№ 32
5 серпня 2020 року

Прилуки в часі

Прилуки в часі (39)

Середа, Трав. 06 2020

(до 75-річчя Перемоги над нацизмом у Другій світовій війні 1939 -1945 рр.)

У кожного народу є сторінки історії, які не можуть, не повинні бути піддані забуттю. Одна з таких сторінок нашої історії – Друга світова війна 1939-1945 рр., яка торкнулася нашої країни. Тяжкий шлях лихоліття тривав на українській землі з 1941 по 1945 рік. Під час Другої світової війни в Україні загинули, за різними оцінками, від 8 до 10 млн людей, із них цивільного населення – близько 5 млн. Водночас 2,2 млн було вивезено на примусові роботи до нацистської Німеччини, 10 млн втратили притулок. На цілковиті руїни було перетворено понад 700 міст і селищ міського типу, майже 30 тисяч сіл.
Близько 7 тисяч прилучан пішли на фронт і кожен третій із них не повернувся до своєї оселі. Імена майже 3,5 тисяч навіки занесені на скрижалі пам’яті жертв війни. Та, незважаючи на втрати і страждання, ми йшли до Перемоги. Заключною частиною Берлінської наступальної операції, яка тривала 17 днів (з 16 квітня по 2 травня) став штурм Берліна. 29 квітня радянські війська просунулися до Рейхстагу. Кожний солдат, що знаходився тут намагався залишити на споруді свій «автограф перемоги». Серед них були й наші прилучани: червоноармієць Мариноха Микола Іванович, майор Екзаров Оник Григорович, сапер, розвідник Котеленець Борис Миколайович, навідник 76 мм гармати 150 Берлінської дивізії Петро Андрійович Тимощук.
8 травня в Карлсхорсті, представниками верховного командування було підписано Акт про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Настала довгоочікувана Перемога, той світлий день, який назавжди закарбувався в пам’яті прилучан.
«Пам’ятаю, як ми раділи, цілувалися й обіймалися, не зовсім вірячи в те, що все скінчилося, що нарешті ми повернемось додому, до своїх рідних. На вулицях було чути пісні, сміх, салюти. Здавалось, що радість заполонила душі всіх без винятку. Ми плакали від щастя» – пригадує П.А. Тимощук.

Середа, Квт. 01 2020

(до 935-річчя Прилук)

 

Магдебурзьке (або німецьке) право сформувалося в ХІІІ ст. в німецькому місті Магдебурзі, а потім набуло поширення, в тому числі й в українських містах. Встановлювало воно порядок діяльності органів міського самоврядування, закріплювало права міських станів, цехів, суду, купецьких об’єднань, регламентувало питання опіки, благоустрою міст, торгівлі, спадкування, а також оподаткування населення, громадського порядку тощо.
В Україну магдебурзьке право прийшло разом із німецькими колоністами: вже князь Данило Романович і його наступники забезпечували колоністам привілеї користуватися власним правом і мати власні судово-адміністративні інституції. Із переходом українських земель під владу Литви та Польщі його надавали великі князі або королі.
Введення магдебурзького права в Україні сприяло виділенню міського населення в окремий соціальний стан і сприяло розвитку міст. Джерелами магдебурзького права були збірники польською мовою, перекладені з німецької та латинської мов. У другій половині XVII-XVIII ст. було зроблено й українські переклади.
У ХV-ХVІІ ст. магдебурзьке право дістали більшість міст України. Першими українськими містами, що одержали магдебурзьке право, були Володимир-Волинський (1324 р.), Львів (1352 р.), Кам’янець (1374 р.), Київ (1494 р.). Магдебурзьке право Києву було підтверджене в 1802 р. Олександром І, на відзнаку чого на березі Дніпра був встановлений пам’ятний знак.
На Чернігівщині магдебурзьке право отримали Новгород-Сіверський (1620 р.), Стародуб (1620 р.), Чернігів (1623 р.), Ніжин (1625 р.), Батурин (1654 р.), Козелець (1656 р.), Остер (1662 р.). Мали те право й інші містечка. Прилуки належали до категорії міст, які отримали магдебурзьке право від власників. Так, князі Вишневецькі у ХVІ ст. подарували це право Лохвиці, Лубнам, Пирятину та Прилукам.
Разом із грамотою на Магдебурзьке право Прилуки також отримали герб і печатку (1592 р.).

Вівторок, Січ. 14 2020

935 років із часу першої писемної згадки про місто Прилуки у творі князя Володимира Мономаха «Повчання» своїм дітям під датою 1085 рік.
205 років із часу побудови цегляної будівлі собору Різдва Пресвятої Богородиці (1815 р.).
180 років із часу побудови тюремного замку (колишня ВТК для малолітніх в’язнів) (1840 р.).
155 років із часу побудови церкви Іоанна Предтечі на Квашинцях (1865 р.).
115 років із часу побудови церкви Св. Пантелеймона (1905 р.).
105 років із часу створення педагогічного коледжу ім. І.Я. Франка, як учительської семінарії (1915 р.).
105 років із часу завершення будівництва водопроводу в центрі міста (1915 р.).
100-річчя з часу відкриття середньої школи № 3 (1920р.).
100-річчя з часу відкриття середньої школи №9, як єврейської трудової (1920 р.)
100-річчя з часу відкриття середньої школи №12 з українською та російською мовами навчання (1920 р.).
100-річчя з часу заснування неповної середньої школи №14 з російською мовою навчання, як залізничної №57 (училище Кислого) (1920р.).
95 років із часу створення державного лісового господарства («Держлісгосп») державного лісогосподарського об’єднання «Чернігівліс» (1925 р.).
90 років із часу побудови міського драматичного театру. Нині міський Будинок культури (1930 р.).

Вівторок, Груд. 24 2019

Різдво Христове – велике християнське свято, день народження Ісуса Христа, Спасителя світу та Відкупителя людей із полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча в багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.
Історична наука вважає, що Різдво запозичене християнами з язичницьких культів. У стародавніх релігіях відзначалося народження богів – давньоєгипетського Осіріса, давньогрецького Діоніса, давньоіранського Мітри та ін. Дати цих свят припадали на кінець грудня – початок січня, дні зимового сонцестояння, «повороту до весни».
Згодом була змінена й обрядовість, магічні дії й обряди язичництва були замінені на молитви й обряди прославлення та прохання до Всевишнього, щоб у наступному році він дав людям добрий урожай. Відповідно до нового вчення був дещо переосмислений у плані символіки й обрядовості, але по суті залишений без змін, звичай поминання предків, старих дідів, праотців, які згідно православного вчення за свої добрі вчинки, зокрема відносно своєї родини, мають вічне життя у Бога в небесних поселеннях серед святих і праведників. Так само як на святковому богослужінні, у святкуванні Різдва мали брати участь усі приналежні до родинного кола. На Святому Вечорі зосереджується головна увага свята, і на саме Різдво залишається тільки Служба Божа в церкві та відвідування й гостювання родичів та знайомих із відповідними розвагами та забавами.
Розбіжність у святкуванні Різдва західними і східними церквами викликана тим, що вони користуються різними календарними системами. Православна церква святкує його 7 січня (25 грудня за старим стилем), а католицька церква притримується все ж таки дати 25 грудня.
Уже два роки, як в Україні за законодавчому рівні визначено 25 грудня вихідним днем. Таким чином, прихильники так званого католицького Різдва можуть із задоволенням його святкувати. Хтось подумає, що Церква хоче плавно перевести нас до відзначення цього великого свята в іншу дату. Але наразі важко уявити скільки часу знадобиться, щоб переконати або ж змусити вірян змінити святкування цього великого свята зі звиклого нам 7 січня.
Цілком зрозуміло, що скільки людей – стільки й думок із цього приводу. І ось деякі з них.

Середа, Вер. 18 2019

Чисельність мешканців міста на 1 липня 2019 р. становила 53,8 тис. осіб, або 5,4% наявного населення області. У статевій структурі населення міста переважають жінки, питома вага яких на початок 2019 р. складала 55,6% постійних жителів.
Середній вік мешканців міста становить 44 роки. Серед жителів міста 13,2% (7,1 тис. осіб) – це діти віком 0–14 років. Прилучани віком 15-64 роки складали 68,2% населення міста (36,4 тис. осіб). Ця вікова група є основним постачальником трудових ресурсів. Найстарша вікова група населення (65 років і старше) складала 18,6% жителів міста (9,9 тис. осіб).
У січні-червні 2019 р. в місті народилися 152 малюки (77 дівчаток та 75 хлопчиків). На кожну тисячу жителів припадало 5,7 новонароджених.
З початку року на весільний рушник стали 142 пари.
На підприємствах, в установах та організаціях м.Прилуки в IІ кварталі 2019 р. було зайнято 11,5 тис. штатних працівників. Номінальна заробітна плата в розрахунку на одного штатного працівника міста становила 9345 грн, що на 12,6% більше середнього рівня по регіону та у 2,2 рази – рівня мінімальної заробітної плати (4173 грн).
Розвинута інфраструктура ринкового середовища в місті сприяє розвитку підприємництва. Підприємницьку діяльність у 2018 р. в місті здійснювали 317 підприємств, які реалізували продукції (товарів, послуг) на 13274,3 млн грн (13,1% загальнообласного обсягу). Підприємства міста отримали найвищий в області прибутковий фінансовий результат (сальдо) до оподаткування в сумі 1633,7 млн грн.
У місті активно ведеться будівництво. За січень–липень 2019 р. підприємствами міста виконано будівельних робіт на 174 млн грн, що склало 21% загальнообласних обсягів. Прийнято в експлуатацію 1218 м2 загальної площі нового житла, що в 1,8 рази більше, ніж у січні-червні 2018 р.
Прилуки є важливим промисловим центром Чернігівської області. У січні-липні 2019 р. промислові підприємства міста реалізували продукції (товарів, послуг) на 6065 млн грн, що склало майже третину (30,8%) загальнообласного обсягу. У розрахунку на одного мешканця реалізовано промислової продукції на 110,9 тис. грн (по області – 19,5 тис. грн).
Майже 6% загальнообласного обсягу роздрібного товарообороту підприємств роздрібної торгівлі припадає на підприємства міста. Через їхню торгову мережу в січні-червні 2019 р. населенню реалізовано товарів на 334,3 млн грн.

Середа, Вер. 18 2019

«…І нема розради, нема неньки, нема віри, нема України». Такі рядки зустрічаються в листі Михайла Каленіченка, остарбайтера №7004,425, 1590 робітничих таборів на території Бельгії.

75 років тому почалося вивезення населення України на примусові роботи в Німеччину. 15 квітня 1942 року до Німеччини вирушив перший ешелон робітників, набраний з усієї області, в т.ч. і з Прилуцького повіту. На дорогу видали по три хлібини та по кілограму ковбаси. (Інформація з окупаційної газети «Вісті Прилуччини» за 1942 р.)
Кількість таких «добровольців» доводилася постановами райстарастату з указаним числом людей. Серед них був і Михайло, який попав на роботу в окуповану німцями Бельгію. У листі описує всі жахіття життя й роботи на шахті та просить пробачення у своїх рідних: «...похудав, зблід, одні кісточки та кожа…тут уже вмирають, буде і моя черга. Звідти не вернутись, хіба калікою. Моліть Бога, нехай і він мене простить».
Він передає вітання своїй коханій дівчині Дусі, сестрі Ніні: «Цілую Дусю, маму, папу, Марію, Ніну» і знову, звертаючись до рідних, особливо, до мами, просить за все, що, можливо, було не так, просить пробачення.

Фото зі статті

Приймальне відділення тимчасово переїхало   Прилуцька...
Минулий тиждень став переломним у житті прилучан, адже...
Наприкінці липня прилучани традиційно починають приглядатися...
Житло для дітей-сиріт Нещодавно виконавчий комітет на своєму...
В Україні через пандемію коронавірусу (COVID-19) знову продовжили...
Таку пропозицію начальника відділу культури та туризму міської...
Останні роки міська влада впевнено тримає курс не просто на...
Щороку учні шкіл проходять медичний огляд. Які його особливості...
З 1 липня цього року проведені перерахунки пенсій для 281,2 тисячі...
Шановні бухгалтери Прилук! На ці липневі дні припадає ваше...

Хто на сайті

Зараз 2997 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама