2014

У даній статті мова піде про події, що стосуються періоду 1914 – 1918 pоків, які безпосередньо пов’язані з нашим краєм.

Середа, Квт. 30 2014

В одному з попередніх номерів «Град» опублікував лист читача з приводу встановлення в Прилуках погрудь повним кавалерам ордену Слави, в тому числі й судді Григорію Шекері. Нагадаємо, що дописувача обурив той факт, що бюст буде встановлено людині, котра позбавила свободи борця за незалежність України Петра Рубана. Редакція отримала кілька дописів із баченнями даного питання, які також було розміщено на сторінках газети. А зараз, як і обіцяли, поговоримо власне про «Справу Рубана» – митця, члена Української Гельсінської групи та Організації Українських Націоналістів.

 

Петро Рубан народився 10 січня 1940 року в Конотопі на Сумщині. Повноцінно він прожив лише 51 рік – хоча й помер у 74, але майже чверть століття в нього забрала тюрма. Свою єдину спеціальність він здобув під час першого ув’язнення за «антирадянські агітації і пропаганду» в Мордовії. Після звільнення в 1973 році був направлений у Прилуки, де після закінчення вузу працювала за розподілом його дружина Лідія, та влаштувався різьбярем по дереву на Прилуцькому меблевому комбінаті. Його роботи мали успіх, він неодноразово виконував замовлення Ради Міністрів УРСР, обкому КПУ, Зовнішторгу. Робота «Шахова книга» одержала в 1974 році другу республіканську премію.

«Справа Рубана» (1976 рік) була порушена після того, як він виготовив до 200-річчя США подарунок американському народові – дерев’яну книгу, на обкладинці якої зображено статую Свободи і зроблено напис «200 років». Працював над нею Петро Васильович 8 місяців. Невідомі зламали двері його домашньої майстерні та викрали книгу. У прокуратурі йому порадили «забути» про цей випадок, а 13 жовтня того ж року Петра Рубана заарештували. 29 грудня Прилуцький народний суд розглянув справу звинуваченого за частиною 3 статті 81 КК УРСР («крадіжка державної власності») і статтею 150 КК УРСР («приватнопідприємницька діяльність»). Рубану інкримінували здачу в художній салон 73 сувенірів, «виготовлених поза обліком на підприємстві», а також крадіжку матеріалів на комбінаті.

Суд засудив Петра Рубана до 8 років ув’язнення і 5 років заслання. Петру Васильовичу не дали навіть ознайомитися з протоколом судового засідання, внаслідок чого спотворені його висловлювання послужили приводом для чергового звинувачення. В останньому слові Рубан сказав, що його судять тому, що він «боровся за відокремлення України від СРСР», а в протоколі суду записано: «Я боровся і буду боротися за відокремлення України від СРСР». Рубан подав касаційну скаргу, вирок скасували і справу повернули на нове розслідування.

18-29 квітня 1977 року Чернігівський обласний суд розглянув справу Рубана, звинуваченого за тими ж двома статтями, а також за статтею 187-1 КК УРСР («наклепи на радянський державний і суспільний лад»). Інкримінували записи, які він зробив у мордовських таборах (8 зошитів), і листи дружині з табору (усе це свого часу пройшло табірну цензуру), усні висловлювання, а також спотворені висловлювання на попередньому суді. Суд засудив Петра Рубана до 6 років ув’язнення в таборі особливого (камерного) режиму, 3 роки заслання, повернення «незаконного прибутку» та конфіскації власності – недобудованої хати (сім’я Рубанів із двома дітьми третій рік жила в хліві, доки будувалася хата). Визнаний особливо небезпечним рецидивістом. Звинувачення в крадіжці матеріалів суд зняв.

Покарання Петро Рубан відбував у таборі УЛ-314/60 у Луганській області. Неодноразові пропозиції співробітників КГБ відмежуватися від «націоналістів, які використовують його ім’я в антирадянській агітації», категорично відхиляв. Звільнений у 1985 році. Того ж року (вже останнім) вступив у репресовану правозахисну організацію – Українську Гельсінську Групу.

 

Спогадами про Петра Рубана з «Градом» поділився його знайомий та колега, колишній технолог меблевого комбінату Іван Дзюбенко.

– Хоч він і не мав вищої освіти й диплому, та мова Петра завжди була виваженою, чистою, красивою. Він був надзвичайно розумною людиною, – говорить Іван Іванович. – Не можу сказати, що ми були друзями. У той час, коли він був направлений на комбінат, я працював начальником цеху. У відділі кадрів Петру запропонували достатньо пересічну роботу, на що він відповів: «Це може зробити навіть мавпа». Тоді ми пішли до начальника комбінату й домовились про видачу окремої майстерні. Дуже талановитий він був, робив гарні сувеніри. На жаль, у той час вони продавалися разом зі сковорідками, тобто їх не цінували як мистецтво, ручну роботу. А от роботи, які він паралельно здавав до художнього салону, користувалися великою популярністю.

– Чи можете Ви розповісти про особистісні якості Петра Рубана? Яким він був у колективі?

– Абсолютно принциповий чоловік. Абсолютно. Пам’ятаю, як у Чернігові під час суду він зміг переконати суддю, що не розуміє російської мови, тож довелося представнику Феміди вести процес українською. Чесний, але дуже довірливий. Його легко могли обдурити, в першу чергу жінки.

– Як Ви вважаєте, чому довкола нього завжди крутилися «кегебісти»? Він якось особливо їх цікавив?

– Пам’ятаю, як відправив його роботу (фасад гарнітури з авторським орнаментом) на художню раду до Києва. А спеціалісти, які там сиділи, розгледіли, що в цьому орнаменті тризуб проглядає. Звісно, завернули цю роботу, ніби й не було ніякої тяжкої багатотижневої праці…

– Чи демонстрував Петро Рубан націоналістичні переконання відкрито?

– Він ніколи прямо не озвучував власних поглядів, хоча одного разу несерйозна суперечка між нами на підґрунті його націоналістичних поглядів відбулася. А хтось із робітників почув та й «заклав» нас. Тоді майже до години ночі нас випитували у відділку про все, що лише можна придумати. Через деякий час фактично через те, що я не хотів на суді зводити наклепи на Петра Рубана, мене вигнали з партії. Я постійно й будь-де виступав свідком його невинуватості, говорив правду.

– Ви завжди були впевнені в невинності цієї людини?

– Так. Суть справи про «крадіжку державної власності» полягала в тому, щоб з’ясувати, з чого він робив свої сувеніри – з повноцінної сировини чи з відходів виробництва. Я говорив, що заводська гладка поверхня дерева не цікавила його як митця, що він шукав дощечки із сучками чи дефектами, які мали цінність для Рубана, але не для виробництва. Аби ж ці аргументи хтось слухав… До речі, під час судових процесів він захищав себе сам, мав достатньо грамотності та сили духу.

– Як впливали на нього відверті репресії?

– Я думаю, що вони його загартовували. Тільки так. Він лише сильнішим ставав.

– А як переживала ті гіркі часи сім’я Петра Рубана?

– Його сім’я дуже страждала від тяжкої долі Перта, від постійних підозр у причетності до його діяльності. Маркові, його хворому синові, майже повністю паралізованому після аварії, не давали дозволу виїхати за кордон для лікування.

– Ажіотаж довкола сувенірної шахової книги пам’ятаєте?

– Це була надзвичайно тонка робота, цінна. На першій її сторінці був зображений американський Конгрес, на другій – портрет Джорджа Вашингтона, на третій – Перебендя із хлопчиком, що сидять під дубом, а четверту прикрашав дуже красивий український орнамент. Він думав подарувати її американському послу до 200-річчя США, та в останній вечір книгу вкрали з комбінату. Та що можна казати про викрадення книги, якщо навіть під час ув’язнення його роботи постійно контролювалися.

 

«Він катувався у радянських в’язницях довше за В’ячеслава Чорновола і майже стільки років, як Левко Лук’яненко, мав яскраву харизму, та його ім’я мало кому відоме. Як типовий українець він був талановитим мистцем і не вельми успішним бізнесменом. Зрікся християнства і сповідував РУНВіру. Шанував президента Рональда Рейґана, однак зненавидів Америку, хоча вона надала йому притулок. Не претендуючи на булаву в Україні, мислив категоріями світового українства, місця, яке мала посісти молода держава у сучасному жорстокому глобалізованому світі. Він зламав стереотип осілого українського «патріота-хуторянина» й, остаточно вирвавшись на волю лише у 48 років, об’їздив десятки країн і став громадянином світу. Мав за останню дружину африканку, а від неї трьох власних дітей і двох прийомних нерідних». Так починалася стаття у виданні «Тиждень.ua» про Петра Рубана після його смерті 2011 року. Ми бачимо, наскільки цікавим і насиченим був життєвий шлях цього діяча національно-визвольного руху. Тому спроба «Града» пролити світло на життя людини, що мала безпосередній зв’язок із нашим містом, – лише початок відкриття особистості Петра Рубана для широкого кола прилучан.

Четвер, Квт. 24 2014

Не всім жителям нашого міста відомо, що Прилуцький полк, заснований 1648 року, до 1781 року був потужною адміністративно-територіальною та військовою одиницею Гетьманщини. Протягом XVII-XVIІІ століть його очолювали полковники, які здобули славу за мужність і героїзм та стали відомими всій Україні. Це Іван Шкурат-Мельниченко, Тиміш Носач, Петро Дорошенко, Дмитро Горленко, Іван Стороженко та інші.

Середа, Лют. 19 2014

За десять років чужої війни Україна втратила дві тисячі п’ятсот сімдесят двох мужніх воїнів, красивих і дужих юнаків, улюблених синів та братів, найкращих друзів і найвідданіших коханих. А живим уже двадцять п’ять років виконаний військовий обов’язок нагадує про себе у страшних снах, у кожному клубку, який здушує горло, навертає зрадливу непокірну сльозу при згадці про Афганістан.

Четвер, Січ. 30 2014

До 70-річчя визволення України від німецько-фашистських загарбників

18 вересня минулого року, на День міста, в Меморіалі-сквері Вічної Слави відбулося відкриття погруддя Герою Радянського Союзу Митрофану Івановичу Зіньковичу. Гадаю, варто розповісти читачам про його життєвий шлях і фронтову звитягу.

Фото зі статті

Пам’яті жертв Голодомору У четверту суботу листопада в Україні...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із великим державним святом...
У рамках впровадження громадського бюджету з 19 жовтня по 2...
У всьому світі ставлення до найменш захищених є показником...
Як ми знаємо, ще навесні 2017 року Кабмін пообіцяв виплатити...
Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Щиро вітаю...
Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із професійним святом –...
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного...
У затишній залі Прилуцької центральної районної бібліотеки...

Хто на сайті

Зараз 842 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама