№ 46
15  листопада  2017 року

Прилуки в часі

Прилуки в часі (17)

Середа, Лист. 15 2017

Серед видатних особистостей, чиє ім’я пов’язане з містом Прилуки, є постать видатного математика, академіка АН України Пфейффера Георгія Васильовича, який народився 24 жовтня 1872 року в с. Сокиринці. Батько, Август-Вільгельм, був керуючим у Галаганівському маєтку, а мати, Евеліна Львівна, – власниця двох садиб у Прилуках: на міському вигоні та по вулиці Вокзальній. Це майно в 1917 році перейшло у власність Георгія–Фердинанда Пфейффера.
Початкову освіту Георгій здобув у Прилуцькій чоловічій гімназії, яку закінчив зі срібною медаллю. У виданій після навчання в гімназії характеристиці вказується: «При ровном, мягком, добром характере очень спокоен и рассудителен. Кроме склонности к постоянному труду и привычки к аккуратности во всем другом, склонностей и привычек не обнаружил. Благовоспитан и очень выдержан. Уроки приготовлял с редкою добросовестностью. Письменные работы исполнял с большим усердием и аккуратностью.… С особенным интересом занимался древними языками и математикой. Способностей хороших. Сын состоятельного иностранца». Після гімназії навчання продовжив у Київському університеті, а по його закінченні був залишений при цьому навчальному закладі для підготовки до професорської діяльності. Протягом 1899-1909 років викладав у Київському політехнічному інституті, а з 1909 по 1946 рік – у Київському університеті.

Середа, Вер. 06 2017

До 140-річчя від дня народження Миколи Омеляновича Макаренка

Його ім’я назавжди увійшло в історію нашого краю. Видатний земляк, мистецтвознавець, історик, археолог і вчений-енциклопедист народився в 1877 році в збіднілій козацькій родині в селі Москалівка Роменського повіту Полтавської губернії (тепер це Сумська область), до якої входила тоді й Прилуччина.
У поточному році українська громадськість відзначила 140 років від народження славного сина України. Його порівнюють із Прометеєм. Саме до нього можна застосувати афоризм Ернеста Хемінгуея: «Людину можна знищити, але її не можна перемогти».
Навчання Микола Макаренко розпочав у Перекопській початковій школі й продовжив у Лохвицькій гімназії. Тут і почала формуватися в нього тяга до пізнання й любов до мистецтва, що ґрунтувалася на багатих традиціях навколишніх сіл, які славилися гончарством, ткацтвом, столярною справою та різними художніми промислами.
У гімназії Микола Макаренко досконало оволодів німецькою та французькою мовами, що згодом допомог- ло йому в подальшій науковій діяльності.
Здібний юнак після закінчення гімназії вступає до Петербурзького Центрального училища технічного малювання. Цей заклад на той час був одним із кращих у Росії, про що свідчить високий рівень підготовки: багато його випускників вступали до Академії Мистецтва. Після закінчення училища в 1902 році М. Макаренку було присвоєно звання художника першого розряду. Ще навчаючись в училищі, він заприятелював із братами Миколою та Борисом Реріхами. Їх об’єднували спільні наукові інтереси, нестримне бажання служити Вітчизні, збагачувати її духовні скарби.
Обидва Миколи були активними членами товариства ім. Т. Г. Шевченка, палко любили Великого Кобзаря, пропагували його творчість. Юнаки любили Україну, її природу, культуру, талановитий народ.
Після закінчення училища Микола Макаренко продовжив освіту в Петербурзькому археологічному інституті, що готував фахівців із різних галузей археології та архівної справи. Закінчивши навчання, розпочав широку наукову й практичну роботу. Він стає членом-співробітником Російського археологічного товариства (1907 р.), а також членом Полтавської вченої архівної комісії (1908-1919 рр.) і дійсним членом Російського археологічного товариства (1910-1919 рр.).

Середа, Бер. 29 2017

Прилуцький край у період Української революції 1917-1921 років

Українська революція 1917-1921 років – це один із ключових та водночас найскладніших періодів національної історії ХХ століття. Лише в чотири роки вмістилося стільки людських сподівань, гарячих надій, кривавих битв, готовності стояти за Україну аж до самої смерті – й водночас стільки демагогії, брехні, непереборного владолюбства, що ця доба є воістину незабутньою для нових поколінь українських патріотів.
Ідею самостійної незалежної держави на початку ХХ століття підтримали в різних куточках України, у тому числі й на Прилуччині.

ЗА ВИЗВОЛЬНИЙ РУХ

Коли у червні 1917 року Центральна Рада утворила свій уряд і почала домагатися проголошення автономії України в складі нової Росії, у Прилуках влада стояла на позиції українського національно-визвольного руху. У міській Думі обговорювалися питання про українізацію міських шкіл та гімназій, всіляку підтримку отримало товариство «Просвіта», засноване 16 березня 1917 року з метою розвитку української культури, освіти, мови.
З острахом сприйняли прилучани події жовтня 1917 року, коли до влади в Росії прийшли більшовики. Тоді в місті відбулися об’єднані збори всіх партійних і громадських організацій, на яких було засуджено «зухвалий виступ» більшовиків у Петрограді та створено військово-революційний комітет для захисту міста й повіту «від виступу більшовицьких партій і темних елементів».

Четвер, Бер. 09 2017

9 березня – 203-й День народження Тараса Григоровича Шевченка

Любов’ю і пошаною оточене ім’я Тараса Шевченка на Прилуччині, де побував великий Кобзар у 1843-1844, 1845-1846 та в 1859 роках. Тут він створив ряд своїх малюнків, а мальовничий і колоритний край знайшов своє відображення у його поетичних творах та повістях.

Подорож перша
ДРУЗІ-ВІЛЬНОДУМЦІ

Влітку 1843 року, під час першої подорожі Тараса Шевченка в Україну, відбулося його знайомство з Яковом де Бальменом, який на той час устиг розчаруватись у військовій службі та навіть подумував про відставку. Народився він 1813 року в Линовиці. За переказами старожилів, там і тепер зберігається камінь, на якому відпочивав Шевченко, розмовляючи з Яковом і його братом Сергієм під час перебування в маєтку де Бальменів. Відтоді Яків де Бальмен став одним із найближчих друзів молодого Тараса Шевченка.
У 1845 році під час одного з походів на Кавказ Яків де Бальмен загинув. Звістка про це глибоко вразила Тараса Шевченка й послужила приводом до написання поеми «Кавказ». Значне місце в ній відведено Якову де Бальмену, якому й присвячена вся поема. Із гіркотою поет заявляє:
І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій якове добрий: Не за Україну,
А за її ката, довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
«Кавказ» – один з найкращих творів поета. Ідея поеми – рішучий протест проти царизму, заклик до об’єднання народів у боротьбі проти самодержавства.
Не раз зустрічався Шевченко і з братом Якова, Сергієм де Бальменом. Про це збереглися записи в справі останнього, який у 1848 році потрапив до «Третього відділу» та був відданий під нагляд поліції: «Граф де Бальмен… перебував в тісних стосунках з відомим Шевченком, який давно проживав у нього…»
У січні 1844 року, повертаючись до Академії мистецтв, Тарас Шевченко заїхав у Вейсбахівку (тепер Білорічиця Прилуцького району) до І.М. Корбе. Із власником маєтку полковником Корбе поет познайомився ще наприкінці 30-х років у Петербурзі. У Вейсбахівці Шевченко зустрічався з Я. де Бальменом, В. Закревським та іншими своїми молодими друзями-вільнодумцями, які приїхали сюди, щоб провести поета в Петербург.

Подорож друга
ВОГОНЬ ВІРИ

Закінчивши Академію мистецтв у Петербурзі та одержавши звання некласного художника, Тарас Шевченко знову виїжджає в Україну. У другій половині травня 1845 року він прибув у місто Прилуки, де познайомився з протоієреєм Ілією Бодянським, батьком відомого історика й етнографа Павла Бодянського. Разом із Бодянським поет відвідав село Густиню, дізнався про історію Густинського монастиря. За дорученням Київської археографічної комісії змальовує архітектурні пам’ятники. Відомі три акварельні малюнки: «В Густині. Церква Петра і Павла», «Брама в Густині. Церква св. Миколая», «В Густині. Трапезна церква».
Пізніше, уже на засланні, поет згадує про Густиню та малюнки, виконані в цьому селі, у своїй повісті «Музикант»: «Якщо ви, ласкавий читальнику, любите рідну старовину, то раджу вам, коли переїжджатимете через місто Прилуки Полтавської губернії, спинитися на добу в цьому місті, а коли це трапиться не восени й не зимою, то можна зостатися й на дві доби і, по-перше, познайомитися з отцем протоієреєм Ілією Бодянським, а по-друге, одвідати з ним же, отцем Ілією, напівзруйнований монастир Густиню, що по той бік ріки Удаю… Можу вас запевнити, що каятись не будете…Тут є усе: і канал глибокий та широкий, що його колись наповнював водою тихий Удай, і вал, і на валу високий зубчатий мур із внутрішніми ходами й стрільницями… Я …довідався, що монастир цей поставлений коштом і працею горопашного гетьмана Самойловича 1664 року, про що свідчить портрет… на стіні всередині головної церкви».
У повісті «Музикант» Шевченко розповідає також про свої зустрічі з одним із учителів повітового училища – Іваном Максимовичем С., якого називає «мій Віргілій».
«Варто звернути увагу, – наголошує один із дослідників життєвого і творчого шляху Тараса Григоровича Петро Жур, – ще на одного прилуцького жителя, знайомого поетові. Альбом 1845 року відкривається малюнками, виконаними в Прилуках. На звороті першого ж аркуша художник накидає ескіз жанрової сцени, а зверху ескіза зліва, над постаттю селянина з косою, надписав: «Данчич»… Данчич – досить цікавий знайомий Тараса Григоровича. Це був засідатель суду у корчемних справах титулярний радник Михайло Іванович Данчич… Найімовірніше ж Данчич міг познайомитися з поетом через священика Іллю Гавриловича Бодянського, який вінчав Данчича в 1834 році. Він і хрестив його дітей. Данчич міг бути цікавий поетові і тим, що займався збиранням стародавніх рукописів».
Побував Тарас Шевченко в Прилуках і в наступному, 1846 році. У лютому, відвідавши ярмарок у Лубнах, вони разом із О. Чужбинським вирушили на Ніжин через Пирятин і Прилуки. І саме в Прилуках, коли на поштовій станції їм перепрягали коней, на сусідній вулиці трапилася пожежа. Горіла вбога халупа. Народ зібрався, але гасити допомагали здебільшого євреї, бо в халупі жив їхній одновірець. Кинувся рятувати майно погорільців і Тарас Шевченко. Він на рівні з іншими виносив різний мотлох і, коли все закінчилось, виголосив промову до християнського населення, що діяло якось неохоче… Шевченко палким словом докоряв присутнім, доводячи, що людина в скруті й біді, хоч би якої була нації, хоч би яку сповідувала віру, стає нам найближчим братом.

Подорож третя
ВОСТАННЄ

Відвідав наше місто Тарас Шевченко й під час третьої, останньої своєї подорожі в Україну 1859 року, здійснити яку йому вдалося вже після повернення із заслання. 5 травня він подав заяву в Академію мистецтв із проханням дати йому «вид» на проїзд у Київську, Чернігівську й Полтавську губернії строком на п’ять місяців для «поліпшення здоров’я і малювання етюдів з натури». Повертаючись із цієї подорожі, Тарас Шевченко завітав і до Прилук.
Відомо, що 20 серпня 1859 року, перебуваючи в Прилуках, він пише листа до Варфоломія Шевченка, у якому сповіщає, що 14 серпня виїхав із Києва, а 20 вирушає з Прилук до Конотопа. Просить писати йому в Петербург. А наступного дня, 21 серпня, був уже в Качанівці.
Відвідини Прилук Тарасом Шевченком також знайшли відображення у вищезгаданій повісті «Музикант», де він згадує свого знайомого І. Бодянського вже як покійного.
А ось відомості, особливо важливі для нас: під час відвідин Прилук «...заходився рисувати прекрасно освітлену вечірнім сонцем кам’яну церкву, досить незграбної, одначе оригінальної архітектури, збудовану полковником прилуцьким Ігнатом Галаганом, тим самим, що перший одійшов од Мазепи й перекинувся до царя Петра, за що по смерті полковника Носа введений у звання прилуцького полковника і обдарований великими маєтностями в тому ж таки полку». І далі Тарас Григорович повідомляє: «Поки я рисував сей пам’ятник… сонце повисло над обрієм, і на вулиці показалася юрба школярів, а за юрбою… на деякій відстані появилася й худенька, похила постать з парасолькою замість ціпка в руці. То був Віргілій і я мало не побіг йому назустріч».
Розповідаючи про зустріч із повітовим учителем, якого називає «Віргілієм», Шевченко описує житло свого знайомого: «Кімната, в якій я двадцять літ тому прожив кілька днів по-бурлацькому, була та ж сама, та не та. Убогість та ж сама, та тільки убогість ця була вмита й прибрана жіночою рукою. На чистенькій підлозі чистенькі доріжки, на вікнах біленькі занавіски, на підвіконнях бальзаміни й герань у вазонах. Стіл, дощана канапа, табуретки липові ті ж самі, та вигляд мали інший. Що-то жіноча рука в домашньому побуті навіть нечепурного мужчини».
Звичайно, поет перебільшує кількість років, що минули з часу попередньої зустрічі. Адже від 1845 до 1859 року минуло лише 14 літ.

Завершити цей нарис про перебування на Прилуччині Великого Кобзаря хочу згадкою про увічнення його пам’яті спорудженням унікального пам’ятника в центрі нашого міста. Це сталося 22 вересня 2007 року, осіннього сонячного дня в оточенні тисяч прилучан і гостей міста з різних областей України. Саме в цей день було урочисто відкрито перший в Україні пам’ятник Тарасу Шевченку – художнику.

Анатолій Риженко

Середа, Січ. 04 2017

1092 РІК
Перша літописна згадка про місто Прилуки. В Іпатіївському літописі сказано, що того року була велика війна, і половці взяли «три города: Песочен, Переволоку, Прилук и много сел».

1592 РІК
Встановлено Герб Прилук. Точна дата надання герба лівобережній Прилуці не відома, але це сталося не раніше 1592 року, коли князь Вишневецький на Прилуцькому городищі «слободу почав ставити». Герб затверджений Катериною ІІ 1782 року, уніфікований 1857 року, існував до 1917 року. Відновлено герб міста Прилуки 1994 року.

1802 РІК
Прилуки стали центром Прилуцького повіту Полтавської губернії (по 1923 рік).
За вказівкою генерал-губернатора Куракіна складено план регулярної забудови м. Прилуки, який був затверджений царським указом 14 квітня 1803 року. Розташування вулиць центральної частини міста й нині відповідає плану 1802 року.

Середа, Груд. 07 2016

Доба Гетьманщини є захоплюючою та цікавою темою для багатьох дослідників минувшини, які, перегортаючи пожовклі сторінки архівних матеріалів, по крупиці збирають відомості про ті героїчні часи. Велику пошукову роботу з історії Прилуцького козацького полку зробили, наприклад, Олександр Лазаревський, Дмитро Шкоропад та Георгій Гайдай. З-під їхнього пера вийшли досить ґрунтовні праці, які базуються на великій кількості опрацьованої літератури.
Величезний вклад у дослідження історії Прилуцького козацького полку та його керманичів роблять і наші сучасники, такі як Володимир Кривошея та Юрій Мицик. Цікаві факти вони подають, наприклад, про нашого прилуцького полковника, а згодом – генерального обозного Тимофія Носача. То ж хто він – Тимофій Носач?

Фото зі статті

Шановні працівники радіо, телебачення та зв’язку! Щиро вітаю...
Оплачуване хобі – два слова, що сповна характеризують роботу у...
Шановні прилучани!Щиро вітаю вас із професійним святом –...
Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного...
У затишній залі Прилуцької центральної районної бібліотеки...
БЕРЕЖНА СВІТЛАНА – вантажник, 4000 грн, тел. (095)4137649.ВОРОБЙОВА...
Шановні працівники соціальної сфери!Прийміть найщиріші вітання...
Щорічно восени, в першу неділю місяця листопада, у всієї нашої...
Зараз кожен у Прилуках знає: хочеш придбати якісне й недороге –...
28 жовтня – День звільнення України від фашистських...

Хто на сайті

Зараз 752 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама