№ 21
22 травня 2019 року

БРОНЗА НА ВАГУ ЗОЛОТА

  • Середа, Лют. 20 2019
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

Шановна редакціє!

Якось продивлялася список визначних дат на прийдешній рік. Звернула увагу, що в лютому цього року минає 25 років, відколи Україна вперше взяла участь у XVII-х зимових Олімпійських іграх як незалежна держава.
Здавалося б не така вже й визначна подія на фоні багатьох інших. Але це були перші роки незалежності нашої держави. Пригадую, жилося тоді нелегко, але ми вірили в щасливу долю та майбутнє України. Як же ми раділи тоді першим досягненням своєї країни й успіхам українців у світі!
Дебют української збірної в Ліллехаммері (Норвегія) виявився досить вдалим. Тут українські спортсмени вперше здобули «золото» - золоту медаль у жіночому фігурному катанні виборола дніпропетровчанка Оксана Баюл.
А нас, прилучан, найбільше схвилювала та порадувала бронзова олімпійська медаль у жіночому біатлоні Валентини Цербе. Здається, вона не була нашою землячкою в повному сенсі, але свій трудовий шлях Валя починала в Прилуках, працювала на місцевому меблевому комбінаті й паралельно ходила на щоденні тренування.
Мабуть не таким уже й багатим було тоді оснащення й постачання Прилуцької лижної бази, але, пам’ятаю, багато молоді ходило туди на тренування, багато досягали успіхів, стали майстрами спорту. Досить сказати, що вже на XVIIІ-х зимових Олімпійських іграх в м. Нагано (Японія) 80% української збірної склали саме представники Чернігівщини, а саме: Цербе В., Лемеш Н., Лисенко Р., Деркач В., Дериземля А. та Хвостенко О. Велика заслуга в цьому, звичайно, заслуженого тренера України з біатлону Зоця М.М., вихованця Прядка О.І. Сам Олександр Іванович ще в 1973 році започаткував біатлонну групу в Прилуках.


Але наша Валя Цербе стала справжньою героїнею для нашого краю та для всієї України. Пригадую, вона ще багато років виступала за національну збірну України й мала високі досягнення на різних чемпіонатах Європи та світу.
Дорога редакціє, хотілося б на сторінках газети «Град Прилуки» прочитати про цю чудову спортсменку, щоб нагадати нам і нашим дітям, ким і чим ми пишалися в роки становлення державності України. Гадаю, особисті якості Валентини Цербе, як то: скромність, невибагливість, цілеспрямованість, наполегливість могли б стати прикладом для сучасної молоді.

Наперед вдячна, ваша постійна читачка Лариса Костюченко

Ось такого листа нещодавно ми отримали й не могли не відповісти на нього.
Дійсно, 1994 рік став роком, коли Україна відчула смак Олімпійської перемоги. Це була особлива Зимова Олімпіада, бо вперше вона відбувалась не через 4, а через 2 роки після попередніх Зимових Ігор. Особливою вона видалась і для наших спортсменів.
Першу довгоочікувану медаль у скарбничку національної збірної принесла біатлоністка Валентина Цербе. У спринті на 7,5 кілометрів вона завоювала бронзу, лише на 0,1 секунди поступившись білорусці Світлані Парамигіній. Але це була бронза на вагу золота…
Валентина Адамівна Цербе-Несіна справді не є уродженкою Чернігівщини, вона народилася 08.01.1969 року в селі Поліське, Коростенського району, Житомирської області. Також хочеться відмітити, що 2019 рік для жінки є двічі ювілейним – 25-річчя олімпійської медалі тісно переплелося з особистим ювілеєм. 8 січня Валентина Адамівна відсвяткувала своє 50-річчя, з чим ми її й вітаємо.
У сім’ї Валентина була четвертою серед п’ятьох чарівних дочок. Усі вони вирізнялись високою інтелігентністю, культурою поведінки. Гарні людські якості взагалі були характерними для цієї родини.

Перший етап підготовки Валентини, як спортсменки, розпочався в 1976 році у Поліській середній школі. У дочорнобильські роки там навчалося близько 370 учнів із 11 населених пунктів і активно діяла система позакласної роботи: працювали спортивні секції, проводилися спартакіади школи з 12-16 видів спорту. І вже з другого класу Валентина брала участь у змаганнях із лижних гонок та згодом стала чемпіонкою Коростенського району серед дівчат молодшої групи й отримала золотий значок ГПО ІІ-го ступеня. За час навчання в школі Валентина неодноразово буда переможницею та призером районних змагань легкоатлетичних кросів і лижних гонок серед школярів.

У 1984 році, після закінчення 8-ми класів, поїхала навчатися до Житомирського технікуму механічної обробки деревини, де розпочинається другий етап підготовки Валентини як спортсменки. З перших же днів навчання дівчина продовжила заняття спортом: уже у вересні 1984 року зайняла 2-ге місце на легкоатлетичних змаганнях серед студентів технікуму й записалася в лижну та стрілкову секції, які діяли на базі технікуму.
З-за ініціативи вчителя фізичного виховання Васильєвої Надії Іванівни, яка реально оцінила потенціал майбутньої спортсменки, першокурсниця Валентина вступила до Житомирської спеціалізованої школи ФСТ «Спартак» із лижних гонок і згодом стала чемпіонкою серед студентської молоді Житомирщини. Протягом ще чотирьох років вона неодноразово ставала призером чемпіонатів області та першості Української ради ДСТ «Спартак» із лижних гонок серед дівчат, а також виконала норматив кандидата в майстри спорту УРСР.
А вже в 1988 році доля привела Валентину Цербе до Прилук. Як молодий спеціаліст, вона стала працювати на місцевому меблевому комбінаті контролером відділу технічного контролю. Саме там і познайомилася зі своїм першим тренером по біатлону Зоцем Миколою Миколайовичем. З того часу й розпочався третій, уже біатлонний етап підготовки Валентини.Почалися справжні щоденні тренування: вранці – на міському стадіоні «Супутник», а після роботи – або в урочищі міської санітарно-оздоровчої бази «Берізка», або на прилуцькій лижній базі.
Спортивні результати не стали на себе довго чекати. Уже взимку 1988-1989 рр. у м. Суми на Перших молодіжних іграх УССР із біатлону Валентина стає чемпіонкою та входить у склад збірної УССР із біатлону. Згодом і Прядко Олександр Іванович стає її наставником. А завдяки професійному тандему Зоц-Прядко Валентина остаточно закріплюється в збірній УССР із біатлону.
Першим серйозним стартом для дівчини стає VII Спартакіада народів СРСР (1990 рік, Тисовець, Україна). За збірну тоді виступали легендарна Надія Білова, Тарас Дольний, Віталій Могиленко та інші. Того ж року вона виконує норматив майстра спорту СРСР із біатлону, потрапивши в спринті на 7,5 км у 10-ку кращих біатлоністів першості СРСР.
Після переконливих перемог під час змагань за Кубок України 1993 року (гонка 15 км та спринт 7,5 км), які стали вирішальними у відборі в національну олімпійську збірну України з біатлону, Валентина бере участь у ХVІІ-х зимових Олімпійських іграх (м. Ліллехаммер, Норвегія, 1994 р.).
І ось 23 лютого відбувається пам’ятна подія в українському спорті. Там, на дистанції 7,5 км жіночого біатлону, 69 найсильніших спортсменок із 24 країн світу змагалися за право зійти на п’єдестал олімпійської першості. Валентина стартувала 10-ю і весь час її результат контролювався кандидатами на перемогу. На двох вогневих рубежах Валентина не зробила жодного промаху. Її результат у 26,10 сек був орієнтиром для всіх, хто стартував пізніше. Канадка Маріам Бедар зуміла пробігти з результатом на 1,2 сек швидше Валентини, спортсменка ж із Білорусії Світлана Парамигіна виграла всього 0,1 сек. Така була напружена боротьба на дистанції. Успіх Валентини, її бронзова медаль, за яку вона, до речі, удостоєна звання заслужений майстер спорту, надала впевненості й іншим спортсменам. Відтак, у естафетній гонці 4х7,5 км Україна зайняла 5-е місце. Скільки потрібно було пролити поту в щоденних інтенсивних тренуваннях, скільки потрібно було енергії та цілеспрямованості, щоб у такому малопоширеному на Україні виді спорту бути на високому міжнародному рівні.
Далі було ще чимало змагань, нагород, медалей. З 1992 по 1999 рік спортсменка працювала спортсменом-інструктором на контрактній основі штатної збірної команди України з біатлону. У складі ж національної збірної Валентина брала участь у першості світу та Європи, в Олімпійських іграх, кубках світу та змаганнях різних рівнів, де неодноразово виборювала медалі, загартовувалася та набиралася досвіду. Змагання проходили в таких країнах, як Німеччина, Італія, Норвегія, Швеція, Фінляндія, Словенія, Словакія, Болгарія, Австрія та Росія.
Завершенням спортивної кар’єри Валентини Цербе-Несіної стала участь у ХVІІІ-х зимових Олімпійських іграх (м. Нагано, Японія, 1998 р.), де в складі збірної команди України вона посіла п’яте місце в естафетній гонці.
А от фінальним акордом у спорті для Валентини Адамівни став переможний виступ на міжнародних змаганнях у російському місті Ханти-Мансійськ, де вона нарешті завоювала таку очікувану для кожного спортсмена золоту медаль у спринтерській гонці на 7,5 км. Своїм успіхам Валентина, звісно ж, завдячує особистим тренерам – Зоцу Миколі Миколайовичу та Прядку Олександру Івановичу, заслуженим тренерам України.
Для кожної молодої людини приклад такого спортсмена як Валентина Цербе-Несіна може бути взірцем великої цілеспрямованості для досягнення мети, гармонійного розвитку людини.
Із завершенням спортивної кар’єри життя зовсім не зупинилося. У 1998 році Валентина закінчила Чернігівський педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка за спеціальністю вчитель фізичної культури.
З 2001 по 2003 рік працювала директором ТОВ «Європа», у 2004 році – адміністратором футбольного клубу «Європа».
У 2002 році за вагомий внесок у розвиток спорту вищих досягнень, популяризацію олімпійського руху була нагороджена Орденом княгині Ольги ІІІ-го ступеня та Подякою Кабінету Міністрів України.
У 2004 році була лауреатом обласної премії «Жінка року» та факелоносцем олімпійського вогню Міжнародної естафети вулицями Києва.
У вересні 2004-го їй було присвоєне звання «Почесний громадянин міста Прилуки».
З жовтня 2004 року по березень 2008 року працювала на посаді начальника відділу молоді Прилуцької міської ради. Згодом була приватним підприємцем.
У березні 2007 року закінчила Національну академію державного управління при Президентові України.
З травня 2009 року по березень 2011 року працювала інструктором по спорту у футбольному клубі «Європа».
З березня 2011 року була завучем дитячо-юнацької футбольної школи «Європа»
У жовтні 2008 року Валентина Цербе-Несіна була відзначена Всеукраїнською спортивною премією «Золота десятка біатлону» з нагоди 45-річчя українського біатлону.
Також вона неодноразово була нагороджена Почесними грамотами та Подяками Національного олімпійського комітету України, Чернігівської обласної державної адміністрації та Прилуцької міської ради. Довелося й побувати депутатом Прилуцької міської ради (V – VI скликань).
На сьогодні Валентина являється віце-президентом дитячо-юнацької футбольної школи «Європа» та доволі активним громадським діячем у нашому місті. Без присутності відомої спортсменки не проходять жодні змагання та спортивні, і не тільки, зустрічі.

Мар’яна Гибенко

Прочитано 450 разів
Оцінити матеріал
(0 голосів)
Опубліковано в Спорт
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

До уваги громадян! «28» травня 2019 року у приміщенні Прилуцької...
Розробка проектно-кошторисної документації на будівництво...
Дата святкування останнього дзвоника в українських школах вже...
14 травня 2019 року відбулося четверте засідання Громадської ради...
Уже більше десяти років ми відзначаємо Всесвітній день...
Починаючи з 2006 року кожного третього четверга травня...
До Дня вишиванки в міській центральній бібліотеці ім. Л. Забашти...
У травні кожного року відзначається День Європи. Для нас це...
На початку травня у Прилуках стартувало капітальне будівництво...
9 травня – це знаменне свято для кожного українця, яке символізує...

Хто на сайті

Зараз 2034 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама