№ 45
7  листопада  2018 року

Прилуки в часі

Прилуки в часі (25)

Середа, Січ. 04 2017

1092 РІК
Перша літописна згадка про місто Прилуки. В Іпатіївському літописі сказано, що того року була велика війна, і половці взяли «три города: Песочен, Переволоку, Прилук и много сел».

1592 РІК
Встановлено Герб Прилук. Точна дата надання герба лівобережній Прилуці не відома, але це сталося не раніше 1592 року, коли князь Вишневецький на Прилуцькому городищі «слободу почав ставити». Герб затверджений Катериною ІІ 1782 року, уніфікований 1857 року, існував до 1917 року. Відновлено герб міста Прилуки 1994 року.

1802 РІК
Прилуки стали центром Прилуцького повіту Полтавської губернії (по 1923 рік).
За вказівкою генерал-губернатора Куракіна складено план регулярної забудови м. Прилуки, який був затверджений царським указом 14 квітня 1803 року. Розташування вулиць центральної частини міста й нині відповідає плану 1802 року.

Середа, Груд. 07 2016

Доба Гетьманщини є захоплюючою та цікавою темою для багатьох дослідників минувшини, які, перегортаючи пожовклі сторінки архівних матеріалів, по крупиці збирають відомості про ті героїчні часи. Велику пошукову роботу з історії Прилуцького козацького полку зробили, наприклад, Олександр Лазаревський, Дмитро Шкоропад та Георгій Гайдай. З-під їхнього пера вийшли досить ґрунтовні праці, які базуються на великій кількості опрацьованої літератури.
Величезний вклад у дослідження історії Прилуцького козацького полку та його керманичів роблять і наші сучасники, такі як Володимир Кривошея та Юрій Мицик. Цікаві факти вони подають, наприклад, про нашого прилуцького полковника, а згодом – генерального обозного Тимофія Носача. То ж хто він – Тимофій Носач?

Середа, Лист. 02 2016

4 листопада залізничники України відзначають своє професійне свято. Не стоять осторонь цієї події й залізничні працівники нашого міста. Ось уже 123 роки завдяки їхній клопіткій праці Прилуцька залізниця залишається ефективною ланкою транспортного сполучення Чернігівщини.

А побудована станція Прилуки разом із вузькоколійкою Чернігів – Крути – Прилуки – Пирятин у 1893 році. На початку ХХ століття станція обслуговувала три махоркові фабрики, два млини та мала одну під'їзну колію. Через станцію за рік відправлялося 3 мільйони пудів вантажів.

У період Другої світової війни залізниця забезпечувала евакуацію й перевезення населення, промислових підприємств, а також здійснювала фронтові перевезення. Після звільнення міста від фашистських загарбників командуючий військами Воронезького фронту генерал армії Ватутін 26 вересня 1943 року доповідав у Ставку про початок відновлення залізничної дільниці, яка проходила по тилах фронту: Ніжин – Прилуки – Гребінка – Золотоноша та Бахмач – Прилуки.

У різні часи на станції проводилися реконструкції, продовжували старі колії та додавали нові. Тому згодом пасажири мали змогу здійснювати поїздки до Ніжина, Сімферополя, Мінська, Москви, Одеси, Кіровограда, Чернігова, Бахмача, Гребінки та інших населених пунктів. На станції поступово з'являлися нові локомотиви, будувалися господарчі будівлі. Збільшення кількості товарно-пасажирських перевезень вимагало додаткової робочої сили. Так, у 1990 році на станції працювало 203 чоловіки, відправлялося й приймалося 48 поїздів за добу. А в 2001 році кількість працівників зменшилася до 96 чоловік.

Для обслуговування перевезень на станції в 1893 році побудовано вокзал. Спочатку це було дерев'яне приміщення, а 1913 року спорудили новий двоповерховий вокзал, який у роки Другої світової війни був спалений, а в 1946 році знову відновлений.

Саме Прилуках, на території залізничного вокзалу, у 1963 році було знято за мотивами сатиричних оповідань Миколи Зощенка художній фільм «Бджоли і люди», який на Віденському міжнародному кінофестивалі здобув Гран-прі. У зйомках брали участь прилуцькі залізничники.

У 2000-х роках вокзал знову реконструюють, і він набуває нового сучасного вигляду.

Поряд із залізницею в 1893 році виникла й Привокзальна площа. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть на площі побудовано приміщення лазні й амбулаторії для залізничників. В останньому, до речі, з 1918 до 1924 року працював діловодом видатний український композитор, академік Лев Миколайович Ревуцький (1889-1977).

Хоч і промайнуло 123 роки з того часу, як у Прилуках з'явилася залізниця, але вона й нині відіграє важливу роль у житті міста, здійснюючи пасажирсько-товарні перевезення.

Ірина Біленко

Середа, Жовт. 12 2016

У нас воля виростала
Дніпром умивалась,
у голови гори слала,
степом укривалась!
(Тарас Шевченко)

Особливу повагу й шану завжди здобували люди, які здійснили героїчні подвиги й учинки на благо іншим, захищаючи свій народ, свою країну, свою рідну землю. Цілу плеяду народних героїв виплекало українське козацтво. Саме з козацького середо-вища, із січового братства були вихідцями славетні полководці Дмитро Байда-Вишневецький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Іван Мазепа та ще багато інших козацьких керманичів, які прославили Україну на весь світ.
Немало визначних національних героїв дала Україні й наша Прилуцька земля. Найвідомішими серед них у свій час були прилуцькі полковники, вихідці з простих козаків і самі козаки, які згодом досягли найвищих у державі постів, великої всенародної шани й поваги. Дмитро Горленко, Петро Дорошенко, Федір Мовчан, Тимофій Носач та інші стали засновниками відомих родів, які ні в чому не поступалися знаменитим родам Західної Європи.

Середа, Жовт. 05 2016

Однією з найкрасивіших вулиць нашого міста є вулиця Гімназична, адже саме на ній іще можна побачити столітні особняки, які зберегли свої оригінальні риси: чудернацьку цегляну кладку й унікальне дерев’яне різьблення. Саме такі будинки роблять наше місто неповторним та привабливим для подорожуючих. Вони немов дихають минувшиною, надаючи місту виняткового, надзвичайного шарму.
По вулиці Гімназичній до сьогодні збереглося ще чимало таких архітектурних шедеврів, але є й такі, які своє убранство ховають під сучасними пластиковими матеріалами, не даючи нам насолодитись їх красою. Ця вулиця привертає до себе увагу не лише будівлями, а й давньою історією.

Свого часу наш земляк, письменник Яків Абрамович Зарахович у книзі «Маляс» про вулицю Гімназичну 1920-х років писав: «Через Гімназичну пролягає тракт на Хлібну площу, де недільного дня сходяться інтереси безробітних і торгашів, домовитих господинь, куркулів і лихваря Солоного. У місті нашому п’ять входів і виходів. І всі вони в цю пору запруджені возами й гарбами. До площі поспішають брички й підводи. Кожен хоче обігнати іншого, зайняти трохи краще місце там, на Хлібній площі, біля собору. Гімназична оживає рано. Перегукуються з возів відгодовані гусаки, пересварюються баби. Усе гомонить, тривожиться, перекривається перестуком і сухою сваркою скрипучих, втомлених коліс. Повітря зберігає ще свіжість минулої ночі. Пізніше, коли сонце доторкнеться бляшаних і солом’яних дахів, заграє верхівками тополь, з’являться жінки з очеретяними кошиками, і край дороги почнеться торг». До речі, автор цієї книги проживав по Гімназичній, у кварталі, що межує з вулицями Костянтинівською та Гнідаша.

Середа, Трав. 18 2016

Фонди Прилуцького краєзнавчого музею володіють безцінними реліквіями. У 2013 році музей проводив акцію «Подаруй експонат музею», у результаті якої до фондів надійшло більше 600 предметів, і серед них декілька українських народних жіночих сорочок кінця ХІХ – початку ХХ століть. Нині в зібранні музею нараховується більше 300 зразків сорочок, кожна несе у собі сформовану віками філософію української нації, її внутрішній світ.

Сорочка є одним із найстаріших елементів жіночого одягу. Термін «сорочка» відомий не лише в українців, але й в інших слов’янських народів. У період Київської Русі він означав як натільний, так і верхній одяг або взагалі одяг, який шили як із полотна, так і з сукна.

У кожному регіоні України жіноча сорочка кінця ХІХ – початку ХХ століть мала велику кількість варіантів крою, орнаментації та цільового призначення. Були сорочки буденні, святкові, пожнивні, весільні та інші. Найхарактернішою ознакою українських жіночих сорочок був білий колір. Полотно виготовлялось із конопель чи льону на домашньому ткацькому верстаті. Одягати чисту білу сорочку в неділю чи на свято вважалось обов’язковим правилом, відступати від якого не міг навіть найбідніший селянин. Народне прислів’я каже: «Хоч латаненька, але біленька».

Фото зі статті

Шановні працівники культури! Прийміть щирі вітання з нагоди...
Усі ми так чи інакше користуємося комунальними послугами: маємо...
Що кажуть прилучани У ніч із 31 жовтня на 1 листопада в багатьох...
УКРАЇНСЬКЕ ОБ‘ЄДНАННЯ ПАТРІОТІВ «УКРОП» Звіт депутата...
Щорічно перша неділя листопада запрошує нас згадати про людей...
Із чим у вас асоціюється осінь? Період врожаїв, останні теплі дні...
З 17 жовтня в Прилуках поступово розпочався опалювальний сезон....
Відповідно до розпорядження міського голови від 19.10.2018 №289р «Про...
Уже понад тиждень у холі Прилуцької дитячої лікарні...
Не своє – не шкода. За таким принципом живуть деякі жителі...

Хто на сайті

Зараз 1868 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама