№ 41
11  жовтня  2017 року

«Побєда будєт за намі»

  • Середа, Трав. 17 2017
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

9 травня 2017 року в Прилуках святкували День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Подія спровокувала скандал та обурення свідомих громадян, адже лозунг-привітання був написаний російською мовою і цитував посадовців Кремля часів сталінського режиму. Гадаю, місто встигло обговорити цю подію, і, швидше за все, я не буду оригінальним у своїх судженнях, але ситуація досить цікава, тому не може лишитися без публічного розгляду.
Відразу хочу сказати, що комунізму вже ніхто не поверне, як би не хотів, і живемо ми у вільній країні зі своєю державною мовою. Тому той, хто ініціював таке оформлення «свята», публічно заявив, що рухається в бік Митного союзу. Перепрошую, але в Росії за одну тільки жовто-блакитну стрічку позбавляють волі за прояв сепаратизму.
А тепер розберемо ситуацію на рівні самого повідомлення: «Побєда будєт за намі». «Побєда» над ким? Якщо ми святкуємо «День перемоги», то автоматично маємо на увазі Третій рейх і, певно, ще кілька країн-союзників рейху. Пройшло вже трохи більше 70 років від закінчення Другої світової війни, змінилося приблизно три покоління населення Землі, а Німеччина давно вже реабілітувалася перед світом. Уявіть, якби хтось із німців приїхав до Прилук із дружнім візитом, а тут святкують «дєнь побєди». Якби я був німцем – мені було б неприємно, якби я був прилучанином (хоча всім кажу, що сам із Прилук) – мені було б соромно. А можливо, і ні: чому це за чужі вчинки мені має бути соромно?


Наступна частина повідомлення: «за намі» – це за ким? Чесно кажучи, в мене ці слова про «побєду» асоціюються зі Сталіним, із його атилюдським режимом. Із Вікіпедії можна прочитати, що цитата «Наше дело правое, враг будет разбит, победа будет за нами» належить заступнику голови Ради народних комісарів СРСР Молотову. Але не можна стверджувати, що лише Молотов винен у всіх репресіях сталінського режиму, так само, як і не можна звинувачувати тих, хто шив привітальну вивіску. Ті «побєдітєлі», з якими асоціюють себе прилуцькі «дєятєлі», знищили поняття людини, створивши машину з ідеєю, а хто не хотів за неї віддавати життя, того катували та розстрілювали. Прізвища Куліша та Курбаса, котрі були розстріляні в 1937 році, вам нічого не говорять? А розстріляли їх за те, що вони почали говорити у своїй творчості про людину, яка мислить. Усього-на-всього. Питання в тому, що ми будуємо – Україну чи «русскій мір», і хто ми – українці чи московіти?
Тут можна було б поставити крапку й назвати це сепаратизмом, але мені здається, що в нашому випадку мають місце такі темні сторони людської свідомості, як невігластво та неадекватність, і тому не знаю, сміятися чи плакати. Вибачте, якщо зараз скажу те, що ви й так знаєте, але сказати мушу, бо не всі це можуть знати. Є така наука, як семіологія – наука про знаки та символи. Так от: білі букви на червоному тлі (зміст ми вже розуміємо) є знаком комуністичної політичної системи й асоціюються з ХХ століттям нашої історії. Звичайно, після 1991 року комуністичні країни ще лишились у світі, але України це стосується мало. Більше того, після Євромайдану все частіше й частіше в суспільному дискурсі зустрічається процес декомунізації. І абсурд у тому, що біля напису про «побєду» була жовто-блакитна стрічка й квітка маку. Те, що Росія та Україна сьогодні не можуть бути на одному святі життя, – певно, і найдурнішому відомо. А щодо червоного маку, то він є символом пам’яті про загиблих під час Другої світової війни (від початку стосувався Першої світової). Тобто ми вже бачимо, що ця символіка непоєднувана, адже несе абсолютно різне смислове навантаження, і лише повний невіглас міг вліпити їх поряд. Хоча може бути, що підневільні люди намагалися вийти з безвихідного положення, тому спромоглися лише на цей варіант…
Якщо виникає така дилема, то який знак потрібно обрати? Що є для України актуальним сьогодні? Можливо, для когось це питання й виникає, тільки не для мене: пригадуємо пакт Молотова-Ріббентропа, який уже є попсовим доказом причетності Радянського Союзу до початку війни. І у виправдання значної частини населення Третього рейху хочу нагадати творчість Ремарка, зокрема роман «Три товариші».
Жертви були з обох сторін. Якщо люди допустили війну таких масштабів, то це спільний програш, спільна трагедія, яку не варто святкувати.

Олексій Паляничка

Прочитано 151 разів
Оцінити матеріал
(1 голос)
Опубліковано в Точка зору
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info
Ще в цій рубриці: « «Щоб і Путін почув»

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Телефон редакції

(04637) 35299

Реклама