З першої хвилини повномасштабного російського вторгнення українці єднаються та проявляють мужність. Ми не лише безпосередньо боремося за наші цінності та незалежність, але й «голосуємо гривнею», збираючи кошти для волонтерських ініціатив. Прилучанка Галина Клець розповіла про свою діяльність і діяльність її колег-волонтерів, складнощі з організації благодійних ініціатив і про те, звідки з’являється мотивація щодня бути корисним іншим.
Українці за характером емпатичні, вміють і хочуть допомагати. З війною ми стикнулися в 2014-му, і за вісім років не лише загартували свій дух, але й розвинули волонтерську культуру в Україні. З початку вторгнення рф на нашу територію в лютому 2022 року українці активізувалися ще більше. Благодійністю опікується чи не кожен, не звертаючи уваги на вік, сферу діяльності та досвід організації команд і процесів.
Уже 8 років Галина живе, так би мовити, на дві країни (Польща – Україна). До Прилук періодично навідується, адже тут досі живе її мати та безліч друзів. Про початок війни Галина дізналася, перебуваючи в Любліні. Не будучи особисто свідком усіх тих жахливих подій, які спіткали її співвітчизників, все ж не могла спокійно спати, адже голову полонили думки про те як бути корисною країні, рідному місту навіть звідти – із-за кордону.
«Одного дня я просто вийшла з двору і на протилежному боці вулиці побачила приміщення, яке здавалося під оренду. І в голові якось відразу майнула думка про волонтерський пункт. Я зв’язалася зі своєю подругою Оленою Демченко, яка проживає в Чехії, розповіла їй про свій задум і ми разом вирішили спробувати», – розповідає Галина.