№ 8
23 лютого 2022 року

Партизанська витримка творчої натури

  • Середа, Вер. 30 2015
  • Написав: 
  • розмір шрифта зменшити шрифт збільшити шрифт

Остання в місті партизанка Другої світової дочекалася відзнаки Президента до сімдесятої річниці визволення України від фашистських загарбників. У День партизанської слави, 22 вересня, міський голова Дмитро Барнаш та його радник Іван Тютюнник завітали в гості до 91-річної Софії Іванівни Вегери, щоб особисто вручити ювілейну медаль, яка стане доречним доповненням колекції: ордену «За мужність», медалі «Захиснику Вітчизни», нагрудного знака «Ветеран війни», медалі Жукова, знака «Партизан України» та інших відзнак і нагород.

 Година спілкування з пані Софією змінила уявлення присутніх про роль жінки в часи війни. Софія Іванівна – свідок, жертва і герой. Її історії щемом відгукуються в серцях, але сьогодення примушує посміхатись і по-доброму заздрити тій, яка живе, знаходить час для творчості та радіє.

Софія Іванівна народилася 13 січня 1924 року в селі Воровське Прилуцького району. Сім'я працювала в колгоспі. Небайдужого до долі країни батька фашисти розстріляли в 1942 році за зв'язок з партизанами. Сімнадцятирічна Софія також підтримувала визвольний рух. У її будинку проводилися збори партизанів-підпільників. Завдання, які виконувала юна Софія за дорученнями партизанів, часто-густо були небезпечними для життя. У травні 42-го вона була поранена в ногу під час розриву міни. А через кілька місяців дівчину, підозрювану в шпигунстві, вивезли на каторгу до Німеччини. Там знесилених від тяжкої роботи і голоду каторжників відправляли до крематорію, тому доводилося працювати, не розгинаючи спину та набуваючи страшних хронічних хвороб. Щастям для полонених стало їх визволення американськими військовими в 1945 році, але повернутися на Батьківщину Софія Іванівна змогла лише через рік.

Після війни жінка пішла на роботу в колгосп, потім поїхала на заробітки на Донбас. Згодом закінчила медичну школу, працювала в дитячому інфекційному відділенні міської лікарні, в кардіологічному кабінеті міської поліклініки, а також в інспекції державного страхування. Так промайнули 45 років трудового стажу.

Заглядаючи в очі старенької, не знаходиш там журби, адже вона оточена турботливими рідними, має п'ятьох онуків і двох правнуків, а ще надзвичайно чуйного чоловіка, про якого просто неможливо не згадати в цій статті. Олександр Миколайович, як і дружина, має звання ветерана війни та праці, він 48 років трудився в народному господарстві. А сьогодні на перший поклик коханої приносить їй воду, лагідно промовляючи: «Тримай, сонечко!» Пара живе разом більше шістдесяти років, але такого трепету в стосунках «Граду» ще ніколи не доводилося спостерігати. Софія Іванівна присвячує чоловікові вірші, які серед творів про лихоліття війни виступають ковтком щирих почуттів і щастя. Тож ось вона, справжня нагорода – медаль «За любляче серце». Безцінна, невидима, але справжня й без запізнень.

Вікторія Семеренко

Прочитано 2430 разів
Оцінити матеріал
(0 голосів)
Опубліковано в Городяни
Web-editor

Веб-редактор та адміністратор сайту.

Website : gradpryluky.info

Написати коментар

Переконайтеся, що Ви заповнили поля, помічені зірочкой (*). HTML коди заборонені.

Фото зі статті

9 9 травня 2022 року педагогічний колектив Прилуцького ліцею №10 на...
На тлі розмов про можливу повномасштабну атаку Російських сил...
Щорічно 20 лютого відзначається День пам’яті Героїв Небесної...
Нові рядки в платіжках за тепло й гарячу воду, замість того, щоб...
У рамках Великого розпродажу в’язниць у жовтні 2021 року Фонду...
У виставковій залі Прилуцького краєзнавчого музею відкрито...
День вшанування учасників бойових дій на території інших...
22 грудня минулого року депутати Чернігівської обласної ради...
З 2018 року УІК впровадив у дію Програму поповнення бібліотечних...
Одна, єдина, неділима Україна 22 січня вся Україна відзначила День...

Хто на сайті

Зараз 3112 гостей и жодного зареєстрованого користувача на сайті

Телефон редакції

(04637) 35299

Підпишись на нашу розсилку!

Реклама