№ 47
22  листопада  2017 року

Прилуки в часі

Прилуки в часі (17)

Середа, Лист. 02 2016

4 листопада залізничники України відзначають своє професійне свято. Не стоять осторонь цієї події й залізничні працівники нашого міста. Ось уже 123 роки завдяки їхній клопіткій праці Прилуцька залізниця залишається ефективною ланкою транспортного сполучення Чернігівщини.

А побудована станція Прилуки разом із вузькоколійкою Чернігів – Крути – Прилуки – Пирятин у 1893 році. На початку ХХ століття станція обслуговувала три махоркові фабрики, два млини та мала одну під'їзну колію. Через станцію за рік відправлялося 3 мільйони пудів вантажів.

У період Другої світової війни залізниця забезпечувала евакуацію й перевезення населення, промислових підприємств, а також здійснювала фронтові перевезення. Після звільнення міста від фашистських загарбників командуючий військами Воронезького фронту генерал армії Ватутін 26 вересня 1943 року доповідав у Ставку про початок відновлення залізничної дільниці, яка проходила по тилах фронту: Ніжин – Прилуки – Гребінка – Золотоноша та Бахмач – Прилуки.

У різні часи на станції проводилися реконструкції, продовжували старі колії та додавали нові. Тому згодом пасажири мали змогу здійснювати поїздки до Ніжина, Сімферополя, Мінська, Москви, Одеси, Кіровограда, Чернігова, Бахмача, Гребінки та інших населених пунктів. На станції поступово з'являлися нові локомотиви, будувалися господарчі будівлі. Збільшення кількості товарно-пасажирських перевезень вимагало додаткової робочої сили. Так, у 1990 році на станції працювало 203 чоловіки, відправлялося й приймалося 48 поїздів за добу. А в 2001 році кількість працівників зменшилася до 96 чоловік.

Для обслуговування перевезень на станції в 1893 році побудовано вокзал. Спочатку це було дерев'яне приміщення, а 1913 року спорудили новий двоповерховий вокзал, який у роки Другої світової війни був спалений, а в 1946 році знову відновлений.

Саме Прилуках, на території залізничного вокзалу, у 1963 році було знято за мотивами сатиричних оповідань Миколи Зощенка художній фільм «Бджоли і люди», який на Віденському міжнародному кінофестивалі здобув Гран-прі. У зйомках брали участь прилуцькі залізничники.

У 2000-х роках вокзал знову реконструюють, і він набуває нового сучасного вигляду.

Поряд із залізницею в 1893 році виникла й Привокзальна площа. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століть на площі побудовано приміщення лазні й амбулаторії для залізничників. В останньому, до речі, з 1918 до 1924 року працював діловодом видатний український композитор, академік Лев Миколайович Ревуцький (1889-1977).

Хоч і промайнуло 123 роки з того часу, як у Прилуках з'явилася залізниця, але вона й нині відіграє важливу роль у житті міста, здійснюючи пасажирсько-товарні перевезення.

Ірина Біленко

Середа, Жовт. 12 2016

У нас воля виростала
Дніпром умивалась,
у голови гори слала,
степом укривалась!
(Тарас Шевченко)

Особливу повагу й шану завжди здобували люди, які здійснили героїчні подвиги й учинки на благо іншим, захищаючи свій народ, свою країну, свою рідну землю. Цілу плеяду народних героїв виплекало українське козацтво. Саме з козацького середо-вища, із січового братства були вихідцями славетні полководці Дмитро Байда-Вишневецький, Петро Конашевич-Сагайдачний, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Петро Дорошенко, Іван Мазепа та ще багато інших козацьких керманичів, які прославили Україну на весь світ.
Немало визначних національних героїв дала Україні й наша Прилуцька земля. Найвідомішими серед них у свій час були прилуцькі полковники, вихідці з простих козаків і самі козаки, які згодом досягли найвищих у державі постів, великої всенародної шани й поваги. Дмитро Горленко, Петро Дорошенко, Федір Мовчан, Тимофій Носач та інші стали засновниками відомих родів, які ні в чому не поступалися знаменитим родам Західної Європи.

Середа, Жовт. 05 2016

Однією з найкрасивіших вулиць нашого міста є вулиця Гімназична, адже саме на ній іще можна побачити столітні особняки, які зберегли свої оригінальні риси: чудернацьку цегляну кладку й унікальне дерев’яне різьблення. Саме такі будинки роблять наше місто неповторним та привабливим для подорожуючих. Вони немов дихають минувшиною, надаючи місту виняткового, надзвичайного шарму.
По вулиці Гімназичній до сьогодні збереглося ще чимало таких архітектурних шедеврів, але є й такі, які своє убранство ховають під сучасними пластиковими матеріалами, не даючи нам насолодитись їх красою. Ця вулиця привертає до себе увагу не лише будівлями, а й давньою історією.

Свого часу наш земляк, письменник Яків Абрамович Зарахович у книзі «Маляс» про вулицю Гімназичну 1920-х років писав: «Через Гімназичну пролягає тракт на Хлібну площу, де недільного дня сходяться інтереси безробітних і торгашів, домовитих господинь, куркулів і лихваря Солоного. У місті нашому п’ять входів і виходів. І всі вони в цю пору запруджені возами й гарбами. До площі поспішають брички й підводи. Кожен хоче обігнати іншого, зайняти трохи краще місце там, на Хлібній площі, біля собору. Гімназична оживає рано. Перегукуються з возів відгодовані гусаки, пересварюються баби. Усе гомонить, тривожиться, перекривається перестуком і сухою сваркою скрипучих, втомлених коліс. Повітря зберігає ще свіжість минулої ночі. Пізніше, коли сонце доторкнеться бляшаних і солом’яних дахів, заграє верхівками тополь, з’являться жінки з очеретяними кошиками, і край дороги почнеться торг». До речі, автор цієї книги проживав по Гімназичній, у кварталі, що межує з вулицями Костянтинівською та Гнідаша.

Середа, Трав. 18 2016

Фонди Прилуцького краєзнавчого музею володіють безцінними реліквіями. У 2013 році музей проводив акцію «Подаруй експонат музею», у результаті якої до фондів надійшло більше 600 предметів, і серед них декілька українських народних жіночих сорочок кінця ХІХ – початку ХХ століть. Нині в зібранні музею нараховується більше 300 зразків сорочок, кожна несе у собі сформовану віками філософію української нації, її внутрішній світ.

Сорочка є одним із найстаріших елементів жіночого одягу. Термін «сорочка» відомий не лише в українців, але й в інших слов’янських народів. У період Київської Русі він означав як натільний, так і верхній одяг або взагалі одяг, який шили як із полотна, так і з сукна.

У кожному регіоні України жіноча сорочка кінця ХІХ – початку ХХ століть мала велику кількість варіантів крою, орнаментації та цільового призначення. Були сорочки буденні, святкові, пожнивні, весільні та інші. Найхарактернішою ознакою українських жіночих сорочок був білий колір. Полотно виготовлялось із конопель чи льону на домашньому ткацькому верстаті. Одягати чисту білу сорочку в неділю чи на свято вважалось обов’язковим правилом, відступати від якого не міг навіть найбідніший селянин. Народне прислів’я каже: «Хоч латаненька, але біленька».

Четвер, Груд. 17 2015

Коли наближається ювілейна дата в будь-якому в місті зазвичай відкриваються пам’ятники чи меморіальні дошки. Така ж ситуація і в наших Прилуках. І це добре, адже жителі міста будуть краще знати історію свого краю.

Одним із таких монументів, що нині став символом, є пам’ятник Володимиру Мономаху. Історія цього монумента досить цікава та заплутана. У довідковій літературі він значиться під назвою «Пам’ятник на честь 900-річчя Прилук», а в народі його називають то Літописцем, то Мономахом.

 

Аби краще розібратись у цій справі, я звернулася до автора цього монумента, місцевого скульптора Семена Кантура, а також колишнього головного архітектора міста Павла Бережного. Вони розповіли, що ще в 1980-х роках виникла ідея створити пам’ятник першій письмовій згадці про місто та відкрити його на 900-річчя Прилук у 1985 році. Але створений до свята монумент, у вигляді 2 пілонів та кільця навколо них, не отримав позитивних відгуків серед авторитетних київських спеціалістів, які були категорично проти встановлення в історичних місцях таких високих споруд. Тому відкриття пам’ятника до дня міста перенесли на пізніший час.

Сам же монумент згодом набув іншого вигляду. Було зменшено висоту пілонів та об’єднано їх під одним шпилем. Так і стояла ця примара кілька років, доки знову не виникла ідея все ж таки створити пам’ятник до ювілейної дати. І тоді в 1990 році до Семена Кантура звернулося місцеве керівництво з проханням створити монумент на честь 900-річчя Прилук, яке повинні були святкувати в 1992 році, тобто через 900 років із часу першої літописної згадки про Прилуки, яка вміщена в Іпатіївському літописі під датою 1092 рік.

Четвер, Черв. 25 2015

Меморіальні дошки стали для городян маленькими зірочками, що розсіюють темряву пройдешнього, повертають із небуття образ людини, яка не просто гідно пройшла життєвий шлях, а й віддано працювала для благополуччя Прилук та жителів міста. Саме таким скоромним трудівником був статський радник, податковий інспектор Прилуцького та Пирятинського повітів Геннадій Іванович Карамзін, чиє ім’я неодноразово звучало під час урочистого відкриття меморіальної дошки на розі вулиць Земської та Костянтинівської. У його садибі минули дитинство та юність Маслових – Сергія, Ганни, Василя, Анастасії, Володимира, він став справжнім батьком нерідним дітям, виховав, вивчив, допоміг знайти свою стежину в житті та зробив усе, щоб майбутнє дітей стало щасливим.

До речі, дата відкриття дошки була обрана невипадково: 15 червня 1945 року перестало битися серце Геннадія Івановича, а через 70 років прилучани віддали шану його пам’яті, повернувши з небуття його ім’я. Тож настав час детальніше розповісти про життя та працю Г.І. Карамзіна, котрий вважав Прилуки рідним містом, дбав про його добробут, у пекельні 1917-1922 роки регулярно ходив на службу, щоб зберегти від руйнації фінансову систему повіту.

Фото зі статті

Пам’яті жертв Голодомору У четверту суботу листопада в Україні...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із великим державним святом...
У рамках впровадження громадського бюджету з 19 жовтня по 2...
У всьому світі ставлення до найменш захищених є показником...
Як ми знаємо, ще навесні 2017 року Кабмін пообіцяв виплатити...
Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Щиро вітаю...
Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із професійним святом –...
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного...
У затишній залі Прилуцької центральної районної бібліотеки...

Хто на сайті

Зараз 843 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама