Сьогодні чимало сімей залишилося без своїх чоловіків через неспокій на Сході України. Раніше дружини, доньки, матері та сестри військовослужбовців мали опору, стабільну підтримку. Нині ж ці жінки втратили не лише коханих і рідних, а й власну безпеку.

«Поки їхні чоловіки далеко від них і, ризикуючи найдорожчим – життям, захищають весь народ, давайте захистимо їхніх жінок. Адже вони так рідко просять про допомогу, а вона, повірте, дуже потрібна їм», – звертається до користувачів соціальних мереж один із координаторів руху «Брат за сестру».

Звісно ж, опіки потребують не лише члени сімей наших воїнів АТО. Тому рух «Брат за сестру» поставив собі мету – допомогти знайти один одного тим, хто здатний по-братськи постояти за жінку, і тим, хто потребує цього.

«Старших братів» у столиці відбирають від шістнадцяти років, обов’язково перевіряючи паспортні дані, роблячи копії всіх необхідних документів. Також координатори кожного з районів Києва особисто й неодноразово проводять співбесіди з чоловіками, перевіряючи їхню надійність.

Жінкам, котрі хочуть скористатися послугами особистого охоронця, не слід також переживати з приводу можливих залицянь, адже «старшим братам» категорично заборонено заходити самим або ж запрошувати пані на чай чи каву. Дівчина навіть може не давати волонтеру свого номера телефону, лише отримавши від координатора його фото, щоб зустрітись і впізнати вже в зазначеному місці.

Тож чому б сміливим, розумним і порядним хлопцям не організувати подібного руху в нашому місті? Адже й у Прилуках вистачає самотніх жінок і місцин, які є не зовсім безпечними для піших прогулянок під зоряним небом.

«Колись я втратила свідомість в автобусі. І звинувачувала задушливий транспорт, пробки і що завгодно, тільки не себе. Але я могла просто попросити когось поступитися місцем, коли відчула, що мені дійсно дуже зле. Відмовили б? Не думаю…» (Ольга Соловей-Маренич, координатор об’єднання «Брат за сестру» Святошинського району Києва)

«Сама я з Ніжина, а навчаюсь у Прилуках. Тому дуже часто їжджу додому залізницею. Із того моменту, як у салоні таксі, коли вночі діставалася до вокзалу, зі мною стався дуже неприємний інцидент, послугами цієї служби в нічний час я більше не користуюсь. Тоді, слава Богу, все обійшлося, але наразитися на небезпеку іще хоча б раз я не хочу…» (Вікторія Олійник, студентка)

«Постійно сама повертаюся додому після тренувань. Доводиться проходити повз кладовище навпроти «Супутника». Там дуже страшна місцевість, особливо у вечірній час. Можливо, я б і попросила в когось допомоги, але думаю, що в людей є важливіші справи, ніж займатися "безпечною доставкою" мене до будинку». (Дарія Шепель, офіціантка)

Катерина Чайка